62.Особливості тактики допиту потерпілих.

Процесуальний порядок допиту свідка та потерпілого визначається ст.ст. 166 – 171 КПК України.

Перед початком допиту слідчий повинен роз’яснити свідку зміст ст. 69 КПК яка передбачає, що особа може відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У протоколі повинна міститись відмітка про роз’яснення вимог ст. 69^-1, 70 КПК та права і обов’язки засвідчена підписом допитуваного свідка. Якщо зазначена вимога не була виконана, показання свідка вважаються такими, що одержані з порушенням вимог закону, і не матимуть значення.

Порядок допиту свідка наступний:

• встановлення особи свідка, що з’явився за викликом;

• роз’яснення йому прав і обов’язків свідка;

• роз’яснення змісту с. 69, 69^-1 , 70 КПК;

• попередження про кримінальну відпоідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та відмову від показань (ст. 385 КК);

• встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу, якщо такі відомі йому;

• пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

• постановка у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань;

• попередження в кінці допиту (в необхідних випадках) про нерозголошення даних попереднього розслідування (ст. 121 КПК + 387 КК).

Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свідка. Необхідно врахувати, що давати показання – це право, а не обов’язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився давати показання попереджується тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК.

Під час проведення допиту потерпілого слідчий може застосовувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка.

Тактичні особливості допиту потерпілого обумовлються його процесуальним становищем та психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце.

Оскільки потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за виключенням обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого.

Потерпілий може озвучувати свої припущення та версії і аргументувати їх.

Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту необхідно врахувати його психічний стан у момент сприйняття події.

Переляк, хвилювання, страх та фізичні страждання можуть сприяти спотвореному сприйняттю обставин події та перешкоджати правильному викладу фактів на допиті.

У таких випадках рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від дачі показань, або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компроментувати себе або з почуття сором’язливості. У цих випадках буде доцільним роз’яснити, що справа буде розглядатись у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання в протоколі.

63.Тактика допиту підозрюваного в безконфліктній ситуації.

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого.

Обвинувачений не зобов’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховання істини у справі.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначено ст. ст. 143 - 146 КПК.

Тактичні прийоми допиту мають свої особливості.

1. Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого.

Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю не досліджені або не перевірені, чи є сумніви для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, а важливе значення має правильне визначення слідчим питання щодо черговості їх допиту, слідчий повинен врахувати:

• яку роль відіграв той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності;

• яке покарання загрожує йому за вчинений злочин;

• у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими;

• які докази його винності;

• його особисті якості тощо.

Допит обвинуваченого (початковий і основний) починається із запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину.

Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається ставленням обвинуваченого до пред’явленого йому обвинувачення і до провадження кримінальної справи в цілому. Можливі такі типові ситуації:

а) обвинувачений визнає себе винним повністю;

б) обвинувачений визнає себе винним частково;

в) обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання;

г) обвинувачений не визнає себе винним і не бажає давати показання;

д) обвинувачений визнає себе винним, але відмовляється від дачі показань.

За ситуації коли обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи – завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань або проведенням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання через його добросовісне помиляння не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом:

• деталізації показань обвинуваченого;

• встановленням з’ясування обставин, про які може знати тільки та особа, яка вчинила злочин;

• проведення повторного допиту із зміною порядку послідовності встановлення обставин, щодо яких обвинувачений вже допитувався;

• якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.