Розвиток теорій міжнародних відносин в 70-90-ті роки хх ст.

Транснаціоналізм. Основною противагою традиційним уявленням про світову політику та міжнародні відносини починаючи з 1970-х рр. стала концепція транснаціоналізму, що остаточно оформилася із виходом книги «Транснациональные отношения и мировая политика» за ред. Роберта Кеохейна і Джозефа Ная. У цій роботі, проаналізувавши зрушення в світовому суспільному розвитку, що відбулися до початку 1970-х рр., Дж. Най і Р. Кеохейн констатували різке зростання рівня взаємозалежності окремих країн в економічній, політичній і соціальній сферах. Держава більше не здатна повністю контролювати всі виникаючі в цих сферах взаємини, вона втрачає свою колишню монопольну роль головного суб'єкта міжнародних відносин. З точки зору прихильників транснаціоналізму, повноправними суб'єктами міжнародних відносин можуть виступати транснаціональні компанії, неурядові організації, окремі міста чи інші територіальні спільності, різні промислові, торговельні та інші підприємства, нарешті, окремі індивіди.

Втрата державою колишніх місця і ролі в міжнародному спілкуванні знайшла вираження і в термінології - заміні терміну «інтернаціональний» (міждержавний, виходячи із західного розуміння єдності нації і держави) терміном «транснаціональний» (тобто здійснюваний крім держави, без її безпосередньої участі).

Послідовники транснаціоналізму зробили висновок, що на зміну традиційним міжнародним (міждержавним) відносинам повинна прийти нова світова політика як механізм демократичної самоорганізації якісно оновленого міжнародного співтовариства. Головні тенденції цієї політики будуть визначатися вже не стільки індивідуальними діями окремих держав, скільки логікою розвитку міжнародних політичних інститутів: глобальних і регіональних міжнародних організацій, системою офіційних договорів і неофіційних домовленостей, інститутами міжнародного права і світової громадської думки.

Зростання взаємозалежності і зниження ролі силового фактора в міжнародних відносинах пояснюються дією ряду об'єктивних тенденцій у світовому суспільному розвитку. Перша тенденціяпов'язана з розвитком транспорту та масових комунікацій. Це, в свою чергу, сприяло появі і швидкому зростанню транснаціональних корпорацій при одночасному ослабленні урядового контролю над їх діями.

Друга тенденція пов'язана з процесами модернізації, урбанізації та розвитку комунікацій в країнах третього світу. Одним з наслідків таких процесів стали соціальні зрушення і зростання націоналізму в цих країнах, що перешкоджає здійсненню військових інтервенцій та інших традиційних засобів забезпечення панування з боку більш розвинених держав. Причина поразки США у В'єтнамі і Радянського Союзу в Афганістані й полягала у тому, що обом наддержавам не вдалося нав'язати свою волю соціально мобілізованому і націоналістично налаштованому населенню бідних і відсталих країн. У цьому прихильники транснаціоналізму також бачать перерозподіл влади в міжнародних відносинах - від урядів до приватних суб'єктів, в даному випадку до національно-визвольних рухів.

Третя тенденція також веде до перерозподілу влади, але не на користь приватних суб'єктів, а на користь невеликих і слабких держав. В результаті широкого розповсюдження нових технологій, у тому числі і військових, відсталі країни здатні зміцнювати свій військовий потенціал навіть без скільки-небудь серйозного економічного і соціального прогресу. Тому військове втручання наддержав на регіональному рівні стає все менш «рентабельним», а їх здатність впливати на ситуацію в третьому світі зменшується.

Четверта тенденція полягає в скороченні можливостей провідних держав світу контролювати стан довкілля.Вирішення глобальних проблем можливе тільки в рамках колективних дій та співпраці всіх держав.

Неореалізм. Політичний реалізм залишався провідним напрямком у теорії міжнародних відносин аж до 70-х рр. XX ст. Однак критика з боку представників інших напрямків, а також зміни у світовій політиці в той період змусили прихильників реалістичної парадигми почасти переглянути свої погляди. Основоположником неореалізму в американській політичній науці вважається КеннетУолтц. К.Уолтц виділив три рівня аналізу міжнародних відносин: індивіда, держави і міжнародної системи в цілому.

В аналізі міжнародної політики на рівні держави неореалісти мало чим відрізняються від своїх попередників зі школи політичного реалізму. Вони також характеризують національну політику в термінах національного інтересу і національної сили, вважаючи, що будь-яка серйозна загроза інтересам національної безпеки або іншим життєво важливим інтересам тієї чи іншої держави може стати передумовою для використання цією державою своїх силових ресурсів. Каталізатором збройних конфліктів може стати і гонка озброєнь.

Детонатором великого міжнародного збройного конфлікту можуть стати внутрішні політичні конфлікти, що виникають в результаті дестабілізації соціально-економічної, етнічної чи релігійної ситуації в окремій державі. Держава може бути залучена у війну і внаслідок наявності у неї політичних чи правових зобов'язань перед союзниками. Наприклад, у разі виникнення ситуації, що вимагає виконання союзницьких зобов'язань, або у випадку агресії з боку будь-якого ворожого обом союзникам держави.

Як відзначають багато політологів, в тому числі і неореалісти, підштовхнути державу до використання збройної сили може ідеологічний фактор. Так, рішення направити американську армію до В'єтнаму, як і рішення про проведення багатьох інших збройних акцій, приймалися під впливом антикомуністичних концепцій, характерних для зовнішньої політики США в період холодної війни. Точно так само втручання Радянського Союзу у збройні конфлікти країн третього світу, апофеозом якого стала афганська війна, виправдовувалося принципами пролетарського інтернаціоналізму, необхідністю підтримки національно-визвольних рухів.

К. Уолтц порівнював однополярні, біполярні і багатополярного моделі міжнародної системи з точки зору ступеня їх стабільності і, отже, ймовірності збройних конфліктів. Найбільш стабільною він вважає біполярну структуру, а найменш стабільною - однополярну; багатополярна займає між ними проміжне становище.