Авторський колектив

Глава 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М.

Глава 2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні доктор юридичних наук, професор МИХАЙЛЕНКО П.П.

Глава 3. Злочинність та її основні характеристики

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник КУЛИК О.Г.

Глава 4. Причини та умови злочинності

кандидат юридичних наук, професор АЛЕКСАНДРОВ Ю.В.

Глава 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця кандидат юридичних наук, ГРИНЧАК В.М.

Глава 6. Причини та умови конкретних злочинів кандидат юридичних наук, професор ТАРАРУХІН С.А.

Глава 7. Проблеми віктимології та сущидальної поведінки кандидат юридичних наук, професор МОІСЕЄВ Є.М.

Глава 8. Попередження злочинів

Член-кореспондент АПН, професор КОНДРАТЬЄВ Я.Ю.;

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М.

Глава 9. Віктимологічний аспект профілактики злочинів доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М., кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В.В.

Глава 10. Методика та організація кримінологічних досліджень кандидат юридичних наук, доцент АНТИПОВ В.І.

Глава 11. Прогнозування та планування заходів боротьби зі злочинністю кандидат юридичних наук, КРАВЧЕНКО Ю.Ф.

Глава 12. Злочинність у зарубіжних країнах, концепції її детермінації

та запобігання

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М.;

координатор проектів Скармен центру Лестерського університету А. БЕК

Додатки:

доктор юридичних наук ДЖУЖА О.М.;

кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В.В.

Глава 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології

§ 1. Поняття кримінологи¹ як соціально-правової науки, її предмет, завдання і функції

§ 2. Методологія і методи кримінологічних досліджень § 3. Місце кримінологи у системі наук, її зв'язок з юридичними та іншими науками

§ 4. Система науки кримінології

§ 1. Поняття кримінології як соціально-правової науки, її предмет, завдання та функції

Жодна ідея не дістає свого розвитку, якщо немає відповідних суспільних умов і потреб. Кримінологія як галузь наукових знань виникла у XVIII ст. на базі кримінального права. її поява була пов'я­зана із загостренням соціальних суперечностей, що призвело до різ­кого зростання злочинності. За цих умов наука, що пояснювала зло­чинність як явище, почала здобувати дедалі більшу суспільну значи­мість¹.

Проблема злочинності й сьогодні є однією з найактуальніших і політично гострих. Довкола неї точиться чимало спорів.

Етимологічно поняття "кримінологія" означає вчення про зло­чин (від лат. сгітеп — злочин та грец. Іо§оз — слово, вчення). Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі, поряд з терміном "кримінологія", трапляються й інші — "кримінальна соціо­логія", "кримінальна біологія", "кримінальна етимологія", "соціоло­гія злочинності", "кримінальна антропологія" тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін "кримінологія".

Межі кримінології часто пов'язують з її предметом і фактично зводять до переліку його складових частин. Разом з тим такий підхід є недостатнім, оскільки, незважаючи на вагомість предмета, визна­чення науки має містити у собі повнішу її характеристику, вказую­чи, зокрема, на місце науки в загальній системі знань, найважливіші

Див.: Джужа О. М. Яка кримінологія потрібна сьогодні? // Право України. — 2000. —

№ 6. - С. 65.

методологічні підходи до об'єкта дослідження, на кінцеву мету та завдання дослідницьких пошуків.

Вітчизняну кримінологію можна визначити як комплексну науку про злочинність, її сутність та історичні форми прояву, детер­мінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця, жертву злочи­ну, а також про засоби протидії злочинності та іншим, пов'язаним з нею, антисоціальним проявам.

Отже, кримінологія, як і будь-яка наука, вивчає закономірності певних явищ і на цій основі розв'язує завдання бажаного впливу на них. У процесі розвитку вітчизняної кримінології пропонувалися різ­ні визначення її поняття та предмета. Перші підручники¹ з криміно­логії та деякі вчені² розуміли кримінологію як науку про стан, дина­міку, причини злочинності, методи її вивчення, шляхи та засоби бо­ротьби з нею.

П. І. Гришаєв вважає, що кримінологія — це наука, яка "дослі­джує сферу суспільних відносин, що виникають у зв'язку з існуван­ням злочинності як відносно масового соціального явища класового суспільства"³. Існує і низка інших визначень⁴. Певною мірою всі во­ни мають право на самостійне існування. Проте зазначимо, що ви­значення (дефініція) кожної науки має містити у собі якості, влас­тиві саме цій науці. Тому, як справедливо зазначають автори "Курсу радянської кримінології", немає потреби включати у поняття кримі­нології положення, які є загальними для всіх наук (наприклад, що це відносно самостійна система знань і в той же час її складова, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених і наукові за­клади)⁵.

Кримінологія є однією з суспільних наук і її місце — на межі фі­лософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях "злочин" і "злочинець", які відрізняються від адміністративно-правових по­нять "правопорушення" і "правопорушник". Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти зло-

¹ Див.: Советская криминология. — М., 1966. — С. 8; Криминология. — М., 1968. — С. 7; Криминология. — М., 1976. — С. 70.

² Див.: Карпец И. И. Проблеми преступности. — М., 1969. — С. 3; Ковалев Н. И. Основи криминологии. — М., 1970 та ін.

³ ГришаєвП. И. Советская криминология: Учебное пособие. — М., 1975. — С. 6.

⁴ Наприклад: Аванесов Г. А. Криминология, прогностика, упрапление. — Горький, 1975. - С. 14.

⁵ Див.: Курс советской криминологии: Предмет. МеТОДОїТОІ ия. Преступность и ее причини. Преступник. — М., 1985. — Т.1. — С. 4—5.

чинності, особа злочинця пов'язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обме­жується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чис­то правовою, а соціолого-правовою наукою. Проте невірно вважати кримінологію лише соціологічною наукою, як це робить О. Б. Саха-ров. Обґрунтовуючи свою позицію з цього питання, він пише: "Той факт, що кримінологія використовує кримінально-правові поняття і категорії і певною мірою грунтується на них, не доводить юридич­ний характер цієї науки. Правові поняття і категорії покладено, на­приклад, в основу судової статистики, яка не є юридичною нау­кою"¹. Більшість вітчизняних вчених не поділяє цього погляду і вва­жає кримінологію соціолого-правовою наукою.

У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1. злочинність як соціально-правове явище;

2. особа злочинця;

3. причини та умови (детермінанти) злочинності;

4. попередження злочинності².

У науковій літературі трапляються й інші визначення предмета кримінології³. У деяких працях воно ширше, в інших — вужче. Це пов'язано з тим, що предмет будь-якої науки — не застигла матерія. Він змінюється з розвитком самої науки, уточнюється, доповнюєть­ся новими елементами. Схожа еволюція помітна, зокрема, на проб­лемі особи злочинця, яка виокремилася в самостійну частину пред­мета кримінології лише на останніх етапах її розвитку. Те саме мож­на сказати і про віктимологію — частину кримінології, яка вивчає властивості жертв злочинів, без чого розуміння злочинності та її де­термінант було б неповним.

С ахаров А, Б. Некоторие принципиальнне вопросн советской криминологии // Криминология и уголовная политика. — М., 1985. — С. 26—27.

Термін "попередження злочинності" не зовсім коректний. Запобігати або попере­джати можна те, що ще не існує в дійсності. Злочинність вже існує, вона є об'єктивною реальністю. Тому з нею можна тільки боротися, протидіяти їй, долати її. Запобігти їм або попередити можна лише окремі, ще не вчинені злочини. На цей нюанс більшість радян­ських кримінологів чомусь не звертала уваги. Звідси плутанина таких термінів, як "по­передження злочинності", "профілактика злочинності", "запобігання злочинності", "превенція злочинності". Всі вони підходять тільки до ще не вчинених злочинів, а не до злочинності як уже існуючого соціального явища.

Див.: Терцензон А. А. Введение в советскую криминологию. — М., 1965. — С. 22; Криминология. — М., 1966. — С. 8 та ін.

Розходження у визначенні предмета кримінології спричинені різ­ним розумінням суті предмета науки, ототожненням його з її зміс­том, завданнями тощо. Показовим тут є погляд, згідно з яким "все, Що вивчає та чи інша наука, входить до її предмета"¹. За такого під­ходу предмет кримінології визначається дуже широко, фундамен­тальні теоретичні проблеми науки стають поряд з прикладними пи­таннями.

Для глибшого усвідомлення -предмета кримінології та його меж доцільно зіставити і розмежувати предмет кримінології з її об'єктом. Розмежування цих категорій є важливим теоретико-пізнавальним принципом у методології комплексних досліджень, бо "все те, що пізнається, є об'єктом дослідження, оскільки воно ще не пізнане і суперечить знанню. Ті самі речі, явища, процеси, їх сторони і відно­шення, оскільки вони вже відомі, зафіксовані з певної сторони у тій чи іншій формі знань, "дані" у ній, але підлягають подальшому дос­лідженню, є предметом... Предмет обумовлюється об'єктом і є його стороною, зафіксованою у певній формі. У такому об'єктивному ви­гляді він протистоїть людині та її знанням"².

Таким чином, об'єкт кримінологи відтворює специфічне об'єк­тивне явище — злочинність та особливі форми реакції на неї, які по­лягають в усуненні детермінант злочинності. Предметом криміноло­гії є конкретні сторони і прояви цього об'єкта. При цьому проблеми, що їх вивчає кримінологія, з погляду їх значимості для науки і прак­тики, не рівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет кримінології або його "ядро". Інші мають прикладне, допо­міжне значення, стають умовою або засобом глибокого і всебічного пізнання цього предмета. Розглянемо докладніше ці елементи.

1. Головним елементом предмета кримінології є сама злочин­ ність як історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показ­ никами, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. Правопорушення, які не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (наприклад, пияцтво, проституція, наркоманія), розглядаються кри­ мінологією як "фонові" явища.

2. Особа злочинця виступає як система демографічних, соціаль­ но-рольових, психологічних та інших властивостей суб'єктів злочи-

¹ Стручков Н. А. Вступительная часть // Бухгольц 3., ЛекшасДж., Хартман Р. Социа- листическая криминология. — М., 1975. — С. 13.

² Садовский В. Н. Метододогические проблеми исследования обт>ектов, представ- ляющих собой системи // Социология в СССР. — М., 1966. — Т. 1. — С. 181.

нів. Зазначимо, що злочин — це акт вольовий, свідомо обраний. Це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло­чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу зло­чинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину.

3. Причини та умови злочинності, об'єднані родовим понят­ тям "детермінанти" або "криміногенні фактори", є сукупністю еко­ номічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, орга­ нізаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (де­ термінують) злочинність як свій наслідок. Причини та умови (детер­ мінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4. Протидія злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопору­ шень. Деякі дослідники, розглядаючи злочинність як соціальне яви­ ще, зазначають, що головним у боротьбі з нею є прогресивні со­ ціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення мають і спеціальні кримінологічні заходи запобігання тим чи іншим злочинам, які застосовуються правоохоронними органами і громад­ ськими формуваннями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичене з проблеми протидії злочинності іншими нау­ ками, і дає цілісне знання про весь цей процес¹.

Звичайно, розглянуті вище основні елементи предмета криміно­логії не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефек­тивніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання дискусійне у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко розгля­немо їх.

1. Прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй. Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування, а також планування цього процесу. Тому ця проблематика має бути включена до предме­ та кримінології.

2. Кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві. Ця статистика допомагає правоохо-

¹ Див.: Гринчак В. М. Кримінологія і сучасність // Науковий вісник НАВСУ. — 2000. — № 2. - С. 27.

8

ронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

3. Методика вивчення злочинності. При проведенні криміно­ логічних досліджень використовують методи інших наук — соціоло­ гічні, статистичні, математичні, психологічні, пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається. Це дає змогу проникнути у суть дослі­ джуваних явищ та успішно розв'язувати поставлені завдання.

4. Супутні злочинності негативні соціальні явища. Ці про­ яви в кримінології називають "фоновими", а в соціології — "асоці­ альними". Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки вони мають великий вплив на злочинність. Крім того, попередження зло­ чинів є найефективнішим тоді, коли воно починається на стадії ран­ ньої профілактики, тобто дозлочинної асоціальної поведінки.

5. Жертва злочину. Для означення цього аспекту в науковій лі­ тературі з'явився термін "віктимологія" (від лат. уісііта — жертва і грец. 1о£о$ — слово) — вчення про жертву злочину. У криміноло­ гічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Разом з тим потерпілий є другою стороною, причет­ ною до злочину. Саме він взаємодіє зі злочинцем, а тому ця пробле­ ма становить неабиякий інтерес для кримінологів.

6. Суїцидальна поведінка (проблема самогубства). Частина вчених виступає проти включення цього питання до предмета кри­ мінології¹, проте є й протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психо­ логії, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Основними завданнями кримінології є:

1. здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет;

2. виявлення та аналіз факторів (чинників), які детермінують (обумовлюють) злочинність;

3. встановлення процесу формування особи злочинця та жертв злочинів;

4. розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочин­ ній поведінці з боку окремих осіб.

З цих завдань випливають такі функції кримінології:

а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціаль­ ної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їх властивості й ознаки, дає їх науковий опис;

б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об'єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;

¹ Див.: Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии. — М., 1982. — С. 133; Зе/шнский А. Ф. Криминология. — Харьков, 2000.

в) прогностична. Вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;

г) практично-перетворювальна. Кримінологічні описання, пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з проти­ дією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю у широкому розу­ мінні фокусує всі інші проблеми, що вивчаються кримінологією. У цьому полягає практично-перетворювальна функція науки, оскіль­ ки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб'єктів профілактики злочинів, слугують їм керівни­ цтвом до дій.