3.2.Зміст теми:

Функціональні розлади шлунку - порушення секреторної і рухової функції шлунка з симптомокомплексом шлункової диспепсії і больовим синдромом без чітко визначених структурних змін слизової оболонки. Це неоднорідна група захворювань, в яку прийнято включати функціональні розлади шлунка як самостійну нозологічну форму і вторинні порушення секреторної і моторної діяльності шлунка при інших захворюваннях. Крім того, виділяють особливі види функціональних розладів шлунка: гостре розширення шлунка, Аерофагія , звичну блювоту.  Класифікація функціональних розладів шлунку  I. За причинами виникнення: 1. Самостійне захворювання (первинні функціональні розлади шлунка)  2. Прояви або наслідки основного захворювання (вторинні функціональні розлади шлунка )  II. За типами порушення функції :  1) гіперстенічна ,  2) нормостенічний ,  3) гіпостенічний ,  4) астенічний. III. За формою (за клінічними проявами ):  1) больова ,  2) диспептична ,  3) змішана.   IV. Особливі форми :  1) гостре розширення шлунка ,  2) аерофагія ,  3) звична блювота.

Етіологія. Ведучими етіологічними чинниками функціональних розладів шлунку як самостійного захворювання є порушення харчування (їжа всухом'ятку, вживання грубої і гострої їжі, незбалансоване харчування, нерегулярний прийом їжі, погане пережовування при швидкій їжі), нервово-емоційне напруження, професійні шкідливості та шкідливі звички (прийом алкоголю, куріння, часте вживання кави).  Функціональна активність шлунка регулюється трьома взаємодіючими системами:  1) центральної і вегетативної (симпатичної і парасимпатичної) нервовою системою;  2) власним ентероендокринним апаратом, що включає ендокринні клітини і продукують ними гормони та гормоноподобні речовини (гастрин, гістамін, бомбееін, серотонін, соматостатин, енкефаліни та ін);  3) тканинними субстанціями, до числа яких входять кініни, простагландини, продукти метаболізму (аденозин та ін.)  Ці три регуляторні системи контролюють кілька клітинних популяцій і структур з різним функціональним призначеннями:  1) стовбурові клітини недиференційовані (проміжні клітини перешийка шлункових залоз), що є родоначальниками всіх епітеліальних елементів шлунка;  2) парієтальні (обкладочние) клітини, секретуючі НСl;  3) зімогенние (головні) клітини, що виробляють пепсиноген;  4) клітини покривного епітелію. В реалізації функціональних відповідей клітини перш за все беруть участь рецептори, пов'язані з аденілатціклазним (АЦ) комплексом (АЦ-цАМФ-протеїнкінази). Підвищення внутрішньоклітинного вмісту цАМФ призводить до стимуляції синтезу HCI і пепсиногену.  Вплив несприятливих факторів може призвести до зриву адаптаційно-компенсаторного механізму в будь-якому ланці цієї системи, що проявляється різними порушеннями секреторної і моторної діяльності шлунка.  Вторинні функціональні розлади шлунка розвиваються на фоні захворювань інших органів і систем організму. Патогенез цих розладів складний, в ньому беруть участь порушення нейроендокринної регуляції, токсичні дії, недостатність місцевого кровообігу і ряд інших факторів, що призводять до дистрофічних змін залозистого апарату і покривного епітелію.

Епідеміологія Функціональні розлади шлунка як самостійна нозологічна форма, частіше зустрічається у чоловіків молодого віку, складаючи від 1,5 до 58,8% серед гастро-дуоденальної патології в осіб молодого віку. Розбіжність даних про частоту функціональних розладів шлунка відображає різні погляди авторів на сутність захворювання, а також рівень проведеного обстеження, що не дозволяє розмежувати функціональні розлади шлунка від інших захворювань гастродуоденальної системи (хронічного гастриту, дуоденіту). Порушення різних функцій шлунка можна виявити практично в кожного хворого з тяжко протікаючим захворюваннями, однак вони рідко протікають самостійно і звичайно не діагностуються. Особливі види функціональних розладів шлунку (аерофагія, звична блювота) більш характерні для жінок з істероїдним типом психіки.

Клініка Про можливість у хворого функціональними розладами шлунка слід думати при появі болю в епігастрії і диспепсичних порушень.  Клінічна симптоматика функціональних розладів шлунку відрізняється різноманіттям, неспецифічного перебігу і тому не може служити надійним діагностичним критерієм. Хворі зазвичай скаржаться на печію, нудоту, відрижку, блювання і біль у верхніх відділах живота без чіткої локалізації. Но переважно функціональний характер цих проявів вказує велика кількість скарг, нерідко емоційна їх забарвлення, мінливість симптомів. Вирішальне значення скарги мають при діагностиці особливих форм функціональних розладів шлунку, наприклад гучна відрижка повітрям, типова для Аерофагія, легко виникає блювання без попередньої нудоти - для звичної блювоти.  У хворого з функціональними розладами шлунка часто виявляють ознаки нейровегетативної нестійкості (дратівливість, психоемоційна неврівноваженніять, лабільність пульсу та артеріального тиску і т. д.). При пальпації живота може визначатися болючість в епігастрії.  Важливим критерієм діагностики функціональних розладів шлунка вважається нетривалий гастроентерологічний анамнез, який зазвичай не перевищує 1-2 років.  Характеристика основних форм функціональних розладів шлунку.  Функціональні розлади шлунку як самостійне захворювання зазвичай протікає по гіперстенічному типу з вираженим больовим синдромом. Біль локалізується під мечоподібним відростком або в пілородуоденальних зонах, рідше має дифузний характер. Больові відчуття можуть виникати відразу після їжі і супроводжуватися відрижкою кислим або печією. Подібну клінічну картину у закордонній літературі прийнято позначати як «синдром роздратованого шлунку».  Екзогенно обумовлені функціональні розлади шлунку при усуненні факторів, що їх викликали, зазвичай піддаються зворотньому розвитку і настає одужання. Однак при тривалому впливі несприятливих факторів, особливо при спадковій схильності, функціональні розлади шлунку гіперстенічного типу можуть брати участь у формуванні виразкової хвороби пілородуоденальних локалізації. Подібні спостереження є підставою для розгляду цього типу функціонального розладу шлунку як передвиразковий стану.  Вторинні функціональні розлади шлунку є наслідком інших захворювань і розвиваються по гіпостенічному типу. Переважають скарги на зниження апетиту, відрижку повітрям, нудоту, блювоту. Больовий синдром звичайно не виражений, переважає ниючий біль невизначеної локалізації, що виникає одразу після їжі або не пов'язана з прийомом їжі. Стілець нестійкий, часто спостерігається пронос.  Перебіг і прогресування вторинних функціональних розладів шлунку гіпостеніческого типу визначається основним захворюванням. У процесі тривалого спостереження за такими хворими виявляють закономірний перехід функціональних розладів шлунку даного типу в хронічний дифузний гастрит.  Характеристика особливих форм функціональних розладів шлунку : Особливі форми функціональних розладів шлунку мають більш овираженну клінічну картину і, як правило, знаходять підтвердження при рентгенологічному або ендоскопічному дослідженні. Гостре розширення желудканаблюдается при важко протікають захворюваннях (інфаркт міокарда, пневмонія, черевний тиф, після операцій на органах черевної порожнини, важкої травми голови, грудної клітки, поранення спинного мозку та ін.) Описані випадки гострого розширення шлунка від переїдання, після прийому великої кількості алкоголю. Захворювання відноситься до числа рідкісних. В його основі лежить гострийм розвиток слабкості м'язових елементів стінки шлунку внаслідок паралічу нервово-м'язового апарату рефлекторного або токсичного генезу.  Захворювання розвивається, як правило, раптово. З'являється відчуття тяжкості та переповнення в епігастральній ділянці. Характерна ознака – блювання великою кількістю рідини, що призводить до різкого зневоднення, наполеглива гикавка. Іноді на перший план виступають симптоми гострої серцево-судинної недостатності. При огляді видзначається значне, швидко збільшується вибухання у верхніх відділах живота. Шлунковий зонд легко проходить в шлунок, при цьому евакуюється величезна кількість рідкого вмісту.  Рентгенологічний метод є основним при постановці діагнозу. Рентгенологічна картина гострого розширення шлунку досить характерна: шлунок різко розширений, нижній контур його досягає малого тазу; ліва половина діафрагми розташована вище правої, рухливість її обмежена; газовий міхур великий, займає весь лівий купол діафрагми. Барієва суспензія повільно тоне і досягає рівня симфізу. І-за великої кількості рідини в шлунку судити про стан слизової оболонки неможливо. Важливий симптом - відсутність перистальтики і тривала затримка барієвої суспензії у шлунку.  Лабораторні дослідження крові та сечі на ранніх стадіях захворювання не дають певних змін. У більш пізні терміни відзначають зниження діурезу, поява в сечі індікана. У результаті згущення крові підвищується вміст гемоглобіну і еритроцитів, в сироватці крові підвищується рівень креатиніну, залишкового азоту, розвивається алкалоз.  Аерофагія частіше зустрічається у жінок з істероїдним типом психіки. Заковтування повітря зазвичай відбувається під час їжі і при ковтанні слини. Заковтуванні надмірної кількості повітря сприяють швидка їжа і розмова під час прийому їжі. Клінічні ознаки Аерофагія досить типові. Хворі скаржаться на часту і гучну відрижку повітрям, яка буває настільки вираженою, що ускладнює їх перебування в громадських місцях.  Крім відрижки повітрям, хворих турбує відчуття тяжкості, розпирання і тиску в епігастральній ділянці, нерідко шлункові гази проникають через воротар, що призводить до здуття кишківника. При перкусії живота визначається тимпаніт, більш виражений в епігастральній ділянці. Є характерні рентгенологічні ознаки Аерофагія: високе стояння лівого купола діафрагми за рахунок великого повітряного міхура шлунка і рясне скупчення газів у кишечнику.  Звичайне блювання також частіше спостерігається у жінок з істеричним неврозом. Блювання зазвичай виникає безпосередньо після їжі, іноді під час прийому їжі. Блювання може викликати вже вигляд їжі, її запах і навіть думка про їжу. Первинному блюванню передують нудота, болісні блювотні руху, слинотеча. Звичайне блювання, як правило, посилюється при нервово-психічній напрузі. Тривалий перебіг захворювання і вперта блюання можуть призвести до вираженого схудненню і обезводнення. Діагноз звичайне блювання як прояви неврозу повинен ставитися тільки при виключенні інших причин її походження.

Діагноз / диференціальний діагноз Остаточний діагноз функціональні розлади шлунку встановлюють шляхом виключення інших захворювань, тобто шляхом проведення диференціальної діагностики. Це дуже відповідальне завдання. Помилковий висновок може призвести до того, що виявиться нерозпізнаним більш важке захворювання, наприклад злоякісне новоутворення.  Диференціальну діагностику функціональні розлади шлунку необхідно проводити на хронічний гастрит і виразкову хворобу.  Розмежування функціональні розлади шлунку і хронічного гастриту на підставі рентгенологічного та ендоскопічного дослідження шлунку не можна вважати переконливим, оскільки зроблені на підставі цих методів укладання часто не відповідають гістологічної картині. Тільки гістологічне вивчення гастробіоптатов з різних ділянок шлунка дозволяє відкинути хронічний гастрит і зупинитися на діагнозі функціональні розлади шлунку. Однак на практиці гастробіопсії для диференціальної діагностики даних захворювань не проводиться через ризик ускладнень (кровотеча з місця біопсії, можливість зараження вірусом гепатиту, а останнім часом і ВІЛ). Критеріями діагностики функціональних розладів шлунку в цьому випадку повинні бути нетривалий анамнез (1 -2 року) і відсутність виражених змін слизової оболонки шлунка за даними рентгенологічних та ендоскопічних досліджень.  Диференціальна діагностика функціональних розладів шлунку з виразковою хворобою грунтується на результатах рентгенологічного та ендоскопічного досліджень. Однак,слід, враховувати, що у деяких хворих, особливо на ранніх етапах хвороби, виразки нерідко заживають без утворення видимого рубця і проведене в період ремісії обстеження може не виявити прямих і непрямих ознак виразкової хвороби. У зв'язку з цим хворі з функціональними розладами шлунку, що протікають з язвенноподобним синдромом, повинні перебувати під диспансерним наглядом в поліклініці, де їй слід проводити ті ж профілактичні заходи, що і страждають на виразкову хворобу.  Функціональні розлади шлунку гіпостеніческого типу частіше є наслідком іншого захворювання, яке визначає їх перебіг і прогресування. Діагностика в цих випадках повинна бути спрямована насамперед на виявлення основного захворювання.

Діагностика Функціональні розлади шлунку супроводжуються різними секреторними і моторно-евакуаторними порушеннями.  Шлункову секрецію досліджують за допомогою фракційного зондування або методом інтрагастральної рН-метрії. При фракційному зондуванні для стимуляції секреції зазвичай використовується субмаксимальний гістаміновий тест (під шкіру вводять дигідрохлорид гістаміну в дозі 0,008 мг / кг маси тіла) або вводять під шкіру 6 мг / кг пентагастрін, чим досягається максимальне стимулювання. Пробні сніданки (5% розчин алкоголю, відвар капусти, м'ясний бульйон та ін) у зв'язку з їх слабким сокогонним ефектом і нестабільністю одержуваних результатів в даний час застосовують рідко. При фракційному дослідженні протягом години з 15-хвилинним інтервалом отримують 4 порції (базальний секрет); після введення під шкіру гістаміну або пентагастрином - витягують 4 порції шлункового соку з інтервалом 15 хв. У кожній витягнутої порції визначають обсяг шлункового соку, загальну кислотність, вільну і пов'язану НСl. В оцінці секреторної функції шлунку в базальну і стимульовану фазу провідне значення має обчислення дебіт-години, тобто продукції НСl за 1 ч. Основні нормативи показників шлункової секреції представлені в таблиці.  Основний недолік тітраціонного методу - низька чутливість реактивів-індикаторів, за допомогою яких виявляють лише кислотність з рН нижче 2,5, а при рН в межах 2,5-6,9 вона визначається як анацидного. Можливість встановлювати рН в межах 2,5-6,9 і більше - провідне перевагу рН-метрії. При інтрагастральній рН-метрії, за допомогою зони з двома датчиками можна реєструвати кислотоутворення в тілі шлунку і отримувати дані про лужному резерві в пілоричному відділі; проводити тривале дослідження кислотоутворення із застосуванням збудників або блокаторів секреції; визначати, є ахлоргідрією істинної, тобто обумовленої різким зменшенням обкладочних клітин в слизовій оболонці шлунку, або помилковою, пов'язаної з функціональним гальмуванням, що є в достатній кількості обкладочних клітин. Відповідно до прийнятих критеріїв кислотоутворення в тілі шлункау натще визначається наступним чином: рН 0,9-1,5 - гіперацидному; рН 1,6-2 - нормацідность; рН 2,1-5 - гіпацідность; рН більше 6 - ахлоргідрією.  У пілоричному відділі шлунку рН зазвичай реєструється вище 2,5. Виражена гіперацидному в тілі шлунку (рН 0,6-1,5) при недостатньому ощелачіваніі в пілоричному відділі (рН 0,9-2,5) свідчить про так званий декомпенсованому кислому шлунку. При високій інтенсивності кислотоутворення подразник не застосовується. Проводиться лужної тест і тест з атропіном. Лужний тест виконують наступним чином. Через отвір на кінці зонда шприцом вводять 1 г натрію гідрокарбонату, розчиненого в 30 мл дистильованої води. Після закінчення введення препарату кожні 5 хв протягом 20 хв реєструють рН. Повернення рН до вихідних показниками в середньому відбувається за 17 ± 3,2 хв. Зменшення часу ощелачіванія свідчить про декомпенсації нейтралізуючу функції. Для виконання атропінового тесту хворому під шкіру вводять 1 мл 0,1% розчину атропіну і протягом 1 год змінюють рН. Різко позитивна реакція характеризується підвищенням рН більш ніж на 4, при атропінорезістентной гіперацидному рН змінюється менш ніж на 0,5. При кислотоутворення середньої і низької інтенсивності або ахлоргідрії проводиться стимуляція секреції гістаміном або пентагастрином. Реєстрація показників рН після стимуляції проводиться до їх стабілізації зазвичай протягом 30-60 хв. Дані рН тіла шлунку після стимуляції оцінюються наступним чином: рН 0,9 - 1,2 - гіперацидному; рН 1,2-2 - нормацідность; рН 2-3 - помірна гіпацідность; рН 3-5 - виражена гіпацідность; рН більше 6 -- істинна ахлоргідрією. До недоліку методу можна віднести неможливість дослідити об'ємні показники і, отже, вивчати такий важливий показник, як дебіт-годин секреції.  Дослідження рухової функції шлунка проводять за допомогою рентгенологічного та електрогастрографіческого методів. Рентгенологічне дослідження моторної функції шлунку включає оцінку тонусу, перистальтики, діяльності воротаря і евакуації вмісту шлунку. Порушення рухової функції можуть бути гіпермоторного (гіпертонус шлунку, сегментуються перистальтика, пілороспазм) або гипомоторная типу (гіпотонія шлунку, гастроптоз, млява перистальтика, уповільнена евакуація). Електрогастрографіческій метод полягає у виборчій запису біострумів шлунка, що реєструються за допомогою електрогастрографа ЕГС-4м в діапазоні частот 0,03-0,07 Гц. Апарат дозволяє реєструвати біострумів з поверхні черевної стінки в проекції шлунку. Аналогічні результати одержують при записі біопотенціалів з кінцівок у відведенні «праве передпліччя - права гомілка». При розшифровці електрогастрограмм (ЕГГ) звертають увагу на загальний характер кривої, амплітуду, частоту і ритм зубців. У здорових людей амплітуда складає 0,1-0,4 мВ, ритм звичайно правильний - 3 коливання в хвилину. Найбільша інформація про рухової активності шлунка може бути отримана при повторних записах ЕГГ в процесі застосування медикаментозних засобів і харчових навантажень. Найбільше змінюється амплітуда зубців (від 0,02 до 1 мВ), частота скорочень звичайно мало схильна до коливань. Прийнято виділяти два крайніх типу співдружніх порушення секреторної і моторно-евакуаторної функції шлунку:  1) гіперстенічна,  2) гіпо-та астенічний. 

Гіперстенічний тип функціонального розладу шлунку характеризується поєднанням гіперсекреції шлункового соку, гіпермоторики шлунку, підвищення тонусу шлунку і періодичними спазми м'язів, особливо кардіального і пілоричного сфінктерів.  У 70% хворих з функціональними розладами шлунку гіперстенічна типу вміст шлунку натще перевищує 50 мл, а показники вільної НСl натщесерце становлять понад 20 ммоль / л. У 80-90% хворих виявляють гіперсекреція НСl в стимульовану фазу. При гіперстенічна типі функціональних розладів шлунку на електрогастрограмме реєструються безладні хвилі, при рентгенологічному дослідженні виявляють сегментують перистальтику, кардіо-та пілородуоденоспазми, дуоденогастрального рефлюкс. Гипо-і астенічний тип функціональних розладів шлунку являє собою поєднання гіпосекреціі (ахлоргідрії) шлункового соку зі зниженням тонусу і гіпомоторікой шлунка. Зниження секреції НСl зазвичай має непостійний характер. При дослідженні шлункового соку з пробними сніданками в цих випадках визначається гіпо-і навіть ахлоргідрією. Однак показники кислотоутворення виявляються нормальними і навіть підвищеними при субмаксимальної і максимальної гістамінових стимуляції. У ряді випадків встановити наявність кислого шлункового соку вдається тільки при внутрішньошлункової рН-метрії з використанням адекватного стимулятора секреції (гістамін, пентагастрін). Порушення моторики електрогастрографіческі виявляється низькою амплітудою перистальтичних хвиль, а при рентгенологічному дослідженні - млявою перистальтику, опущенням шлунка, дуоденоспазмом.

Лікування Лікувально-профілактичні заходи спрямовані на усунення причин, що викликали функціональні розлади шлунку, і нормалізацію секреторної і моторно-евакуаторної діяльності шлунку.  Лікування хворих, як правило, проводять в амбулаторних умовах. Госпіталізація показана при необхідності диференціальної діагностики з іншими хворобами, при наполегливій больовому синдромі і вираженому загостренні основного захворювання, що зумовило вторинні порушення функції шлунку. При терапії слід враховувати тип функціональних розладів шлунку. Успіх лікування хворих з функціональними розладами шлунку гіпертонічного типу перш за все досягається правильною організацією харчування. Приймання їжі в один і той же час, виключення переїдання, рясного прийому їжі на ніч, раціонального вибору продуктів і блюд зазвичай буває достатньо для відновлення порушених функцій шлунку аліментарного генезу. Якщо функціональні розлади шлунку пов'язані з особливостями професійної діяльності (нічні чергування, робота на транспорті, часті відрядження і т. д.), необхідно досягнути правильної організації праці і відпочинку, при необхідності працевлаштувати хворого. Не менш важлива боротьба зі шкідливими звичками: палінням, зловживанням алкоголем і кавою. Додаткове дієтичне та медикаментозне лікування проводиться тільки при загостреннях хвороби. Хворому на період загострення хвороби призначають дієту № 1. Вкрай рідко при різко вираженому болючому синдромі показана більш щадить дієта № 1а або № 1б. Лікувальне харчування хворого з первинним функціональним розладом шлунку не повинно бути тривалим. Після ліквідації клінічних ознак хвороби рекомендується раціональне харчування, яке забезпечує профілактику повторних загострень і відновлює хворого. Для нормалізації секреторної і моторно-евакуаторної діяльності шлунку, а також з метою усунення больового синдрому призначають антихолінергічні засоби (атропін, препарати беладони, платифілін, метацин, гастроцепін), спазмолітики (папаверин, но-шпа), блокатори центральних дофамінових рецепторів (реглан, еглоніл ), антациди у вигляді комбінованих препаратів (вікалін, викаир, Ротер) або гелів (Алмагель, фосфалугель, гастрогель). Принципи їх призначення та дози дивись в Виразковій хворобі. Слід лише враховувати, що для досягнення ефекту при функціональних розладах шлунку гіперстенічного типу потрібні більш короткі курси лікування (2-3 тижні). При скаргах хворого на запальність, дратівливість, поганий сон застосовують транквілізатори (еленіум по 0,01 г 2-3 рази на день, тазепам по 0,01 г 3 рази на день, седуксен по 0,005 г 1-2 рази на день) або седативні засоби (екстракт і настойка валеріани, собачої кропиви, глоду). При домінуванні тривожно-депресивного стану хворому показані антидепресанти (тріптізол, амітріптілін по 0,25 г 2-3 рази на день). Терапевтичні заходи у хворих з вторинними функціональними розладами шлунку гіпостеніческого типу перш за все повинні бути спрямовані на лікування основного захворювання, що викликало їх. Спеціальне лікування при функціональних розладах шлунку гіпостеніческого типу звичайно потрібна лише при клінічних ознаках загострення хвороби. Хворим призначають дієту № 2. Їжа повинна бути повноцінною, різноманітної за складом, з підвищеним вмістом вітамінів. При призначенні лікувального харчування слід враховувати характер основного захворювання і індивідуальну непереносимість окремих продуктів (наприклад, молока). При порушеннях травлення використовують замісну терапію у вигляді шлункового соку, ацідін-пепсину (1 таблетка на 1 / 2 склянки води) або Поліферментні препарати (панзинорм, полізім, фестал тощо), які призначають під час їди 3-4 рази на день. Рекомендується прийом вітамінів (аскорбінова кислота, вітаміни В1, В6, нікотинова кислота), які надають нормалізує вплив на основні функції шлунка.  Лікування особливих форм функціональних розладів шлунку.  При гострому розширенні шлунку у першу чергу евакуюють вміст шлунку і промивають його через товстий зонд з наступною декомпресією і за допомогою назогастрального катетера до відновлення тонусу шлунку. Одночасно проводять інтенсивне лікування основного захворювання, на тлі якого виникло гостре розширення шлунку. Для боротьби з зневоднюванням парентерально вводять ізотонічний розчин хлориду натрію. З метою стимуляції перистальтики та тонусу шлунка під шкіру вводять 1 мл 0,01% розчину карбахоліна або 1-2 мл розчину 0,2% розчину ацеклідіна. Показано також введення 1 мл 0,05% розчину прозерину. При безуспішності консервативного лікування протягом 2-3 днів хворому з гострим розширенням шлунку показана операція в екстреному порядку, як страждає високої кишкової непрохідності. При лікуванні Аерофагія і звичної блювоти, в основі яких лежать неврогенні і психогенні розлади, велике значення мають загальнозміцнюючі заходи, лікувальна фізкультура, психо-і рефлексотерапія, призначають седативні препарати і транквілізатори. Для зниження чутливості рецепторів слизової оболонки шлунка призначають всередину 0,25% розчин новокаїну по 20-30 мл або анестезин 0,3 г 3 рази на день за 15-20 хвилин до їди. Рекомендується дробове харчування в спокійній обстановці, забороняються газовані напої. Важливе місце в комплексі лікувальних заходів при всіх формах функціональні розлади шлунка займає фізіотерапія. Фізіотерапію проводять диференційовано: при вираженому болючому синдромі призначають електрофорез новокаїну на область епігастрію; для нормалізації моторно-евакуаторної порушень у гастродуоденальної системі використовують синусоїдальні модульовані струми і магнітотерапію; хворим з невротичними розладами показана гідротерапія у вигляді лікувальних душів, соляно-хвойних, сульфідних і кисневих ванн .  Первинна профілактика функціональних розладів шлунку включає в себе раціональне харчування, загальнозміцнюючі і гартують заходи, викорінювання шкідливих звичок. Питання первинної профілактики не повинні розглядатись відірвано від активного лікування інших захворювань, у першу чергу гострих захворювань органів черевної порожнини (дизентерія, ентероколіти, вірусний гепатит та ін), а також глистових і протозойних інвазій, що привертають до розвитку функціональні розлади шлунка. Хворим, які перенесли подібні захворювання, слід призначати дієтичне харчування, а при необхідності медикаментозне лікування відповідно до особливостей функціонального стану шлунка. Ці заходи рекомендується здійснювати протягом 2-3 міс після ліквідації симптомів основного захворювання та клінічних ознак порушення функціональної діяльності шлунка. Вторинна профілактика спрямована на організацію раціонального харчування, активне лікування захворювань, що призвели до порушень функції шлунка (санація вогнищ інфекції, дегельмінтизація, терапія хронічних захворювань), боротьбу зі шкідливими звичками. Важливу роль у реабілітації хворих функціональні розлади шлунка відіграє санаторно-курортне лікування. Кінцевою метою вторинної профілактики при функціональні розлади шлунка є лікування хворого, що цілком можливо, особливо при первинному, екзогенному характер захворювання. Не менш важливе завдання - попередити розвиток хронічного гастриту і виразкової хвороби. Так, при функціональні розлади шлунка гіперстенічна типу, що протікають з язвенноподобним синдромом, доцільно проводити навесні і восени курси профілактичного лікування як при виразковій хворобі (див. Виразкова хвороба). Хворі з функціональнимм розладами шлунка повинні знаходитися під диспансерним наглядом і оглядатися не рідше 1 разу на 6 міс, особливо це відноситься до хворих з «передвиразковий» станом. За свідченнями їм проводять рентгенологічне або ендоскопічне дослідження, вивчають шлункову секрецію і при можливості моторику. Диспансерне спостереження та профілактичне лікування здійснюють протягом 1-2 років після ліквідації симптомів хвороби.