Тема 7: Конфуціансько-даоський тип культури.

(2 год.)

Лекція 9.

1.Китайська культура як класичний зразок культури Далекого Сходу:

а) досягнення та унікальність Китайської культури;

б) релігійно-філософські вчення Китаю: Конфуціанство, даосизм, буддизм, леггізм;

в) своєрідність китайського мистецтва.

2. Особливості японської культури:

а) періодизація японського культурного процесу;

б) побутова культура : мистецтво садів, ікебана, чайна церемонія;

в) релігія сінто - як культурний феномен.

Культура Далекого Сходу репрезентована культурою Китаю та Японії. Нагадаємо, що дані культури входять до складу Далекосхідного культурного регіону і представляють конфуціансько-даоський тип культури по пануючим там релігійно-світоглядним орієнтаціям.

Китай був значно віддалений від інших центрів цивілізації і протягом століть не знав кардинальних змін релігійно-культурного і соціально-політичного характеру, які відчували цивілізації Близького Сходу. Далекий Схід вніс в скарбницю світової культури багато досягнень.

Але найголовніше те, що китайські культурні і духовні традиції сформовані в глибокому минулому живі та дієздатні сьогодні. Розробка духовних основ китайської нації відбувається ще у 2 тис. до н. е. В цей час розроблюються загальні поняття традиційної китайської натурфілософії: чоловічі та жіночі початки ІНЬ і ЯНЬ; 5 первісних елементів світобудови: дерево, метал, вода, земля, вогонь. До цього ж часу відноситься створення календаря, що відбувалось на підставі спостереження за природними явищами. Специфіка давньокитайської культури підкреслюється і в розчинені особистості в соціумі.

Проте найбільша унікальність китайської культури полягає в відомому феномені рівня буденної свідомості, що отримала назву „Китайські церемонії”, корні такого явища уходять в глибоку давнину, в існуванні культу предків, що створювався в умовах родинної організації з чітким розподілом функцій в середині сім’ї. Саме в Китаї певні дії, поведінка, ритуали в будь-якій ситуації були висунуті на передній план і явно гіпертрофовані. Поряд з культом предків сильно впливає на життєздатність китайських церемоній і віра в існування “золотого віка в минулому”, коли країною керували мудрі правителі, що відрізнялися особливою добропорядністю.

В другій половині 1 тис. до н.е. сформувалися основні релігійно-філософські вчення Китаю: Вчення Лао цзи (даосизм), вчення Конфуція (Конфу-цзи)- конфуціанство, пізніше запозичена в Індії релігія буддизм, що трансформувалася на китайському ґрунті в нову унікальну форму .

Явище китайської церемонії найбільший розвиток отримало в конфуціанстві, де церемонія визначається як сукупність етико-ритуальних принципів, яким відповідають певні норми поведінки.

Вчення Конфуція було занадто реальним і прагматичним (керівництва до дії), а на питання - що існує за межами реальності намагалось відповісти вчення Лао – цзи (старший сучасник Конфуція)., що отримало назву даосизм. Це вчення, що ставило за мету розкрити таємниці світобудови вічних проблем життя та смерті. У центрі даосизму – вчення про велике Дао („шлях”) всезагальний Закон і Абсолют, що панує скрізь і всюди, завжди і безмежно.

У 2 – 3 ст. н.е. в Китай потрапляє буддизм і майже одразу отримує громадське визнання та державну підтримку. Буддизм сповіщає так звані чотири благородні істини, які широко підтримуються простим народом.

Вчення, що протистояло конфуціанству – це леггізм. Основа доктрини легізма - це безумовний примат Закону, який, в свою чергу, підтримується жорсткою дисципліною і лише жорсткими покараннями. Закони розробляються мудрими реформаторами, а впроваджуються в життя та надають їм сили філософи. Закон формують також міністри і чиновники, що від імені государя керують країною. Дане вчення пропагує застосування системи кругової поруки та доносів, але на ряду з цим існувала і певна система заохочень.

Особливим китайським феноменом є розвиток мистецтва. Воно відрізняється тим, що має дуже сильні традиції, які мало зазнали зовнішніх впливів. Своєрідність китайського мистецтва полягає в так званій його триєдності, тобто каліграфія, поезія, живопис дуже тісно пов’язані, і існують як єдине ціле, їм не відомі такі розмежування, які існують в інших культурах. Незалежно від притаманних їм специфічних рис, ці види мистецтва набувають ієрогліфічного висловлення.

Японія – країна найдавнішої культури, яка вражає дивовижним поєднанням рис традиційного побуту з високими досягненнями науково-технічного прогресу. В розвитку японської культури відчуваються впливи Індійської і Китайської цивілізації.

. В період середньовічної Японії складається принцип краси, який полягає в тому, що потрібно цінувати красу в малому. Зазначений принцип мав декілька прояві, а саме:

1. мистецтво садів;

2. чайна церемонія;

3. ікебана.

Література:

Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. Харків, 1995р.

Сидихменов В. Я. Страницы прошлого М., 1987г.

Куликов В.С. Китайцы о себе. М., 1989.

Журнал “Общественные науки и современность” № 6, 1994.

Гришелева Л. Д.Формирование японской национальной культури. М., 1983.

Пронников В. А., Ладанов И.Д. Японцы. М., 1983.