- •Лекції з дисципліни «Екологія» для студентів денного і заочного відділення
- •5.03050901 «Бухгалтерський облік»
- •5.03050401 «Економіка підприємства»
- •Лекції з дисципліни «Екологія» для студентів денного і заочного відділення
- •5.03050901 «Бухгалтерський облік»
- •5.03050401 «Економіка підприємства»
- •Тема 1. Предмет, метод і завдання екології. Екосистеми та їхня структура План
- •Література
- •1. Екологія – найактуальніша наука сьогодення.
- •2. Предмет екології на час формування її як науки і напочатку хх ст.
- •3. Комплекс екологічних наук сьогодні.
- •4. Методи дослідження екології.
- •5. Завдання сучасної екології.
- •6. Поняття про екосистеми як визначальне поняття в екології.
- •Питання до самоперевіки
- •Література
- •1. Поняття про географічну оболонку.
- •2. Структура природного середовища.
- •2.1. Атмосфера.
- •2.2. Літосфера.
- •2.3. Гідросфера.
- •Питання до самоперевірки
- •Література
- •1. Поняття про біосферу.
- •2. Роль в. І. Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери.
- •3. Основні положення теорії в.І. Вернадського.
- •6) Розсіяні атоми.
- •7) Речовини космічного походження (метеорити).
- •3. Межі біосфери. Характеристика живої речовини.
- •3.1. Межі біосфери.
- •3.2. Характеристика живої речовини.
- •Питання до самоперевірки
- •Література
- •1. Поняття про навколишнє середовище.
- •2. Стадії взаємодії суспільства і природи.
- •Питання до самоперевірки
- •Література
- •1. Зростання масштабів виробництва та його вплив на навколишнє середовище.
- •2. Поняття про антропогенне забруднення. Основні джерела антропогенного забруднення довкілля.
- •2. Класифікації забруднень. Коротка характеристика найбільш поширених забруднювачів довкілля.
- •3. Поняття про екологічний моніторинг.
- •Питання до самоперевірки.
- •Література
- •1. Вплив діяльності людського суспільства на геологічне середовище.
- •1) Пошкодження геологічного та всього природного середовища відбувається вже при пошуках корисних копалин - на стадії геологорозвідувальних робіт:
- •3) Значний негативний вплив на геологічне середовище має будівництво та експлуатація різноманітних будівель та інженерних споруд:
- •1) Максимально повне використання мінеральної сировини може бути досягнуто:
- •2) Мінімізації шкоди, яку завдає господарська діяльність геологічному і всьому навколишньому середовищу, можлива у разі:
- •2. Вплив господарської діяльності на ґрунт. Заходи по його покращенню.
- •3) Організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін.
- •8) Застосування меліоративних заходів.
- •3. Джерела, масштаби і наслідки забруднення атмосфери. Охорона атмосфери від забруднення.
- •3) Механічне руйнування озонового екрану відбувається внаслідок запусків космічних апаратів.
- •IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
- •V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.
- •4) Ширше використання, а з часом і повний перехід до альтернативних джерел енергії;
- •5) Ширше використання, а з часом і повний перехід до транспорту на електротязі;
- •5) Озеленення міст і селищ;
- •Питання до самоперевірки.
- •Література
- •1. Поняття про природокористування. Типи природокористування.
- •2. Загальні принципи природокористування.
- •3. Етапи розвитку природокористування в Україні. Критерії ефективності природокористування.
- •4. Принципи раціонального природокористування.
- •Принцип збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності.
- •5. Принцип погодження виробничого і природного ритмів.
- •Питання до самоперевірки
- •Література
- •1. Господарський механізм управління природокористуванням.
- •8) Нормативи екологічної безпеки та нормативи використання природних ресурсів.
- •2. Організаційна структура управління природоохоронною сферою.
- •3. Адміністративний механізм управління природокористуванням.
- •3.1. Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •3.2. Система екологічного нагляду і контролю.
- •2) Екологічна експертиза.
- •3) Екологічна паспортизація підприємств.
- •4) Екологічний аудит.
- •3.3. Директивне регулювання чи екологічна регламентація господарської діяльності.
- •3.4. Юридична відповідальність.
- •4. Правове регулювання природокористування і природоохоронної діяльності.
- •5. Законодавство України та інші нормативні акти з питань природокористування та охорони навколишнього середовища.
- •4) Закон закріплює екологічні обов'язки громадян України.
- •8) В Законі встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •Питання до самоперевірки
- •Література
- •1. Економічні методи як необхідна складова процесу раціоналізації природокористування, види методів.
- •2. Платність природокористування як основа економічного механізму управління природокористуванням та природоохоронної діяльності.
- •2.1. Лімітування природокористування.
- •2.2. Платежі за природокористування.
- •2.2.1. Платежі за природні ресурси.
- •2.2.2. Платежі за забруднення і розміщення відходів.
- •2.3. Збитки від забруднення навколишнього середовища.
- •2.3.1. Економічні збитки від забруднення навколишнього середовища, їх види.
- •3. Система фінансування природоохоронних заходів і діяльності. Створення державного та регіональних екологічних фондів. Матеріальне стимулювання природоохоронної діяльності.
- •3.1. Система фінансування природоохоронних заходів і діяльності. Створення державного та регіональних екологічних фондів.
- •3.2. Матеріальне стимулювання природоохоронної діяльності.
- •Питання до самоперевірки
2.2. Літосфера.
Наша планета являє собою стиснуту з полюсів кулю - геоїд з полярним радіусом 6356,863 км і екваторіальним радіусом 6378,245 км. Площа поверхні Землі сягає 510 млн км2, її об'єм - 1,083 . 1012 км3, а маса - 5,976 . 1021 т. Будова Землі неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок - земної кори, мантії та ядра, які відокремлюються чітко вираженими поверхнями, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних землетрусами або штучними вибухами.
Потужність земної кори під ложем океанів досягає 5-12 км, у рівнинних регіонах - 30-40 км, а під горами -50-75 км. Мантія Землі простягається нижче земної кори до глибини 2900 км від поверхні, ядро Землі - до її центру, тобто до глибини 6370 км.
Відповідно з глибиною зростає тиск і щільність гірських порід. Середня щільність Землі за гравіметричними даними становить 5,52 г/см3. Щільність гірських порід земної кори коливається від 2,4 до 3,0 г/см3 і в середньому становить 2,8 г/см3. У мантії щільність речовини збільшується з глибиною від 3,3 г/см3 до 5,7 г/см3. На межі мантії та ядра відбувається різкий стрибок у щільності до 9,7-10 г/см3. У глибині ядра Землі щільність речовини зростає до 13,0 г/см3.
Так само з глибиною підвищується температура гірських порід. Зростання температури гірських порід в градусах Цельсія на одиницю глибини називається геотермічним градієнтом, а інтервал глибини в метрах, на якому температура підвищується на 1 °С - геотермічним ступенем. У зв'язку з різною внутрішньою активністю земної кори та різною теплопровідністю гірських порід у різних місцях земної кулі геотермічні градієнти різні і коливаються від 6 °С на 1 км (Південна Африка) до 150 °С на 1 км (штат Орегон у США). В середньому геотермічний градієнт становить близько 30°С на 1 км, а геотермічний ступінь - близько 33 м. З глибиною він зменшується, бо температура лави, що виливається на поверхню з глибин близько 100 км, коливається в межах 1100-1260 °С, в той час як при незмінному середньому геотермічному градієнті на цій глибині вона повинна була б становити 3000 °С. Тому вважають, що температура ядра Землі не перевищує 5000 °С. Джерела внутрішньої теплової енергії Землі ще недостатньо з'ясовані. Головними з них вважають радіоактивний розпад елементів та перерозподіл матеріалу за щільністю в мантії, який супроводжується виділенням значної кількості тепла
У зв'язку з тим що при збільшенні тиску температура плавлення речовини зростає, роблять припущення, яке підтверджується сейсмічними даними, що гірські породи не тільки в земній корі, а й у мантії перебувають переважно у твердому кристалічному стані. Лише у верхній частині мантії на різних глибинах від 20 км (під найбільш рухомими зонами земної кори) до 400 км (під океанами) сейсмічними методами встановлено існування шару розплавлених, але стиснутих гірських порід, що перебувають в аморфному розм'якшеному стані – астеносфери. Астеносфера – це шар розплавлених, але стиснутих гірських порід, що перебувають в аморфному розм'якшеному стані, який знаходиться у верхній частині мантії.
Йому належить важлива роль у глибинних геологічних процесах. Подібні за станом до астеносфери лінзи розплавлених гірських порід мають місце і у земній корі. З ними, очевидно, пов'язані вулканічні осередки.
Земна кора разом з верхньою (до астеносфери) твердою частиною мантії являє собою кам'яну оболонку землі - літосферу.
Земна кора за своєю будовою неоднорідна. На континентах під товщею осадових порід лежить гранітогнейсовий шар, складений метаморфічними (гнейс) та кислими магматичними (граніт) породами. Вважають, що він утворився внаслідок метаморфізації та переплавлення осадових порід. Нижче залягає шар, складений основними вулканічними породами - базальтами. Потужність осадової товщі змінюється від 0 (на кристалічних щитах) до 5 км (в межах континентальних рівнин) і до 15-20 км (у передгірних та міжгірних прогинах). Потужність гранітогнейсового шару коливається в межах 10-25 км, а базальтового - в межах 10-35 км. На дні океанів потужність осадових відкладів не перевищує 1 км, гранітогнейсовий шар відсутній - нижче лежить товща (потужністю 1-3 км), представлена базальтовими лавами з прошарками кремнистих та карбонатних порід. Під нею залягають кристалічні основні (габро) та ультраосновні (піроксеніти) породи.
Верхня частина мантії, на думку багатьох вчених, складається з ультраосновних магматичних порід (перидотитів). У нижній частині мантії в умовах високих температур та величезного тиску утворюються нові модифікації мінералів. За сучасними уявленнями, ядро Землі складається переважно із заліза з домішками нікелю та сірки. Мале внутрішнє ядро перебуває у твердому стані, а велике зовнішнє - у в'язкому, розплавленому.
Основними структурними елементами земної кори є геосинкліналі, орогени і платформи. Первинними є геосинкліналі. З них утворились інші структурні елементи. Під геосинкліналями розуміють мобільні (з інтенсивними вертикальними рухами) ділянки земної кори, розташовані між субпаралельними глибинними розломами. На першій стадії розвитку геосинкліналі така ділянка опускається і заповнюється водами геосинклінального моря. На його дні накопичуються потужні (до 10 км і більше) товщі осадових теригенних відкладів. Під дією вертикальних і горизонтальних тектонічних рухів ці відклади зминаються в субпаралельні складки, які утворюють витягнуті ланцюжки островів. Внаслідок ритмічності складкоутворення між островами з продуктів руйнування їх накопичуються відклади з ритмічними чергуваннями різнорідних шарів - так званий фліш. Нижня частина осадової товщі, потрапивши в умови високих температур і тиску, метаморфізується, а потім і переплавляється, утворюючи гранітогнейсовий шар.
Новоутворена і регенерована кора в геосинкліналі відзначається збільшеною потужністю і зменшеною щільністю. Тому вона піднімається, ніби виринає для забезпечення ізостатичної рівноваги, що веде до встановлення на місці геосинкліналей високих гірських споруд (орогенів) з коренями, що сягають мантії. Геосинкліналь немов вивертається навиворіт як рукавичка. Відбувається інверсія тектонічного рельєфу. Спочатку формується центральне підняття, обабіч утворюються крайові прогини, що поступово заповнюються теригенними відкладами - так званими моласами. В процесі підняття гір оживляються старі і виникають нові розломи, активізується вулканічна діяльність. Геосинкліналь перетворюється на складну гірську брилово-складчасту область - епігеосинкліпальний орогенний пояс.
З орогенів, що нарощують один одного, формуються жорсткі континентальні плити земної кори - платформи. Денудаційні процеси вирівнюють їхні поверхні. Біля країв платформ виникають нові геосинклінальні пояси. Прикладами сучасних окраїнно-континентальних геосинкліналей є Камчатсько-Курильсько-Японська острівна дуга, Алеутська та Антильська дуги. Буває, що платформу розсікають нові глибинні розломи. На їхньому місці утворюються міжконтинентальні геосинкліналі. До останніх відносяться западини Середземного, Чорного та Червоного морів.
У зв'язку з цим у платформах мають місце два структурні яруси. Нижній сформувався у геосинклінальний (доплатформовий) етап розвитку і складається із сильно зім'ятих осадових та метаморфізованих гірських порід, пронизаних інтрузіями магматичних порід та розсічених глибокими розломами. Його називають фундаментом, складчастою основою або цоколем платформи. Верхній ярус - це осадовий платформовий чохол, складений осадовими породами зі спокійним, близьким до горизонтального заляганням.
Ділянки, на поверхню яких виходять фундаменти платформ, називають щитами (наприклад, Український щит Східно-Європейської платформи).
Рухи земної кори, зумовлені глибинними процесами, викликають порушення земної кори - тектонічні дислокації. Тектонічні дислокації бувають двох видів: складчасті і розривні. До складчастих дислокацій належать антикліналі, синкліналі, монокліналі та флексури. Розривними дислокаціями є тектонічні розриви, які відбуваються зі зміщенням блоків гірських порід. Глибокі розриви, що сягають мантії Землі, називають глибинними розломами. Блоки гірських порід, що опускаються між двома розломами, іменують грабенами, а блоки, що піднімаються - горстами. Великі грабени та системи грабенів, що простягаються на сотні і тисячі кілометрів, а у глибину - на кілька кілометрів, називають рифтами та рифтовими системами. До них належить западина озера Байкал.
Серед тектонічних рухів розрізняють горизонтальні та вертикальні. За гіпотезою німецького геофізика Вегенера, на початку палеозойської ери на Землі існував єдиний велетенський материк Пангея, який потім розтріскався і розповзся по всій земній кулі, утворивши сучасні материки: Північну Америку, Південну Америку, Європу, Азію, Африку, Австралію та Антарктиду. Такі рухи континентальних плит є горизонтальними. Зате в геосинклінальних зонах при горотворенні переважають вертикальні рухи, які відзначаються великою амплітудою і порівняно великою (в геологічному розумінні) швидкістю.
Материкові плити можуть зазнавати також коливальних вертикальних рухів значно меншої амплітуди, які називаються епейрогенічними. При цьому вони частково або повністю занурюються під рівень мілкого епіконтинентального моря і вкриваються осадовими морськими відкладами, а потім знову стають суходолами. Один край платформи може опускатися, а інший підніматися. Сучасне опускання узбережжя Голландії має швидкість 0,5-0,7 см/рік.
Від повільних рухів земної кори відрізняються раптові стрибкоподібні зміщення поверхні Землі, що звуться землетрусами. Тектонічні землетруси - це пружні хвильові коливання, що виникли в глибинах земної кори або навіть мантії і викликають масштабні розривні та складчасті деформації земної кори протягом дуже короткого часу. Багато тектонічних землетрусів призводять до катастрофічних наслідків, величезних руйнувань і загибелі величезної кількості людей. Меншими за масштабами є вулканічні землетруси, що передують виверженню вулканів і викликаються підйомом магми до кратера вулкана.
Отже, у горішніх геосферах Землі - літосфері, гідросфері та атмосфері відбувається безперервний геологічний кругообіг речовин, викликаний внутрішніми (ендогенними) та зовнішніми (екзогенними) геологічними процесами. Внаслідок глибинних ендогенних процесів тектонічні рухи піднімають, опускають і зминають у складки цілі блоки земної кори, формуючи рельєф земної поверхні. Поверхневі екзогенні процеси - геологічна діяльність вітру, текучих вод та льодовиків, а також викликані гравітаційними силами зсуви, обвали та осипи намагаються знівелювати, вирівняти цей рельєф. Виступи рельєфу поступово руйнуються, заглибини заповнюються новоутвореними осадовими відкладами. Крім того, розломами з глибин Землі піднімається розплавлена магма, яка застигає на поверхні або біля поверхні Землі у вигляді магматичних порід. Ці породи, що є нестійкими у поверхневих умовах, вивітрюються, вступають у хімічні реакції з водою, киснем, вуглекислим газом гідросфери та атмосфери, перетворюються на нові осадові породи, що перевідкпадаються на поверхні Землі екзогенними процесами.
