2. Словосполучення як синтаксична одиниця

Протягом усього періоду розвитку синтаксису як науки існували різні погляди на словосполучення.

П. Ф. Фортунатов вважав словосполучення основною синтаксичною одиницею, як може бути частиною речення чи цілим реченням.

О. Пєшковський: „Словосполученням є два слова або ряд слів, об’єднаних у мові і думці” (сюди входять і однослівні речення типуВечір).

Л. Булаховський: „Мінімальним словосполученням є таке, яке складається з двох членів речення, об’єднаних у свідомості і в мові. Це граматично організоване об’єднання слів”.

В. Виноградов: „Словосполучення складаються не менше ніж з двох повнозначних слів, воно організується за законами і правилами сполучення слів і форм, які властиві даній мові, і воно виражає єдине, хоч і складне, розчленоване поняття, цілі значення”.

Подібні визначення у Г. Удовиченка, М. Івченка.

Н. Шведова, С. Бевзенко: „Словосполучення – це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного граматичного зв’язку і тих відношень, які породжуються цим зв’язком.

В. Бєлошапкова: „Словосполучення – будь-яке поєднання слів, зокрема і сурядне, тільки не предикативне”.

Однак більшість мовознавців словосполученням вважають об’єднання слів на основі підрядного зв’язку.

АЛЕ: якщо речення складається із слів та словосполучень, то чим є такі поєднання слів: Минають дні, минають ночі, минає літо, шелестить пожовкле листя..?

І. Білодід в ”Акад. граматиці” сказав: „Немає підстав для того, щоб до словосполучень відносити лише конструкції з якимось певним характером синтаксичного зв’язку, – наприклад, з підрядним зв’язком, і не враховувати словосполучень із сурядним, які в такому разі взагалі не знаходять собі місця в системі синтаксичної науки”. „Так звані предикативні словосполучення слід так само відмежовувати від речення, як і будь-який інший їх різновид”.

І. Вихованець: „Типові для словосполучення підрядний і сурядний зв’язок”. Такої ж думки притримується і, К. Шульжук.

Отже, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ – це синтаксична конструкція, утворена з двох чи кількох повнозначних слів, послідовно пов’язаних між собою засобами синтаксичного зв’язку.

Словосполучення відрізняється від слова будовою. А також наявністю між компонентами внутрішньо-синтаксичних зв’язків, які структурі слова не властиві.

Не відміну від речення, словосполучення не є самостійною одиницею мовного спілкування, йому не властиві інтонація закінченості та інші ознаки речення. Словосполучення – номінативна одиниця, а речення – комунікативна.

Засоби поєднання компонентів словосполучення:

– форми слова (закінчення);

– службові слова (прийменники, частки, сполучники);

– інтонація;

– порядок слів.

Не можна ототожнювати словосполучення із синтагмами, бо словосполучення – граматична одиниця, а синтагма – інтонаційно-стилістична.

Л. Щерба: „Синтагма – інтонаційно-смисловий відрізок неоднослівного речення, який може охоплювати одне або декілька слів у реченні”.

І. Білодід: „Синтагма – інтонаційно виділюваний і позиційно цілісний однослівний чи багатослівний відрізок мовлення, що виявляє певну смислову єдність і вступає в смисловий зв’язок взаємності чи однорідності з суміжним відрізком мовлення”.

Отже, СИНТАГМА – це утворена інтонаційними засобами (в основному паузами і наголосом) семантико-синтаксична єдність, що складається з одного або кількох слів і виражає в деякому контексті просте або складне поняття.

Енею / годі вже журитись (1 або 2 синтагми )

А я рушаю в путь / нову / стрічать весну (різні межі між синтагмами)

Основні засоби синтагматичного членування: фразова інтонація, порядок слів, частки і сполучники.

Синтагма, яка не розчленовується на дрібніші зветься простою синтагмою, а синтагма, яка розчленовується на будь-яку кількість дрібніших, зветься складною синтагмою (О. Гончар: одне речення нараховує 27 синтагм).

Здебільшого складне речення поділяється на складні синтагми, які дорівнюють простим реченням, а всередині них виділяють прості синтагми.

Далекі дзвони / гуділи в ясному повітрі / тихо і мелодійно //, і здавалося //, що то дзвенить / золото сонця (Коцюб.) (3 складні синтагми, 6 простих).

Словосполучення розглядають з різних сторін.

1. Залежно від ступеня злиття компонентів словосполучення бувають вільні і невільні.

ВІЛЬНИМИ називаються словосполучення, компоненти яких зберігають своє лексичне значення і виступають окремими членами речення (читає книгу, білий сніг).

НЕВІЛЬНИМИ називаються словосполучення, які складаються із несамостійних слів, за своєю семантикою та функцією близькі до окремого слова і виступають одним членом речення. Вони поділяються на:

– лексично невільні – дво- або багатослівні назви окремих істот, предметів і явищ (Тарас Григорович Шевченко, Камянець-Подільський).

– фразеологічно невільні – стійкі сполучення слів, за значенням здебільшого рівних одному слову (накивати п’ятами, пустити червоного півня)

– синтаксично невільні – граматична єдність, яка виконує роль одного члена речення (брат із сестрою, п’ять днів )

„Малий” синтаксис НЕ вивчає (або не є словосполученнями):

а) лексично невільних словосполучень;

б) фразеологічно невільних словосполучень;

в) сполучень повнозначного слова із службовим (не бачив, до школи)

г) аналітичних граматичних форм (буду працювати, більш складно)

1. За будовою словосполучення поділяються на:

– прості, які складаються з двох повнозначних слів (день і ніч, ліс шумить, зелене жито);

– складні, які складаються з трьох і більше повнозначних слів і є продуктом поширення простого словосполучення (зелене листя клена, лірична пісня матері).

До простих належать також три- і чотирислівні словосполучення:

а) слово і аналітична граматична форма (буду читати книгу)

б) слово і синтаксично нерозкладне словосполучення (людина великого розуму, людина з золотими руками)

в) слово і фразеологізм (зробити курям на сміх)

3. За функціональними особливостями словосполучення поділяються на:

– предикативні – граматична основа речення, поєднання підмета і присудка (сонце зійшло, день теплий, сніг лежить, ніч зоряна);

– непредикативні – поєднання слів, які не можуть утворити граматичної основи речення, тобто головних і другорядних або лише другорядних членів речення (теплий день, незвичайна пригода, травневі зорі, мерехтять привабливо).

3. СИНТАКСИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК – це спосіб поєднання компонентів словосполучення і речення.

Підрядний зв’язок – це зв’язок нерівноправних залежного і головного компонентів.

Сурядний зв’язок – це зв’язок рівноправних незалежних компонентів.

Прості словосполучення

Підрядним називається словосполучення, яке складається з головного і залежного компонентів (злетів у небо, червоний мак, весняний вітер, шелестить листя)

Сурядним називається словосполучення, яке складається з незалежних, рівноправних компонентів (сидить і спить; ліс, а не поле, калина і горобина )

Складні словосполучення можуть бути:

Чисто сурядні (вересень, жовтень і листопад)

Чисто підрядні (високий берег гірської річки)

Сурядно-підрядні (провідним є сурядний зв’язок, але при однорідних членах є залежне слово) (вересень, жовтень і початок листопада)

Підрядно-сурядні (провідним є підрядний зв’язок, але у складі словосполучення є однорідні члени) (високий і крутий берег гірської річки).

ТИПИ СУРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ

Єднальний зв’язок оформляється за допомогою єднального сполучника і (або) перелічувальні інтонації; об’єднуються однотипні компоненти (ліс і поле, моря і ріки);

Протиставний зв’язок оформляється за допомогою зіставно-протиставних сполучників і (або) протиставної інтонації; компоненти зіставляються, протиставляються, порівнюються (іде, а не їде; не спить, а прикидається).

Розділовий зв’язок оформляється за допомогою розділових сполучників; компоненти розділяються, чергуються (то берізка, то ялинка; або день, або ніч).

Приєднувальний зв’язок оформляється за допомогою приєднувальних сполучників; другий компонент має меншу смислову вагу (сидів та й заснув; пощебетав та й полетів).

Градаційний зв’язок оформляється за допомогою парних сполучників; на другий компонент якого падає більше смислове навантаження (не тільки хлопці, а й дівчата; не лише танцює, а й співає).

ТИПИ ПІДРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ

КЕРУВАННЯ – головне слово вимагає від залежного певної граматичної форми.

За морфологічним класом опорного слова розрізняють керування

– дієслівне (допомагати старшим, думати головою),

– іменникове (перемога над ворогом, світло сонця),

– прикметникове (гідний пошани, щасливий від успіху),

– прислівникове (далеко від дому, завжди поряд).

За формою залежного слова розрізняють:

– безпосереднє (власне-відмінкове, безприйменникове) (відданий справі, листя берези);

– опосередковане (прийменниково-відмінкове, прийменникове) (зустріч із друзями; залишився у пам’яті).

За типом керування буває:

– сильним – коли головне слово обов’язково вимагає від залежного певної граматичної форми (прямий додаток при перехідних дієсловах: зрубав дерево, написав лист, прочитав книгу) і

– слабким – не обов’язкова наявність при головному слові залежного слова у певному відмінку: зупинився біля університету (недалеко від, поруч із).

УЗГОДЖЕННЯ – залежне слово узгоджується із головним у граматичних формах.

За ступенем уподібнення підпорядкованого слова головному розрізняють узгодження:

– повне – уподібнюються усі граматичні форми: повний місяць, молоде листя;

– неповне (часткове) уподібнюються окремі граматичні форми: п’ятьма хлопцями (тільки у відмінку).

ПРИЛЯГАННЯ – головне слово не вимагає від залежного, часто незмінного слова певних граматичних форм.

Прилягання залежно від граматичних особливостей опорного компонента буває прислівним, якщо залежить від слова (подорож влітку) і приреченнєвим (восени холодно і йдуть дощі).

Прислівне прилягання за формою головного слова поділяється на:

– приіменникове (відпочинок взимку);

– придієслівне (згадується часто);

– приприкметникове (завжди чистий);

– приприслівникове (дуже швидко).

За формою залежного слова прилягання буває:

– прислівниковим (згасає поволі);

– дієприслівниковим (йшли співаючи);

– інфінітивним (бажання спати, мрія подорожувати);

– прийменниково-відмінковим (після вечері читаємо книги і дивимося телевізор);

– відмінковим (ночами танцюємо, бродимо).

Приреченнєве прилягання – це здебільшого слабко керовані словоформи, які поширюють речення в цілому, в основному вказують на час або місце дії і мають назву ДЕТЕРМІНАНТ: Цілий день іде дощ і віє вітер. У лісі росли явори та дуби.

КООРДИНАЦІЯ – взаємний зв’язок у предикативному словосполученні між підметом і присудком, які узгоджуються у дієслівних формах: Сніг тане. День довшає.

ТЯЖІННЯ – особливий зв’язок у предикативному словосполученні між іменною або дієслівною формою присудка і підметом: батько сидів втомлений, нач срібна.

СПІВПОЛОЖЕННЯ – особливий зв’язок між підметом і присудком, коли немає уподібнення форм: небо без хмар; дівчина у вінку.

КОРЕЛЯЦІЯ – зв’язок між прикладкою і пояснюваним словом: руки-крила, місто Київ.

АПЛІКАЦІЯ – зв’язок між відокремленими і пояснюваними словами: кручі, рожеві від сонця, чекали дощу.

Функціонування словосполучень тісно пов’язане із валентністю. Валентність – це здатність слів сполучатися між собою. Валентність буває граматичною (прикметник + іменник – часто, прикметник + дієслово – рідко) і лексичною (веселий – сміх, настрій, день; карий – очі, кінь; гнідий – кінь).