6.Правила знайомства

Звичайно для того, щоб познайомитися, потрібний посередник. Їм може бути спільний знайомий, який, у разі потреби, знайомить сам. Якщо він цього не робить, звертаються до нього і просять представити себе іншим. Той, що знайомить, називає (із відповідним жестом) імена тих, що знайомляться, говорячи їх ясно і чітко. При цьому основне положення: молодшого представляють старшому, чоловіка жінці, підлеглого - начальнику, літньому чоловіку - дівчину. Той, що представляє спочатку називає ім'я молодшого, потім старшого, спочатку ім'я чоловіка, потім жінки і т.д.

Свою дружину чоловік представляє знайомому, якщо той не значно молодше її.

Членів сім'ї представляють, не називаючи прізвища, якщо вони однакові, наприклад, «моя жінка Ганна», «мій брат Володимир».

Хазяйка, приймаючи гостей, знайомить їх один з одним. Замість хазяйки це може зробити і хазяїн. Якщо в потрібний момент його немає, ці обов'язки бере на себе ближній родич або друг. Той, кого хазяїнами забули представити, нагадує про це або просить бути посередником спільного знайомого. У крайньому випадку, представляється сам.

Якщо в гості приходять із своїм знайомим (що можна робити тільки за домовленістю з хазяїнами), знайомого представляють насамперед хазяйці і хазяїну.

У багатолюдному товаристві, де вже утворилися групи, тих, хто прийшов, представляють тільки стоячим поблизу, а знайомство з іншими буде його власною турботою.

7. Мовленнєвий етикет у сперечанні

Сперечання – це словесна боротьба, в якій кожна із двох чи більше осібучасників домагається перемоги своїх думок, поглядів, переконань.

Ще давньогрецький філософ Арістотель поділяв сперечання на діалектичне (грецьк. “мистецтво вести бесіду”) та еристичне (грецьк. “суперечки”). Перше – це дискусія, знаходження істини в розмові шляхом зіставлення арґументів і контрарґументів. Друге – використання різних словесних і несловесних засобів з метою подолати суперника – незалежно від того, має він рацію чи ні. Отже, у другому випадку йдеться не про істину, а про перемогу над супротивником, позбавлення його здатності провадити сперечання, захищати свої погляди, навіть якщо істина на його боці і він у цьому переконаний. Зрозуміло, що в еристичному сперечанні місця для етикетності мовлення не надто багато.

У XIX столітті німецький філософ Артур Шопенгауер теоретично поєднав ці два види сперечання в “еристичній діалектній”. Він уважав, що доволі часто позірна арґументація збиває, звалює істину й слушність, а тому потрібно знати, які засоби використовує для отримання перемоги у сперечанні супротивник, і самому володіти мистецтвом їх застосування. Як тепер кажуть, добро миє бути з кулаками.

8. Історія етикету

 "Великий тлумачний словник сучасної української мови" подає таке визначення етикету: "Установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві".       Слово "етикет" дуже схоже на слово "етикетка". Що між ними спільного? Вважається, що слово "етикет" французького походження і має два значення: "ярлик" ("етикетка") і "церемоніал". Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало кілочок, до якого прив'язували папірець з назвою товару, а пізніше - папірець з написом-етикеткою, яку ви і сьогодні бачите щодня на всіх товарах. На основі значення "напис" розвинулось більш вузьке значення - "церемоніал", тобто, правила поведінки. Їх багато, і у різних народів вони неоднакові. Слово "етикет" прижилось у багатьох мовах. Але в українській мові є свої слова-синоніми до цього слова, а саме: ґречність, чемність, норми поведінки. Перші згадки про ґречність сягають тисячолітніх глибин людської історії. У літературних текстах стародавнього Шумеру (сучасна територія Іраку та Ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами. У правилах поведінки різних народів відображаються різні умови їхнього життя. Ось деякі приклади. З часів стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності. У стародавньому Єгипті для міжнародних переговорів вперше почали призначати спеціальних людей - послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. До речі, в Єгипті вперше з'явився звичай замикати двері на ключ. Але тільки з того боку, де був замок. У стародавній Греції посли носили при собі спеціальні жезли Гермеса, до того ж, їм вручали інструкції з поведінки, що мали назву "дипломах". В античній Греції навчились відмикати замки, а ключі тоді були більше метра довжиною, і носили їх через плече. І здаля було видно, що йде людина, яка нікому не довіряє. У цій же країні біднякові жити за рахунок багатія не вважалось ганебним. Бідняк був у багатія на побігеньках, розважав його, а за це багатій давав йому харчі. Грецькою мовою слово "дармоїд" звучало так: "парасит", а згодом воно перетворилося у "паразит". Жителі скандинавських країн першими ввели до правил ґречної поведінки звичай надавати почесні місця жінкам і найбільш шанованим гостям. У стародавньому скандинавському епосі "Едда" детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. За порушення етикету призначались штрафи. Перший посібник з ґречності було створено 1204 року іспанцем Педро Альфонсо і називався він "Дисципліна клерикаліс". У ньому викладалися правила поведінки за столом, прийому гостей, проведення бесіди.       В Україні перші писемні правила поведінки було викладено у "Поученнях дітям..." великим київським князем Володимиром Мономахом. Він писав: "У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню… Лжі бережіться… А куди підете і де станете, напоїте, нагодуйте, краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас прийде. Недужого одвідайте, за мрецем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте". В Росії у ХVІІ столітті з'явилася книжка "Юності чесне зеркало...", у якій подавались настанови молоді про поведінку в гостях, на службі, за столом. У ХIV-XVII століттях при дворах європейських правителів було запроваджено посади церемоніймейстерів, які мали знати всі правила придворного етикету - від зачісок до застібок на взутті та прийому гостей.