2.3. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину

Місце, час, обстановка, стан, спосіб, знаряддя вчинення злочину в ряді випадків є важливими характеристиками об'єктивної сторони складу злочину, які визначають наявність чи відсутність самого складу конкретного злочину. Загалом більшість з цих характеристик притаманні будь-якому складу злочину, однак жодним чином це не впливає на кваліфікацію діяння, а може враховуватись при вирішенні питання про вид та розмір покарання. Лише у випадках, коли закон безпосередньо пов'язує питання про наявність чи відсутність складу злочину з наявністю відповідних характеристик, вони набувають обов'язкового (конструктивного) значення.

Місце вчинення злочину – це відповідна територія або інше місце, де вчиняється злочинне діяння і в ряді передбачених законом випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки [3, c. 96]. В нормах Особливої частини КК України місце визначається як:

♦ територія України (напр., ст. 268 КК України);

♦ економічна зона України (напр., ст. 243 КК України);

♦ повітряний простір (напр., ст. 282 КК України);

♦ географічне поняття:

• земля (напр., ст. 239 КК України);

• надра (напр., ст. 240 КК України);

• атмосферне повітря (напр., ст. 241 КК України);

• вода, водні об'єкти (напр., ст. 242 КК України);

• море, внутрішні морські і територіальні води (напр., ст. 243 КК України);

♦ місце проживання або місце здійснення людиною виробничої або іншої діяльності:

• житло, сховище або інше приміщення (напр., ст. 185 КК України);

• вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (напр., ст. 273 КК України);

• річкове, морське або повітряне судно (напр., ст. 278 КК України);

• транспортні комунікації (напр., ст. 279 КК України);

♦ інші місця, які законодавець визначає як єдино можливу територію для вчинення конкретних злочинів:

• митний кордон України (напр., ст. 201 КК України);

• заповідники або інші території та об'єкти природно-заповідного фонду (напр., ст. 248 КК України);

• державний кордон України (напр., ст. 331 КК України);

• місця обмеження волі (напр., ст. 390 КК України);

• кримінально-виконавчі установи (напр., ст. 392 КК України);

• місця позбавлення волі (напр., ст. 393 КК України);

• спеціалізовані лікувальні заклади (напр., ст. 394 КК України);

• поле бою (напр., ст. 429 КК України);

• район бойових дій (напр., ст. 433 КК України) [8].

Вказане не охоплює всієї багатогранності місць вчинення злочину, які визначені кримінальним законом.

У ряді випадків законодавець пов'язує місце вчинення злочину з визначенням кваліфікованого складу злочину (напр., ст. 433 ч. 2 КК України).

Час вчинення злочину – це відповідний проміжок часу, протягом якого вчиняється злочинне діяння і в ряді випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки.

Визначення часу вчинення злочину має важливе значення для вирішення питання про застосування Кримінального закону.

У ряді випадків закон взагалі пов'язує наявність складу злочину з відповідним часом скоєння злочинного діяння. Прикладом може бути ст. 248 КК України «Незаконне полювання», один із видів якого пов'язаний з його здійсненням у період, коли полювання на відповідні види тварин чи птахів заборонено. Таким чином, час безпосередньо визначає наявність об'єктивної сторони складу злочину.

Обстановка вчинення злочину – це відповідні об'єктивні умови, в яких вчиняється злочин [15, c. 106].

В одних випадках законодавець пов'язує умови із вчиненням злочинного діяння (скажімо, в нормах розділу XIX КК України при визначенні кваліфікованих видів злочинів законодавець пов'язує їх з умовами, в яких діє винний – напр., вчинення діяння в бойовій обстановці, військовослужбовцем, який перебуває в полоні та ін.). У ряді випадків це пов'язується із характеристиками обстановки, в якій перебуває потерпілий (напр., небезпека, в якій перебуває потерпілий).

Обстановка може визначати вчинення кваліфікованого складу злочину (напр., згадані військові злочини, вчинені в бойовій обстановці) або, навпаки,— визначати привілейований склад злочину – напр., вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України).

Стан вчинення злочину – це сукупність суспільно-політичних відносин, обстановка суспільного життя, в якій вчиняється злочинне діяння.

Чинне кримінальне законодавство в нормах Особливої частини, які передбачають відповідальність за злочини проти встановленого порядку несення військової служби, як кваліфікуючу обставину для більшості злочинів, передбачених цим розділом, передбачає їх вчинення в умовах воєнного стану.

Спосіб вчинення злочину – це сукупність відповідних прийомів, методів вчинення злочинного діяння [13, c. 12]. В ряді випадків спосіб скоєння злочину безпосередньо характеризує злочинну дію як основну характеристику об'єктивної сторони складу злочину (напр., ст. 185 КК України «Крадіжка», яка визначає спосіб заволодіння майном як таємний, або ст. 186 КК України - «Грабіж», яка, на відміну від ст. 185, визначає цей спосіб як відкритий та ін.). У цьому контексті законодавець визначає способи по-різному при вчиненні різних злочинів - демонтаж, обман або зловживання довірою, привласнення, розтрата, ухилення та ін. [14, c. 88].

У ряді випадків спосіб вчинення злочину безпосередньо визначає підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння й утворює кваліфікований склад злочину (наприклад, п. 5 ст. 115 КК України «Умисне вбивство», коли воно вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб та ін.).

Засоби вчинення злочину – предмети матеріального світу, які використовуються при вчиненні злочинного посягання. До цієї групи можуть належати підроблені документи, форма працівника правоохоронних органів, зброя, вибухівка та інші предмети, які використовуються при вчиненні злочину.

При цьому засоби вчинення злочину необхідно відрізняти від предмета злочину, який, як відомо, - це об'єкти зовнішнього світу, через які (шляхом дії на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину.

У ряді випадків закон пов'язує наявність складу злочину із наявністю відповідного засобу вчинення злочину. Скажімо, наявність зброї є обов'язковою ознакою бандитизму (ст. 257 КК України) [8].

Часто їх застосування утворює кваліфікований (ч. 2 ст. 163 КК України «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної и іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер», яка передбачає як кваліфікуючу обставину вчинення цього злочинного діяння з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації) або навіть особливо кваліфікований склад злочину (ч. 4 ст. 296 КК України «Хуліганство», яка визначає як особливо кваліфікуючу обставину вчинення ;цього злочину «... із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень»).

Отже, ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільне небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину. У цьому зв'язку об'єктивні ознаки діяння враховуються передусім при рішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини. Об'єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об'єктивної сторони дає можливість встановлювати інші елементи й ознаки складу злочину: об'єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене. Ознаки об'єктивної сторони мають важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину.