2. Зовнішня політика Наполеона і та міжнародні відносини за часів його правління.

В умовах, коли послідовно провалилися спроби встановити конституційну монархію, демократичну і ліберальну республіки (відповідно конституції 1791, 1793 і 1795 рр.), правляча революційна еліта санкціонувала в 1799 р. державний переворот, здійснений генералом Наполеоном Бонапартом, який встановив спочатку режим консульства, а з 1804 р. - імперії.

Наполеон Бонапарт продовжував вести війни з антифранцузькою коаліцією європейських держав.

14 червня 1800 р. він розбив австрійські війська в битві при Маренго. Вже в лютому 1801 р. Австрія уклала з ним Люневільський мир, за яким відмовилася від Південних Нідерландів, визнала нову східну межу Франції по р. Рейн і створені нею дочірні» республіки.

Найбільш послідовним суперником Франції на початку XIX ст., була Великобританія. Великобританія була також єдиною країною, яка брала участь у всіх антифранцузьких коаліціях, навіть якщо її армії не воювали на континенті.

Але й Великобританія, залишившись на самоті, була змушена вступити з Бонапартом в переговори. Вони завершилися підписанням в Ам'єні договору про мир 27 березня 1802 р. Цей мир фактично був рівнозначний перемир'ю, оскільки Великобританія не визнала нових кордонів Франції по Рейну та інших анексій. Вона лише домоглася виведення французьких військ з Рима, Неаполя і з о. Ельба, а сама зобов'язалася повернути Франції та її союзникам захоплені у них колонії (крім островів Цейлон і Тринідад) і вивести свої війська з о. Мальта. Обидві сторони гарантували цілісність володінь Туреччини. Договір передбачав евакуацію французьких військ з Єгипту. Все це лише в незначній мірі задовольняло амбіції і домагання сторін. Війна відновилася вже в 1803 р.

1 жовтня 1800 р. в Сан-Ільдефонсо Франція уклала договір з Іспанією, за яким остання поступалася Франції своєю частиною Луізіанни.

30 квітня 1803 р. Франція уклала договір зі США, відповідно до якого США заплатили Франції 15 млн. доларів (80 млн. франків) за Луізіанну.

У 1805 р. Великобританії вдалося відновити антифранцузьку коаліцію європейських країн (третю за рахунком) за участі Росії, Австрії, Королівства Обох Сицилії і Швеції. У цей час Наполеон вів бої проти австрійців, які здали Відень, а після поразки у битві при Аустерліце 20 листопада (2 грудня) 1805 р. – підписали з Наполеоном мир.

Однак, 21 жовтня 1805 р. об’єднаний франко-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою під командуванням адмірала Нельсона в морській битві біля мису Трафальгар поблизу берегів Іспанії. Ця битва поклала край морському суперництву Великобританії і Франції протягом минулого століття. Відтепер Великобританія стала безперечною «володаркою морів».

У 1806 р. знову відновлюється антифранцузька коаліція (четверта за рахунком). Замість Австрії до неї приєдналася Пруссія. Наприкінці жовтня 1806 р. Наполеон на чолі «великої армії» вступив до Берліна. Тут він прийняв важливе рішення, покликане зрівняти шанси на перемогу з Великобританією після поразки в Трафальгарській битві. 21 листопада 1806 Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду.

Відповідно до цього декрету, на території Франції і залежних від неї країн заборонялася торгівля з Великобританією. Це була суто військова міра, що була відповіддю на морську блокаду, оголошену цією країною проти Франції. Враховуючи великі обсяги британського експорту в країни Європи (Великобританія на межі XVIII - XIX ст. якраз переживала початкову фазу промислової революції), Наполеон сподівався, що континентальна блокада підірве економічну могутність цієї країни, позбавить її коштів для продовження боротьби. З цього часу однією з основних цілей воєн, які він вів у Європі, стало прагнення змусити якнайбільше країн приєднатися до континентальної блокади.

25 червня (7 липня) французький і російський імператори підписали в місті Тільзіт договір про союз між Францією і Росією. В обмін на приєднання до континентальної блокади Олександр 1 заручився в майбутньому підтримкою Наполеона у війнах проти Швеції та Османської імперії. Тут же, в Тільзіті, був підписаний франко-прусський договір, згідно з яким Пруссія також приєдналася до континентальної блокади. Крім того, вона втрачала свої польські землі, захоплені в результаті поділів Польщі в 1793 і 1795 р. На них було утворено дружнє Франції Велике герцогство Варшавське.

У 1807 р. Наполеон в ультимативній формі зажадав приєднання Португалії до континентальної блокади. Коли ультиматум був відкинутий, в цю країну вторглася французька армія. Почалася багаторічна війна, в ході якої на допомогу португальцям прибули британські війська.

У 1808 р. війна охопила весь Піренейський півострів.

У 1809 р. Австрія разом з Великобританією знову утворила антифранцузьку коаліцію (п’яту за рахунком). Однак, у 1806 р. австрійці зазнали нищівної поразки і підписали важкий для себе договір: Австрія втрачала ряд територій, у тому числі і вихід до Адріатичного моря, скорочувала армію, виплачувала велику контрибуцію і приєднувалася до континентальної блокади.