Методи дистанційного зондування
До методів дистанційного зондування Землі відносять:
Фотознімання – фотографування поверхні у всьому видимому диапазоні спектру чи певній його частині, а також в інфрачервоному диапазоні. Широко застосовується в повітряному та космічному зніманні з метою отримання даних для створення та оновлення карт [3].
Сканерне знімання – знімання поверхні за допомогою оптичних або баготоспектральних пристроїв - сканерів. Відміною таких пристроїв від звичайних фотокамер є те, що сканер рухаючись вздовж або вздовж і поперек маршруту знімання поступово фіксує відбиття проміню від поверхні і направляє його в об'єктив. При зніманні поверхні за допомогою сканера формується зображення з окремих елементів (пікселів), кожному з яких відповідає яркість випромінювання ділянки поверхні.
Радарне знімання – активний метод знімання, що спирається на випромінювання в напрямку знімаємої поверхні сигналу та прийом його відбиття. Зазвичай радарне знімання здійснюється в радіодиапазоні за допомогою локаторів бокового огляду (ЛБО). Перевагою цього методу є можливість виконання знімань в темний час доби та незначний вплив погодних умов: туману, хмарності. Радарне знімання використовується для визначення форми поверхні (рельєфу) та вивчення її геологічної структури [3].
Теплове знімання – знімання в інфрачервоному діапазоні, що спирається на фіксацію теплового випромінювання поверхні та об'єктів, зумовленого сонячним випромінюванням або ендогенними процесами, та виявленні аномалій. Теплове знімання дозволяє виявляти елементи гідрографії, вивчати геологічну структуру поверхні, льодовий стан, вулканічну діяльність, температурну неоднорідність водного середовища, виявляти рельєф дна.
Спектрометричне знімання – вимірювання відбиваючої здатності поверхні чи шарів речовини. Проводиться в мікрохвильовому, інфрачервоному диапазонах, а також у видимому та ближньому інфрачервоному диапазоні. Застосовується для вивчення гірських порід.
Лідарне знімання – активне знімання поверхні шляхом неприривної фіксації відбиття від поверхні, яка опромінюється монохроматичним лазерним випроміннюванням з фіксованою довжиною хвилі. Здебільшого лідарне знімання ведеться з носіїв з недуже великою висотою польоту. Частота випромінювання налаштовується на резонансні частоти поглинання скануємого компоненту і таким чином у випадку наявності значних концентрацій цього компоненту відбиття значно збільшується. Застосовується для вивчення нижніх шарів атмосфери, виявлення концентрації певних елементів та з'єднань [3].
Методи ДЗЗ з космосу характеризуються наступними перевагами:
високою оглядовістю, можливістю одержання одночасної інформації про великі території;
можливістю переходу від дискретної картини значень показників стану навколишнього середовища в окремих пунктах території до безперервної картини просторового розподілу показників;
можливістю одержання інформації про важкодоступні райони;
високим рівнем генералізації інформації [5].
Ці переваги найбільш відчутні у сфері глобального моніторингу, де оглядовість матеріалів і генералізація інформації грають істотну роль, а також у сфері національного моніторингу держав, що займають великі території. Однак і в сфері регіонального моніторингу, при вирішенні конкретних задач методи ДЗЗ можуть успішно доповнювати контактні методи вимірів, а в деяких випадках навіть перевершувати їх за інформативністю [5].