10.3.1. Екстероцептивні відчуття

Якщо подразники надходять із зовнішнього світу, і рецептори також знаходяться назовні організму, то такі відчуття називають екстероцептивними (від лат. exterior — зовнішній). Вони забезпе­чують орієнтацію у зовнішньому середовищі, а також створюють основу свідомої поведінки людини. їх поділяють на специфічні та неспецифічні відчуття.

Специфічні відчуття виникають у результаті дії адекватного подразника. Вони можуть бути мономодальними ,інтермо-дальними

Неспецифічні відчуття виникають у результаті дії неадекват­ного подразника. Прикладом неспецифічних відчуттів може бути шкірно-оптична чутливість (або фоточутливість шкіри) — здатність відчувати кольорові відтінки кінчиками пальців чи шкірою тіла.

10.3.2. Інтероцептивні відчуття

Якщо сигнали йдуть із внутрішнього середовища організму, і рецептори також знаходяться у внутрішніх органах, такі відчуття називають інтероцептивними (від лат. intra — всередині). Вони за­безпечують регуляцію елементарних потягів.

10.3.3. Пропріоцептивні відчуття

Якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах, такі відчуття назива­ють пропріоцептивними (від лат. proprius — власний). Вони інфор­мують про положення тіла та опорно-рухового апарату у просторі і забезпечують регуляцію наших рухів. їх також називають гли­бинною чутливістю. До них відносять статичні і кінестетичні відчуття.

Статичні відчуття ще називають вестибулярними (від лат. vestibulum — вхід). Це відчуття рівноваги, тобто зміни положення тіла у просторі, що дає нам можливість орієнтуватися у просторі. Вони тісно пов'язані з зоровими відчуттями. Тому часте миготіння зорових подразників (наприклад, під час їзди на машині уздовж густого лісу) може порушити відчуття рівноваги і спричинювати нудоту. Аналогічні відчуття можуть виникнути і у процесі польоту при швидких змінах положення тіла у просторі.

Кінестетичні відчуття — це відчуття положення та руху частин тіла. Вони дають змогу підтримувати тонус м'язів, коорди­нують рухи, беруть участь в утворенні рухових навичок і пізнанні різних предметів зовнішнього світу. Дані клінічних спостережень доводять, що внаслідок розладу кінестетичної чутливості хворі втрачають відчуття опори і не спроможні зробити жодного кроку з закритими очима. Без кінестетичної чутливості неможливі занят­тя фізичною культурою і спортом, музикою, неможливе усне мов­лення, яке потребує постійного контролю рухів голосового апара­ту. Те саме стосується і письмової мови, складовим моментом якої є кінестетичний контроль за рухами руки.

10.4. Загальні властивості відчуттів

Усі відчуття мають спільні загальні властивості. Це — їхня якість, локалізованість, тривалість та інтенсивність.

Якість, або модальність, є основною властивістю всіх відчуттів. Саме вона покладена в основу виділення різних його видів. За якістю розрізняють зорові, слухові, нюхові та інші види.

Локалізованість відчуттів дає змогу відтворити місцезнаход­ження подразника в просторі. Завдяки їй ми можемо локалізувати у просторі джерело світла чи звуку, визначити, де саме ми відчу­ваємо біль тощо.

Тривалість відчуттів визначають часом дії подразника на рецеп­тори. У разі подразнення рецептора відчуття виникають не відра­зу, а лише через певний відрізок часу, який називається латентним (скритим) періодом відчуттів. Для різних видів відчуттів він різний: для больових — 370 мс, зорових — від 100 до 250 мс, так­тильних — 130 мс, смакових — 50 мс. Подібно тому, як відчуття не виникають одночасно з початком дії подразника, вони і не зника­ють одночасно з припиненням їхньої дії. Ця інерція відчуттів ви­являється у так званій післядії відчуттів. Для зорових відчуттів це демонструється послідовним образом.

Інтенсивність відчуттів — це їхня кількісна характеристика. Вона визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Саме завдяки цій властивості у середині XIX ст. почали вивчати закономірності відчуттів.