9.2. Нормування іонізуючих випромінювань

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються НРБУ 97/Д-2000 “Нормами радіаційної безпеки України. Доповнення: радіаційний захист від джерел потенційного опромінення, 2000 р.”, ОСП 72/87 “Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання”, “Основними санітарними правилами забезпечення радіаційної безпеки України”

Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

‒ категорія А ‒ особи з числа персоналу, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань;

‒ категорія Б ‒ особи з числа персоналу, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення;

‒ категорія В ‒ усе населення.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров’ю:

I – все тіло, гонади та червоний кістковий мозок;

II – щитовидна залоза, м’язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III – шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік (найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами), для категорій Б – границя дози (ГД) за рік.

Дози опромінення наведено в табл. 4.

Таблиця 8

Дози зовнішнього та внутрішнього опромінень

Дозові межі, бер за рік	Група критичних органів
	I	II	III
ГДД для осіб категорії А	5,0	1,5	30,0
ГД для осіб категорії Б	0,5	1,5	3,0

9.3. Захист від іонізуючого випромінювання

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:

– використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

– скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

– віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;

– екранування джерела іонізуючого випромінювання залежно від його скаду (альфа-частинки, бета-, гамма-, нейтронне випромінювання);

‒ дистанційного керування;

‒ застосування засобів індивідуального захисту в залежності від характеру виконуваних робіт (халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання, комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи).

Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:

– іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища);

– сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі виникають в речовинах, що люмінесціюють при проходженні через них іонізуючих випромінювань);

– фотографічний (вимірювання оптичної щільності почорніння фотопластинки під дією випромінювання);

– калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється в поглинальній речовині).