2. «Європейський концерт» як система.

Новий міжнародний порядок, заснований на Віденському конгресі, не міг бути нічим іншим, як балансом сил основних держав. Він зберігався в загальних рисах протягом майже половини століття - до середини 50-х років. Його серйозно потрясли лише революції 1848-1849 рр., а остаточно зруйнувала Кримська війна 1853-1856 років.

Але Віденський порядок ґрунтувався не тільки на підтримці балансу сил в Європі, а й на так званому «європейському концерті». Це було нове явище в історії МВ. Так називали політику основних держав Європи, спрямовану на мирне вирішення протиріч між собою, на колективне рішення всіх спірних проблем. Жодна з держав не прагнула доводити міжнародні протиріччя до війни. Всі спірні проблеми, що стосуються третіх, малих країн, вони вирішували на основі спільної домовленості між основними державами.

Ті країни, на які спирався новий порядок і від яких залежав «європейський концерт», з часу Віденського конгресу отримали неофіційну назву великих держав. До їх числа відносили союзні держави Австрію, Великобританію, Пруссію і Росію, а також незабаром приєдналася до них Франція. Особливе положення цих країн у Європі підкреслювала та обставина, що між собою вони підтримували дипломатичні відносини на найвищому рівні - послів, тобто дипломатичних представників вищого «класу».

Першою стійкою міжнародною системою став т.зв. "європейський концерт", який сформувався на Віденському конгресі 1815 і пішов з історичної сцени фактично тільки після світових воєн ХХ століття.

Основними рисами «європейського концерту» були:

1. Розвиток міжнародних відносин залежав від дуже вузького кола - п'яти великих європейських держав. Взаємовідносини Великобританії, Франції, Пруссії (Німеччини), Росії, Австрії (Австро-Угорщини) визначали стан справ на світовій арені. Позаєвропейські держави, так само як і малі європейські держави, перетворилися до цього часу із суб'єктів в об'єкти безумовно європоцентричної СМВ.

2. Інтереси всіх великих європейських держав, за винятком Великобританії та Росії, були сконцентровані майже виключно на Європі, хоча в цей час відбувалася інтенсивна колонізація світу.

3. Однією з основ "європейського концерту" став принцип підтримання балансу сил. Відповідальність же за підтримання внутрішнього європейського балансу покладалася на великі держави.

4. Хоча анексії і контрибуції як і раніше були формами міжнародної практики, правителі великих держав вже не розглядали в якості реальної мети розчленування і ліквідацію якої-небудь великої держави, що належить до "клубу обраних". Наприклад, поразки Росії в Кримській війні, Австрії - у війні 1866 р., Франції - в франко-прусській війні чи Німеччині в першій світовій війні не привели до зникнення цих держав з політичної карти або навіть до їх виключення з клубу великих держав.

5. XIX століття - століття "європейського концерту" - було часом розквіту класичної дипломатії. Система "європейського концерту" "охоплювала переважно політичну сферу. У цих умовах вплив на зовнішню політику внутрішніх соціально-економічних процесів при всій його важливості був опосередкованим і позначався головним чином у надзвичайних, кризових ситуаціях. Дипломатія, за допомогою якої формувалися МВ, володіла значною часткою автономії. Це забезпечувало свободу маневру при прийнятті зовнішньополітичних рішень, жорстко не обумовлену обставинами внутрішньополітичного характеру.

6. Безперечна заслуга "європейського концерту" полягає в тому, що в період існування цієї системи були сформульовані і прийняті всіма цивілізованими країнами нормативні акти про мирне вирішення міжнародних суперечок і про закони і звичаї війни, такі як Женевська конвенція 1864 р., Санкт-Петербурзька декларація 1868 р., Декларація Брюссельської конференції 1874 р., Гаазька конвенції 1899 і 1907 рр. І саме в період "європейського концерту" в практику міжнародних відносин увійшли переговори про обмеження і скорочення озброєнь (конференція 1899 р.).

7. Починаючи з 1815 р. п'ять держав "європейського концерту" визначали долю світу. Особливістю цього квінтету була не тільки виявлена культурна спільність і сумісність інтересів, а й просування по шляху промислової модернізації (хоча і в різній мірі). Англія раніше за інших увійшла в світ промислової революції, за нею порівняно швидко пішла Франція, Австрія і Пруссія йшли в ар'єргарді технічного прогресу Заходу, а Росія, при всій її військовій потужності в значно меншій мірі брала участь у найголовнішому процесі сучасності - промисловій революції.