Ультрафіолетове випромінювання

В 1932 році відповідно рекомендації другого міжна­родного конгресу з фізіоте­рапії та фотобіології в ультра­фіолетовому спектрі умовно виділені три частини.

Зона А з довжиною хвилі від 400 до 320 нм — довго-хвильове ультрафіоле­тове випромінювання (має слабкий біологічний вплив, викликає флюоресценцію органічних речовин).

Зона В з довжиною хвилі від 320 до 275 нм —середньохвильове ультрафіоле­тове випромінювання (викли­кає ерітему, пігментацію, при­скорює процеси регенерації, має антирахітичну, десенсибі­лізуючу і анальгізуючу дію).

Зона С з довжиною хвилі від 275 до 180 — коротко­хвильове ультрафіолетове вип­ромінювання (викликає дена­турацію протеінів та має най­більшу бактерицидну дію).

Штучні джерела ульт­рафіолетового випроміню­вання та апарати. Основним джерелом випромінювання в усіх трьох зонах ультрафіоле­тового та видимого спектра є дугова ртутна трубчаста лам­па з плавленого кварцевого скла. Через 10-15 хвилин після включання встановлюєть­ся нормальний режим горін­ня лампи, при якому відбуваєть­ся випромінювання в ультрафіо­летовій частині та синьо-фіоле­товій частині видимого спектра. Люмінісцентні ефітельні лампи випромінюють в зонах А і В. Це газорозрядні лампи низь­кого тиску.

Дугові бактерицидні лампи, що випромінюють в зоні С, це газорозрідні лампи низького тиску з вольфрамовими електрода­ми.

Ультрафіолетова ерітема та механізми її дії.

Тривале та інтенсивне опромінення шкіри УФ-проме-нями викликає на ділянці впливу стійку гіперемію - УФ-ерітему. Між безпосередньою дією УФ-променів та прояв­ленням видимої реакції шкіри минає 2-8 годин. Цей проміжок часу називається прихованим періодом реакції на УФ-опромінення.

Активні продукти фотолізу білків (гістамін, серотонін, ацетилхолін та ін.), що з'являються на місці опромінення, викликають розширення судин, набряк шкіри, міграцію лей­коцитів, а також подразнюють ба-гаточисельні рецептори шкіри, внутрішніх органів та ін. В свою чергу, подразнення нервових зак­інчень викликає рефлекторні ре­акції, зумовлені діяльністю нерво­вої системи.

Зовнішні клінічні прояви ері-теми відповідають типовій клінічній картині асептичного за­палення шкіри. Ерітема має чіткі кордони та рівномірний насиче­ний червоний колір. На другу добу вона досягає максимуму, супро­воджуючись при цьому помірним набряком шкіри та відчуттям болю. Далі ерітема поступово зменшується та на 7-9 день стихає, залишаючи після себе пігментацію шкіри. Найбільшу пігментоутворюючу дію ма­ють промені 340 нм.

Посилення крово- та лімфотоку, підвищення темпера­тури тканин і процесів обміну на ділянці УФ-ерітеми сприя­ють регенерації епітелію, прискоренню утворення тканини. Це має практичне значення для прискорення заживлення ран та виразок.

В деяких випадках виникнення ерітеми супроводжується голопними болями, загальною та м'язовою слабкістю, підви­щенням температури тіла.

Формування ерітемної реакції шкіри супроводжується де-сенсебілізацією, зниженням больової чутливості, змінами га­зообміну та ферментів шкіри, посиленням фагоцитазу.

Показання для місцевого опромінення УФ-променями в фітельних дозах: захворювання внутрішніх органів (пневмо­нія, бронхит, гастрит та ін.), захворювання нервів та м'язів (р;ідикуліт, неврит, міозит та ін.), хвороби шкіри (бе­шиха, піодермія, псоріаз та ін.), хірургічні хвороби, травми, захворювання суг­лобів.

Протипоказання: злоякісні новоутворення, схильність до кровотеч, гіпертіреоз, червоний вов­чак, активні форми легене­вих сухот, недостатність кровообігу ІІ-Ш ст., кахек­сія, функціональна недо­статність нирок та ін.

Дозування УФ-випромінювання.

В клінічній практиці найбільш поширений метод біодозиметрії, що оснований на властивості УФ-променів викли­кати при опроміненні шкіри УФ-ерітему. Для цього викори­стовують простий прилад — металеву пластину з тісними віконцями 7x25 мм кожне, що закриваються вільно пере­сувною затулкою.

Для визначення біодози дозиметр фіксують на нижній частині живота. Після закриття простирадлом інших частин тіла встановлюють на відстані 50 см ртутнокварцеву лампу і починають опромінення.

Відкривають одне за одним віконця дозиметру .і інтер­валом 10 с. Відповідно, коли буде відкрите шосте віконце, шкіра на першій ділянці виявиться опроміненою 60 сек, на другій — 50 сек, на третій — 40 сек, на четвертій — 30 сек, на п'ятій — 20 сек, на шостій — 10 сек.

Видима реакція шкіри з'являється не одразу, тому візу­альне визначення ерітеми слід робити через 12 годин. При цьому визначається найменший час опромінення, що відпов­ідає появі ерітеми мінімальної інтенсивності.

Таким чином, доза УФ-опромінення, що викликає мінімальні видимі прояви ерітеми, називається біодозою.

Біологічний метод дозування дає можливість враховува­ти індивідуальну чутливість до УФ-променів, тому визначен­ня біодози є обов'язковим у кожної людини, якій призначено опромінення.

Техніка і методика Уф-опромінення в ерітемних дозах. УФ-опромінення в ерітемних дозах виконується місцево, з відстані 50 або 35 см, при встановленому режимі горін­ня лампи. Площа опромінення не повинна перевищувати 400-600 см².

Найчастіше використовують дози УФ-опромінення се­редньої інтенсивності — 3-5 біодоз. Повторні опромінення однієї ділянки шкіри виконують через 2-3 дні після першого, коли ерітема починає згасати.

В лікувальній практиці застосовують наступні основні методи місцевих ерітемних опромінювань УФ-променями:

• опромінення вогнища ураження;

• опромінення поза вогнищем;

• опромінення полями;

• опромінення рефлексогенних ділянок;

• фракціоноване опромінення.

Приклади призначення та показання.

1. Опромінення УФ-променями області бешихи (вказати частину тіла) із захватом 5-6 см здорової шкіри навколо вог­нища ураження: з 6 до 10 біодоз (додаючи кожний раз по 2 біодози). Опромінення виконувати через день. Курс лікуван­ня 3-4 процедури Показання: бешиха.

2. Опромінення УФ-променями грудної клітини по по­лях, щоденно по одному полю. І поле - ліва частина задньої поверхні грудної клітини, II поле - права частина задньої по­верхні грудної клітини, III поле - ліва бокова поверхня грудної клітини, IV поле - права бокова поверхня грудної клітини, V поле - передня поверхня грудної клітини справа, Доза опро­мінення на І та II полях по 4 біодози, на III, IV, V полях по З біодози. Курс лікування - 15 процедур. Показання: брон­хіальна астма.

Механізм дії суберітемних доз УФ-випромінення.

УФ-випромінення є важливим фактором зовнішнього середовища, необхідним для забезпечення нормальної життє­діяльності організму, його фізичного та психічного розвитку, здоров'я та працездатності. Воно впливає на процеси обміну, особливо мінерального, має вітаміноутворюючу дію. Правила виключення дії сонячного світла на шкірні покрови зумовлює виникнення в організмі людини ряду зрушень, найбільш сут­тєвими з яких є:

1. зниження загартованості організму, що призводить до підвищеного сприйняття різних шкідливих впливів зовнішнього середовища, схильності до виникнення і тяжкого перебігу застудних, шкірних та інфекційних захворювань;

2. зниження розумової та фізичної працездатності, пов'язане з порушенням метаболізму фосфору та кальцію;

3. зниження або втрата здатності засвоювати кальцій тафосфор, що поступають з їжею;

4. внаслідок порушень мінерального обміну знижується механічна міцність кісток;

5. демінералізація зубів супроводжується виникненням карієсу;

6. підвищення проникності стінок судин, повільне заживлення ран із збільшенням кількості ускладнень;

7. уповільнене одужання при легеневих сухотах.

З лікувально-профілактичними цілями, а також для загартування організму найчастіше застосовується загальне УФ-опромінення в суберітемних поступово зростаючих долах у вигляді курсу і 16-26 опромінень. Це стимулююче впливає на функції гіпофізарно-надниркової та симпатико-адреналової систем, діяльність яких посилюється

Систематичне опромінення УФ-променями в суберітем­них дозах призводить до посилення секреції катехоламінів та глюкокортикоїдів. Цей ефект використовується в комплекс­ному лікуванні хворих поліартритом, бронхіальною астмою та при цілому ряді захворювань, що супроводжується гос­трим запаленням.

Методика загальних опромінювань УФ-променя­ми та техніка виконання процедур. При загальному оп­роміненні УФ-променями почергово впливають на передню та задню поверхні тіла хворого, який повинен бути роздягнений і в захисних окулярах, лежачи або стоячи.

Схеми загального УФ-опромінення можуть бути трьох варіантів: основна, прискорена, уповільнена.

За загальною схемою опромінення починають з 1­­/4 біодози, додають по 1/4 біодози через процедуру, доводячи мак­симально до 3 біодоз. На курс лікування призначають в се­редньому 20 щоденних опромінювань. Опромінювання за при­скореною схемою (1/2+ 1/2 біодози через процедуру, макси­мально до 4 біодоз) проводять через день, призначаючи на курс в середньому до 15 процедур. Опромінення за уповіль­неною схемою починають з 1/8 біодози, додаючи по 1/8 біодози, доводячи максимально до 2,5 біодози. На курс лікуван­ня призначають 20-25 щоденних процедур.

Повторний курс загальних опромінювань УФ-променя­ми можна проводити через 2-3 місяці.

Приклади притишення ти показання

Загальне опромінювання УФ-променями в суберітемних долах по загальній схемі. Почати з 1/4 біодози, через кожну наступну процедуру збільшувати інтенсивність опромінення на 1/2 біодози (до 3 біодоз). Щоденно. Курс - 20-25 процедур. Показання: хронічний бронхіт, анемія, ком­пенсація сонячного голоду.