Повна економічна оперативно-господарська

функціонує за рахунок власних коштів, тобто знаходиться на повному самофінансуванні

функціонує за рахунок коштів іншого підприємства, місцевого органу влади або держави

Схема 2. Види самостійності підприємства

Саме підприємства виробляють, транспортують, реалізують товари, здійснюють інші види підприємницької діяльності, необхідні для ринку і суспільства. Виходячи з цього, можна сформулювати основні ознаки підприємства:

- суб'єкт, що господарює, (займається тим чи іншим видом діяльності, повинне мати визначену систему організації колективу працівників, свою структуру, технологію і порядок управління);

- організаційна єдність (усе повинно бути відповідним чином оформлене і відображено в установчих документах);

- майнова відповідальність (відповідальність за свої дії і зобов'язання);

- власне ім'я (назва) - це, здавалося б, чисто формальна зовнішня ознака, є дуже істотною. Під певною назвою підприємство здійснює свої функції, зовнішні зв'язки, складає комерційні угоди та виступає в судових органах як у якості позивача так і відповідача.

Підприємство як організаційна одиниця, що здійснює господарсько-фінансову діяльність, існує в усіх економічних системах і типах економічних відносин. Однак характер функціонування підприємства і його організаційно-правовий статус істотно відрізняється.

Таблиця 1. Основні відмінні риси двох економічних відносин

Перелік ознак	Тип економіки
	командно-адміністративна	ринкова
1. 1. Характер керівництва економікою	централізований	децентралізований
2. 2. Основний принцип регулювання економікою	економічне планування	Ринкова саморегуляція
3. Ступінь державного регулювання	дуже велика	мінімально необхідна
П 4. Переважаючий вид власності	державна	приватна
5. Мотивація діяльності господарських суб’єктів	виконання планових завдань	одержання прибутку

Командно-адміністративна економіка являє собою жорстку економічну систему, в якій практично всі види діяльності регулюються державою. Характерними рисами економічних відносин є: високий ступінь державного регулювання, тотальне державне планування, стимулювання ділянок господарського процесу не за реальні результати діяльності, а за виконання планових завдань, перевага державної власності.

Ринкова економіка, переваги якої доведені світовим досвідом, характеризується вільним підприємництвом суб'єктів, що господарюють. Основним принципом регулювання діяльності підприємств є саморегулювання з мінімально-необхідним (у залежності від ступеня зрілості і розвиненості ринкових відносин) ступенем державного регулювання. Переважаючим видом власності є приватна власність, а основною цільовою функцією діяльності - одержання прибутку.

Таким чином, підприємства в умовах ринку є незалежною одиницею, що господарює, діяльність якої передбачає свободу власників підприємства в розподілі і використанні отриманого прибутку, розпорядженні майном і капіталом.

Господарський кодекс України законодавчо закріпив нові принципи функціонування підприємств, що відповідають умовам ринкової економіки, цілком змінив їхні права і повноваження у всіх аспектах життєдіяльності підприємств. Отже, згідно із законодавчими документами підприємство самостійно:

- планує свою діяльність і визначає перспективи її розвитку, виходячи з попиту на свою продукцію (послуги), рівня конкурентоспроможності;

- здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками;

- реалізує свою продукцію, інші матеріальні цінності на основі прямих угод зі споживачами, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств та ін.;

- самостійно або на договірній основі встановлює ціни на свою продукцію, роботи, послуги, майно, крім випадку державного регулювання цін на особливо значущі види продукції;

- визначає чисельність і структуру працівників;

- вибирає форми і системи оплати та стимулювання їхньої праці, з огляду на встановлені мінімальні соціальні гарантії; встановлює співвідношення розрахункових кредитних і касових операцій; визначає характер і умови використання своїх вільних грошових коштів;

- здійснює (за наявності відповідних ліцензій) зовнішньоекономічну діяльність, отримує і використовує валютну виручку, а при необхідності – кредити від іноземних партнерів;

- проводить різні операції з цінними паперами (випуск, реалізація, покупка);

- визначає напрямок і обсяг використання отриманого прибутку.

Таким чином, найважливішими вимогами, що виставляються до діяльності підприємства в сучасних умовах є:

• самоокупність, рентабельність і самофінансування свого розвитку;

• матеріальна відповідальність за результати господарювання;

• законослухняність та легітимність діяльності.

Підприємство здійснює свою діяльність за рахунок власних фінансових ресурсів, а також кредитів. Відповідальність за їхнє своєчасне погашення та виплату відсотків з них у повному обсязі покладається на підприємство. Держава не відповідає за борги підприємства, тому обсяги його діяльності, рівень рентабельності мають бути достатніми для своєчасного та повного виконання всіх зобов’язань (перед бюджетом, постачальниками, робітниками, власниками, банками). Підприємство несе всю повноту відповідальності за прийняття рішення, ризикуючи всім своїм майном у випадку неправильно прийнятого рішення. Формами матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції є штраф, пеня, а також відшкодування заподіяних збитків.

2. Торговельне підприємство як суб’єкт ринкових відносин

Центральною ланкою господарського механізму в торгівлі виступає торговельне підприємство, яке являє собою самостійний господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи і здійснює комерційну, інвестиційну та інші види діяльності з метою одержання відповідного прибутку. Діяльність підприємства здійснюється, як правило, на основі Статуту, що затверджується власником майна. У Статуті підприємства вказується назва підприємства, його місце розташування, предмет і мета діяльності, органи управління підприємством, порядок їхнього формування, компетенція і повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, характер організації трудових відносин, членства, умови реорганізації і припинення діяльності підприємства. Функціональний статус підприємства полягає у тому, що воно призначене здійснювати закупівлю, переміщення, зберігання і реалізацію споживчих товарів. Торговельне підприємство може здійснювати також інші види господарської діяльності, які не є головними, але повинні відповідати законодавству і бути передбачені його статутом. В процесі своєї діяльності підприємства повинні дотримуватися певних вимог у відповідності до діючого законодавства України: визначати і формулювати причину створення і функціонування, мету господарської діяльності, розробляти стратегію і тактику розвитку підприємства, забезпечувати ефективне використання ресурсного потенціалу, бути суб’єктом ринкових відносин. На основі місії (свого призначення) підприємства обирають генеральну мету та визначають загальні цілі і завдання, вирішення яких необхідне для досягнення поставленої мети. Цілі підприємства повинні бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності. Генеральною і стратегічною метою будь-якого підприємства є отримання прибутку - необхідного фінансового результату та обов’язкової умови функціонування підприємства в ринковій економіці. Проте, виходячи з конкретних умов на кожному даному етапі, цілями розвитку торговельних підприємств можуть бути збереження і збільшення частки на ринку, завоювання помітнішого місця в регіоні або галузі, мінімізація витрат і та ін. Для досягнення своєї мети торговельні підприємства повинні орієнтуватися на попит покупців, повніше задоволення їх потреб і тим самим сприяти забезпеченню благополуччя населення і суспільного прогресу.

Одна із вимог щодо діяльності підприємства – вибір форми господарювання. Найбільш прийнятною і необхідною формою в ринкових умовах вважається підприємництво, яке основане на повній самостійності, ініціативі, власному ризику, повній відповідальності за втрати і збитки, спрямоване на виконання робіт з метою отримання прибутку. Значення торговельного підприємства полягає у тому, що воно є важливою ланкою економічної системи держави, в якій розв’язується одна з економічних проблем, а саме – доведення товарів до споживача. Напрями діяльності: вивчення ринку товарів; комерційна діяльність; економічна діяльність (стратегічне і поточне планування, ціноутворення, облік і звітність); соціальна діяльність; матеріально-технічне забезпечення реалізації товарів на підприємстві; після продажний сервіс.

Підприємство, як суб’єкт господарювання, надає робочі місця, виплачує заробітну плату, сплачує податки. Реалізація підприємством товарів народного споживання і послуг здійснюється при використанні на підприємстві певних технологій, матеріальних ресурсів, кадрового потенціалу.

Найважливішими завданнями підприємства є: отримання прибутку власником підприємства, забезпечення споживачів відповідними товарами, забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці і можливістю професійного зростання. У залежності від інтересів власників, розмірів капіталу, впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, визначаються завдання підприємства.

Внутрішнє середовище підприємства – це персонал, засоби виробництва і грошові ресурси. Результатом взаємодії компонентів внутрішнього середовища є виторг від реалізації товарів і послуг.

Зовнішнє середовище, яке безпосередньо визначає ефективність роботи підприємства, - це перш за все населення, що обслуговується підприємством і є споживачем товарів, постачальники, а також державні органи законодавчих і контролюючих функцій. Практично всі складові зовнішнього середовища належать до неконтрольованих функцій з боку підприємства. Але разом з тим підприємство може не тільки пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, але й певною мірою впливати на нього.

Право постановки завдання перед персоналом залишається за власником підприємства незалежно від його статусу – приватна особа, державні органи чи акціонери. Приватна особа, виходячи з власних інтересів, цілей, пріоритетів, не тільки володіє правом, але й змушена формулювати і ставити завдання перед колективом підприємства.

Діючі в галузі економіки державні закони визначають лише компетентність і межі зовнішнього втручання в роботу підприємства, але не усувають це втручання. Приватні, кооперативні, акціонерні та інші підприємства не звільняються від державного контролю, який ведеться за:

• доходами підприємства і сплатою ним податків;

• санітарним станом на підприємстві;

• призначенням і технічним рівнем товарів, що реалізуються;

• правовим захистом найманого персоналу і деякими іншими сторонами діяльності підприємства.

Місцеві органи самоврядування не мають права втручатися у внутрішні господарські і адміністративні функції підприємств. Вони можуть діяти лише як органи контролю правомірності господарської діяльності підприємства, вносити свої пропозиції і вимагати виконання керівництвом підприємства чинного законодавства України.

У діяльності торговельних підприємств існують різні зовнішні обмеження, які обов’язково необхідно враховувати, а саме:

- обмеження, обумовлені товарними, енергетичними й іншими ресурсами;

- обмеження, обумовлені попитом (обсяг реалізації не може бути більшим за платоспроможний попит, товарообіг може бути меншим або дорівнювати обсягу купівельного попиту);

- бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства мають бути меншими або дорівнювати грошовим ресурсам (сумі грошових фондів і грошових доходів підприємства);

- тимчасові обмеження, пов’язані з інфляцією, викликає необхідність максимально прискорювати оборотність грошової готівки підприємства з метою запобігання її знеціненню.

Обмеження, обумовлені попитом: