6. Психоорганічні синдроми

Належить до синдромів зниження психічних процесів та властивостей особистості. Частково його можна роз­глядати також як розлад пам'яті та інтелекту. Цим тер­міном позначається стан загального зниження психічних процесів і властивостей особистості, Що є характерним для органічних захворювань, які мають повільний пере­біг (гіпертонічна хвороба, склероз судин мозку), або для стійких наслідків органічного ураження головного моз­ку різного походження. Основними психопатологічними симптомами цього синдрому є такі: зниження уваги, зни­ження інтелекту (неспроможність творчої діяльності), лабільність емоцій. У хворих утруднюється концентрація уваги на зовнішніх об'єктах, предметах будь-якої діяль­ності. Вони погано згадують події особистого чи суспіль­ного характеру, складні професійні навички, виявляють погану кмітливість при розумовому напруженні. У них знижена активність, ініціатива, втрачені властиві їм ра­ніше вищі потреби та інтереси. В емоціях переважають нестриманість, ескплозивність, злість. Трапляються ви­падки розгальмованості інстинктів і не сумісної з зако­ном поведінки. Критичного ставлення до свого стану або немає зовсім, або ж воно недостатнє. Залежно від того, що переважає в симптомокомплексі, виділяють такі ва­ріанти психоорганічного синдрому: астенічний (перева­жає анергія, бездіяльність, втомлюваність); експлозив­ний — збудженість, емоційна лабільність; дементний — зниження пам'яті та інтелекту, втрати здатності критич­но оцінювати явища і події.

7. Невротичні синдроми

Психопатологічні синдроми не завжди свідчать про глибокі розлади свідомості, мислення, пам'яті та інших психічних процесів. Набагато частіше порушення психічної діяльності не досягають високого ступеня (немає маячення, галюцинацій тощо). Часто незначні розлади є причиною скарг хворих, усвідомлюються ними як хво­робливі, тобто хворі до них ставляться критично. Найбільш поширеним і варіабельним у цій групі є астенічний синдром.

Астенічний синдром (від грецького а — заперечення, steno —сила, міцність). Зустрічається не тільки в пси­хіатрії; ним закінчується будь-яке соматичне захворю­вання. Він складається з таких симптомів:

1) фізична стомлюваність — хворий стомлюється від найменшого фізичного навантаження;

2) психічне виснаження — хво­рий стомлюється під час розмови, спроби щось прочита­ти, подивитись телепередачу тощо;

3) подразнювальна слабкість — підвищена дратівливість, подразливість, при­чому що більше виснаження, то сильніша дратівливість;

4) астенічний ментизм — виникнення яскравих уявлень про минуле чи майбутнє, що заважає хворому зосереди­тись на будь-якій діяльності (на відміну від ментизму в межах синдрому психічного автоматизму при астеніч­ному ментизмі відсутнє відчуття вимушеності, насиль-ництва);

5) афективна лабільність, нетривалість емоцій;

6) гіперестезія — підвищена чутливість до зовнішніх подразників — звукових, слухових, зорових;

7) симптом Пирогова — метеопатичний — залежність стану від змін погоди, при цьому у деяких хворих стан погіршується залежно до зміни погоди, а в інших —одночасно зі змі­нами; такі хворі краще піддаються терапії.

При значній астенії спостерігається уповільненість рухів, темпу вимови, бідність міміки. Тривалість асте­нічного стану залежить від основного захворювання. Найбільш стійкі астенії бувають при черепно-мозковій травмі, променевій хворобі, деяких інтоксикаціях. За даними останніх досліджень, у патогенезі астенії велика роль належить структурним змінам у мітохондріях клітин.

Обсесивний синдром (синдром нав’язливості). Зуст­річається досить часто. Посідає одне з перших місць у пограничній психіатрії. Нав’язливості можна розділити на дві категорії: абстрактні, що мають перебіг без напруженого афекту (нав’язливе мудрування, нав’язливий рахунок, нав’язливі спогади про індиферентні події) та образні (чуттєві), пе­ребіг яких відзначається напруженим афектом (нав’язливі сумніви, спогади, потяги, уявлення, почуття антипатії, дії, страхи). нав’язливі спогади стосуються лише най-неприємніших подій життя хворого. нав’язливі потяги — непереможне бажання здійснити ту чи іншу дію, часто кримінальну; вони контрастують зі структурою особистості. нав’язливі уявлення супроводять нав’язливі потя­ги. Нав’язливе почуття антипатії може виникати до осіб, яких насправді хворий любить. нав’язливі дії — різні рухи і дії, що їх хворий здійснює. На відміну від нав’язливих потягів, що не реалізуються, нав’язливі дії реа­лізуються, і хворий на деякий час відчуває полегкість. нав’язливі дії треба диференціювати зі своєрідними ри­туалами, які мають внутрішній зміст, тоді як нав’язливі дії його не мають. нав’язливі страхи (фобії) — різнома­нітні: канцерофобії, сифілофобії, СНІДофобії, сейсмо-фобії, фобії викрадення НЛО-навтами, а також страхи відкритих просторів, закритих приміщень, багатолюдних місць, власного почервоніння, забруднення тощо. Майже кожне явище життя може стати джерелом фобії, її зміс­том. Інколи у одного хворого спостерігаються майже всі відомі страхи, тоді говорять про панфобії. Буває, що у хворого розвивається страх виникнення тієї чи іншої фо­бії, хоча насправді тематичні фобії не розвиваються.