- •Історія становлення адвокатури в Україні[ред. • ред. Код]
- •9. Закон України "Про адвокатуру"
- •Про адвокатуру та адвокатську діяльність
- •Розділ II набуття права на заняття адвокатською діяльністю. Організаційні форми адвокатської діяльності
- •Розділ III види адвокатської діяльності. Права і обов’язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності
- •Розділ IV договір про надання правової допомоги
- •Розділ V зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю
- •Конференція адвокатів регіону[ред. • ред. Код]
- •Рада адвокатів регіону[ред. • ред. Код]
- •З'їзд адвокатів України[ред. • ред. Код]
- •22. Дисциплінарна відповідальність адвокатів[ред. • ред. Код]
- •23. Національна асоціація адвокатів України[ред. • ред. Код]
- •Рада адвокатів України[ред. • ред. Код]
- •Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури[ред. • ред. Код]
- •Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури[ред. • ред. Код]
- •Момент допуску адвоката до участі у справі у кримінальному процесі
- •34 Участь адвоката при провадженні попереднього слідства, його права та обов'язки
- •Участь адвоката у господарському суді
- •Пояснення адвоката в суді касаційної інстанції
- •43. Адвокатура у Великобританії
- •45.46. (Німеччина, Франція)
45.46. (Німеччина, Франція)
Дослідження зарубіжного досвіду організації адвокатури дає змогу виявити певні особливості цього інституту, напрями, тенденції його розвитку, які ще не властиві українській адвокатурі. Разом з тим, вивчення організації адвокатури за законодавством європейських держав може вказати на недоліки у організації та напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання адвокатури України.
Порівняння організації інституту адвокатури в європейських державах, на нашу думку, найбільш плідно буде здійснювати за законодавством таких країн, як Німеччина та Франція, які є членами Європейського Союзу і правові системи яких є провідними відповідно у германській та романській групах континентальної правової сім’ї. Саме в цих країнах адвокатура відіграє знакову роль у суспільстві, має принципове значення для представництва законних інтересів громадян як у суді, так і в інших можливих юридичних процесах. Тривале становлення інституту адвокатури обумовлено багатьма правовими традиціями, догмами, суспільними перетвореннями, державним устроєм (Німеччина – федеративна держава, Франція – унітарна). Тому вивчення та порівняння організації інституту адвокатури у цих країнах буде цікавим з точки зору вдосконалення вітчизняної адвокатури.
Формою організації адвокатури у Німеччині є адвокатські палати при вищих судах земель під правовим наглядом органів управління юстиції земель, які об’єднуються у Федеральній адвокатській палаті. Остання має істотний вплив на територіальні адвокатські палати, в результаті чого для адвокатури в цілому характерний централізований характер. Федеральна адвокатська палата очолюється президентом та займається справами, спільними для інших палат, представляє у цілому адвокатуру в установах та організаціях, дає висновки, відповіді на запити федеральних органів, які беруть участь у законодавчій діяльності.
Органами територіальних адвокатських палат є виборна президія, правління та збори адвокатів (у Федеральній адвокатській палаті правління немає). Правління територіальної адвокатської палати складається з семи або більше членів. кожен раз після нових виборів правління воно з свого складу обирає президію (президент, віце-президент, секретар, касир). На президію покладено оперативне управління справами палати. Президент адвокатської палати представляє її в суді та інших зовнішніх зносинах. При палаті створюються спеціальні суди для вирішення спірних питань, пов’язаних з дисциплінарною відповідальністю адвокатів і з вступом до адвокатури.
Ці суди у справах адвокатів діють у тому ж окрузі, що й територіальна палата. Вони є судами першої інстанції по справах дисциплінарної відповідальності. Справи у них розглядаються колегіально – трьома суддями, які призначаються відділом юстиції з числа адвокатів. Судова палата у справах адвокатів діє при вищому суді землі (апеляційному суді). Вона виконує функції суду першої інстанції по справах, пов’язаних з оскарженням рішень про допуск до адвокатури, і суду другої інстанції по перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції (по справах адвокатів). Розгляд справ здійснюється колегіально п’ятьма суддями, троє з яких є непрофесійними і призначаються з адвокатів, а двоє - професійні судді.
Свою специфіку мають адвокатські структури Франції. Адвокати цієї держави утворюють палату при Трибуналі вищої інстанції. На державному рівні існує Національна рада палат адвокатів, створена згідно з відповідним законом 1990 р. Вона має статус юридичної особи, складається з шістдесяти членів, які обираються адвокатами за складною двоступеневою виборчою системою.
У кожному судовому регіоні існує тільки одна палата, загалом існує 181 регіональний суд і стільки ж адвокатських палат. Останні відрізняються за своїм кількісним складом. Так, у найменшій нараховується тільки 7 баристерів (адвокатів), тоді як у найбільшій – 11 тисяч. Кожна палата є незалежною, самостійною організацією, яка затверджує внутрішній регламент своєї діяльності та володіє своїм майном1. На чолі палати перебуває декан, який обирається членами палати шляхом таємного голосування строком на два роки. Декан є головою Ради палати. До компетенції Ради належить управління різними галузями діяльності палати.
Окрім перелічених органів, які формують інститут адвокатури у Франції та Німеччині, адвокати з метою здійснення їх спільної діяльності об’єднуються у певні форми товариств. Так, адвокати у Німеччині з міркувань, пов’язаних з вартістю створення власної канцелярії та необхідністю витримувати конкуренцію на насиченому ринку праці, створюють об’єднання різної правової форми: товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, бюро-товариства, партнерські товариства, Європейське господарське об’єднання інтересів та ін.2
Натомість, форми спільної роботи адвокатів у Франції надзвичайно багатоманітні й класифікуються за ступенем відповідальності адвоката, за діяльністю його партнера, формою оплати праці. Традиційно найбільш поширеними є палати і цивільно-професійні товариства (далі - ЦПТ). Палата – це об’єднання адвокатів, кожен з яких персонально відповідає перед своїм клієнтом3. Цікаву форму об’єднання адвокатів представляють цивільно-професійні товариства (ЦПТ), які підлягають реєстрації як юридичні особи та вносяться до списків палати адвокатів4.
Показово, що для Німеччини характерна саме централізована організація адвокатури, оскільки в структурі судових органів Німеччини виділяються спеціальні суди по справах про порушення, вчинені адвокатами. Склад таких судів утворюють не тільки адвокати, але і професійні судді, що у принципі забезпечує об’єктивність ухвалених рішень. Загалом організація адвокатури у обох країнах спрямована на вирішення таких питань, як вступ до адвокатури, контроль за рівнем адвокатських послуг, вирішення конфліктів між адвокатами, між адвокатами та клієнтами, а також реагування на дисциплінарні порушення адвокатів. Принципи виборності органів адвокатури, строковості перебування осіб на ключових посадах в органах адвокатури, наявності певних цензів для зайняття таких посад забезпечують ефективну роботу адвокатури у Німеччині й Франції та загалом сприяють кваліфікованому наданню адвокатських послуг у цих країнах.
Аналіз організації адвокатури у Німеччині та Франції засвідчує, що за наявності загальних рис, зумовлених належністю їх правових систем до одного типу, є чимало особливого, що значною мірою залежить від традицій, звичаїв, особливостей розвитку держав та специфіки механізмів державного управління. Як члени Європейського Союзу, ці держави спрямовують діяльність адвокатури на досягнення цілей даного об’єднання, якими є забезпечення законності та правопорядку, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів юридичних та фізичних осіб, удосконалення правових відносин між особою, суспільством та державою.
1 Гловацький І.Ю. Адвокатура зарубіжних країн (Англія. Німеччина. Франція) / Навч.-практ. посіб. – К.: Атіка, 2007. – С. 227.
2 Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. - М., 2001. – С. 272.
3 Адвокатская деятельность: Учебно-практ. пособие / Под общ. ред. В.Н. Буробина. – Изд. 2-е., переработ. и доп. – М.: ИКФ “ЭКМОС”, 2003. – С. 228.
4 Адвокатура Франции // Адвокатская практика. - 1998. - № 1-2. – С. 54.
