3.Моделі організації економіки

В ході свого розвитку суспільство в залежності від конкретно-історичних умов і ступені свого розвитку використовувало два принципово відмінних механізми організації економіки і управління нею: централізоване (державне); децентралізоване (ринкове). Перша модель в літературі отримала назву державний спосіб виробництва (азіатський за Марксом). В системах цього типу координація праці окремих індивідуальних працівників здійснюється переважно поза економічними методами, шляхом прямого примусу. Товарно-грошові відиосини і стимули носять другорядний, підпорядкований характер. Передумовою таких систем є сильний центр, роль якого бере на себе держава або інша влада, яка спроможна нав’язати суспільству свою волю. Друга модель, яку деякі дослідники називають європейською, спирається на широку господарську самостійність товаровиробників, господарюючих на власний страх і ризик. Засобом координації праці в цих системах виступають товарно-грошові відносини і конкуренція, які нав’язують товаровиробникам певний спосіб дії. Отже, в першому випадку координатор держава, в другому ринок.

Класичними прикладами державної організації економіки є цивілізація стародавнього Єгипту, яка склалася майже за три тисячі років до н.е. і Стародавній Китай, де у 13-12 ст. до н.е. склалася централізована господарська система без ринку і приватновласницьких відносин. Високого ступеня централізації економіки досягла і держава інків (південна Америка). І нарешті класична централізована командно-адміністративна система існувала в СРСР. Тут висока централізація економіки досягалася на основі державної власності на засоби виробництва і обмеженні ринкових регуляторів державними структурами. Друга модель організації економіки була характерна для античних держав, зокрема для Стародавньої Греції і Риму, де приблизно у 8-7 ст. до н.е., поруч з жорстким централізованим управлінням працею рабів, на рівні національної економіки поділ праці і зв’язки між господарствами складалися стихійно, через ринок і товарно-грошові відносини. Бурхливо розвивалися внутрішня і зовнішня торгівля, грошовий обіг, появилися зачатки банківських операцій, безготівкових розрахунків і т.д. Склалася політична організація республіканського типу, яка забезпечувала розвиток приватновласницьких відносин, підприємництва. Класичного розвитку ця модель організації економіки досягла в умовах капіталізму, господарська система якого, особливо на перших його етапах, розвивалася не по лінії посилення централізму, адміністрування і створення вертикальних структур управління, а швидше по лінії розвитку горизонтальних зв’язків між самостійними товаровиробниками. А це можливо лише при наявності економічної самостійності товаровиробників, основою якої стала приватна власність, і широкого розвитку ринку, ринкових відносин.

Сказане свідчить про те, що людство у своєму поступальному розвитку використовувало як першу, так і другу моделі організації економіки. Яка з них краща? Однозначно відповісти на це питання неможливо. Чому? Справа в тому, що основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних благ. А всяке виробництво засноване на людській праці. Причому праця, яка лежить в основі виробництва, містить у собі певну двоїстість. З одного боку, вона, як процес, неминуче передбачає спілкування різних робітників, а також задоволення певних потреб суспільства. Тому вона завжди носить суспільний характер. З іншого боку, у процесі виробництва приймають участь окремі індивіди, для яких всяка діяльнірть виступає, в першу чергу, як їх особиста справа. Тому одночасно всяка праця є приватною, індивідуальною. Отже, праці властива певна роздвоєність. В ній міститься внутрішнє протиріччя між приватним і суспільним її характером. Тобто мова йдеться про те, що кожен індивідуум, як приватник “тягне ковдру на себе”, дбає лише про свої корисні інтереси. Це закладено в його природі, В той же час, як частка, клітина суспільства, кожен індивідуум повинен виконувати свій обов’язок перед суспільством. Тобто приватна, індивідуальна праця повинна якимось чином включатися в загальну систему функціонування суспільного виробництва. Тому, проблема зводиться до того, щоб спонукати працівника виконувати саме ту роботу, в якій зацікавлено суспільство, і виконувати її з належною інтенсивністю і якістю. 1 завдання .це може бути вирішене двома вищеназваними способами: безпосереднім (прямим), тобто шляхом створення централізованої системи управління, яка забезпечує доведення до працівника “команд” суспільства і контроль за їх виконанням; опосередкованим (непрямим) тобто з допомогою систе ми економічних стимулів, які спонукають працівників через їх економічні інтереси діяти у напрямку, вигідному для суспільства в цілому.

Кожна з названих моделей має свої плюси і мінуси, які проявляються в повній мірі в залежності від того, в яких умовах вони застосовуються, які цілі ставить перед собою суспільство і як послідовно вони втілюються в життя.