24. Обов’язкове резервування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики

Обов'язкові резерви не завжди були інструментом грошово-кредитної політики в сучасному її розумінні. Цей важіль впливу на банківську систему спершу обумовлювався необхідністю страхування вкладників банку, а також підвищенням відповідальності банків перед своїми клієнтами.

У сучасному розумінні мінімальні обов'язкові резерви - це інструмент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Мінімальні обов'язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей. Обов'язкове резервування покликане виконувати в економіці дві основні функції, а саме:

o засобу підтримання ліквідності комерційних банків;

o інструмента регулювання грошової маси в обігу.

25. Досвід України по використанню політики обов’язкових резервів

Починаючи з 2001 р. Національний банк, враховуючи ситуацію у грошово-кредитній сфері, значно лібералізував механізм форму­вання комерційними банками обов'язкових резервних вимог

Правління НБУ, проаналізувавши макроекономічні процеси, ситуацію на грошово-кредитному ринку та можливі тенденції їх подальшого розвитку, а також зважаючи на потребу підвищення кредитної активності банківської системи , спрямування коштів у реальний сектор економіки, встановило з 10 грудня 2001 року норму формування комерційними банками обов’язкових резервів залежно від видів залучених коштів

Знизивши з 1 березня 2002 р. (Постанова Правління НБУ від 11 лютого №57) норми резервування за короткосроковими депозитами фізичних осіб у національній валюті до 6%, а за довгостроковими депозитами у національній валюті до 2% (для фізичних осіб) та 4% (для юридичних осіб

Створивши у 2002 році необхідні умови для більш якісного розвитку грошово-кредитної системи, а саме – стимулювання збільшення обсягів довгострокових кредитів, НБУ у 2003 році не змінював норми обов’язкових резервів застосовуючи для регулювання грошового ринку інші інструменти монетарної політики.

на початкових етапах становлення банківської системи України та в умовах кризового становища економіки, норма обов’язкових банківських резервів стала основним та найдієвішим інструментом грошово – кредитного регулювання НБУ. Маніпулюючи нормою обов’язкових банківських резервів, Центральний банк у період з 1992 по 2003 рр. створив умови для залучення депозитів у національній валюті, збільшенню строків зберігання вкладів, збільшення частки залучених коштів від населення у загальній масі депозитів.

26. Класифікація операцій н відкритому ринку

Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. 

Центральний банк може проводити операції з цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринках. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди репо та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо – угоди про зворотний викуп цінних паперів – використовуються для поточного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на розмір банківських резервів. Після завершення операції з цінними паперами обсяг банківських резервів встановлюється на попередньому рівні. Операції у формі угоди аутрайт – остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою – спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів.

Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики: ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.