2. Правовідносини у сфері охорони здоров’я: поняття, склад. – 10 хв.

Правовідносини у сфері охорони здоров’я – це результат впливу норм медичного права на поведінку суб’єктів медичного права, внаслідок якого між ними виникають правові зв’язки. Критеріями класифікації правових відносин у сфері охорони здоров’я є:

1. співвідношення взаємних прав і обов’язків суб’єктів:

• вертикальні, що характеризуються наявністю в однієї сторони державно-владних повноважень щодо іншої сторони відносини;

• горизонтальні, що характеризуються рівністю сторін.

2. за напрямами діяльністю, зокрема:

• правовідносини у сфері надання безоплатної медичної допомоги;

• правовідносини у сфері медичних експертиз;

• правовідносини у сфері проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

3. за ступенем визначеності суб’єктного складу:

• абсолютно визначені – варіант правових відносин, коли носієві права кореспондує невизначена кількість пасивно зобов’язаних суб’єктів права.

• відносно-визначені – варіант правових відносин, коли носієві права кореспондують певні суб’єкти права.

4. за характером дій зобов’язаного суб’єкта:

• активні, де змістом обов’язків є здійснення певних позитивних активних дій;

• пасивні, що передбачають утримання від вчинення певних дій.

Склад правовідносин у сфері охорони здоров’я – це характеристика правовідносин з точки зору їх внутрішнього устрою і взаємозв’язку складових елементів: суб’єкти, об’єкт і зміст. Питання суб’єктів і об’єктів розкрито в пит. 3. Зміст медичних правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки, які реалізуються у поведінці суб’єктів медичних правовідносин. Ключовими з них є правовідносини у сфері надання медичної допомоги. Можемо виділити три групи прав і обов’язків у правовідносинах щодо надання медичної допомоги:

• ті, що складають суть (основу) правовідносин (право пацієнта на отримання медичної допомоги і обов’язок медичного працівника її надавати);

• специфічні права й обов’язки, закріплені за окремими категоріями громадян (право матері на перебування в стаціонарі з дитиною, що потребує догляду та обов’язок закладу охорони здоров’я забезпечити його реалізацію);

• додаткові права і обов’язки (право на перебування у палаті підвищеного комфорту за оплату на умовах, визначених законодавством).

3. Суб’єкти та об’єкти медичних правовідносин. – 15 хв.

Суб'єктами права в теоретико-правовому розумінні є учасники правовідносин, тобто носії суб'єктивних прав і обов'язків.

Зважаючи на різноплановість медичної діяльності, розмаїття суспільних відносин, що виникають у цій сфері, необхідно розрізняти такі групи суб'єктів медичних правовідносин:

1. Суб'єкти, що надають медичну допомогу.

2. Суб'єкти, що отримують медичну допомогу.

3. Суб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги (підрозділи забезпечення).

У зв'язку з цим кожна із зазначених груп суб'єктів медичної діяльності своєю чергою поділяється на окремі підгрупи. Наприклад, суб'єкти, що надають медичну допомогу, можуть бути державними, комунальними і приватними. В той же час, суб'єкти, що отримують медичну допомогу, залежно від політико-правового зв'язку з державою можуть бути громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства. І, нарешті, суб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги, представлені підрозділами забезпечення - фінансово-економічними, кадровими, соціальними, юридичними службами установ охорони здоров'я. Ці допоміжні підрозділи також мають відношення до медичної діяльності, оскільки їх функціонування спрямоване на досягнення результату медичної допомоги - якісне лікування пацієнтів.

Для того щоб бути суб'єктами медичних правових відносин, необхідно мати правоздатність і дієздатність, які об'єднуються поняттям правосуб'єктності. Враховуючи положення нормативно-правових актів з питань охорони здоров'я, під правосуб'єктністю учасника медичних правовідносин слід розуміти передбачену нормами права здатність і можливість мати і користуватися суб'єктивними правами і нести юридичні обов'язки.

Суб'єктом медичних правовідносин - пацієнтом є фізична особа, яка звернулась за медичною допомогою та/або якій така допомога надається.

Згідно з ст. 43 Основ, для застосування методів діагностики, профілактики та лікування пацієнта необхідна згода пацієнта чи його законного представника на умовах, визначених законодавством.

До досягнення пацієнтом 14 р. згода надається його законним представником, як і щодо особи, визнаної недієздатною, з 14 до 18 р. – необхідна згода пацієнта та дозвіл батьків (піклувальників, членів сім'ї); аналогічно слід вирішувати питання і щодо обмежено дієздатних , з 18 р. – згода надається самим пацієнтом.

Слід також відзначити, що згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

У таких випадках, без сумніву, не доводиться говорити про наявність вираженого самим хворим бажання вступати в правовідносини і укладати договір із закладом охорони здоров’я. Тут необхідно орієнтуватися на волевиявлення родичів хворого, а за неможливості швидкого контакту з ними (автомобільна катастрофа, різке погіршення стану здоров'я людини, що проживає в іншому місті тощо) — на обов'язок медичних працівників надавати допомогу хворим, закріплений у нормативних актах і який міститься у самій суті медичної професії.

Інший суб'єкт правовідносин при наданні медичної допомоги - заклади охорони здоров'я, що надають діагностичні, профілактичні та лікувальні послуги.

Відповідно до ст. 3 Основ, заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Суб'єктом медичних правовідносин заклади охорони здоров'я стають за наявності:

а) укладеного з пацієнтом договору на надання медичних послуг (незалежно від способу укладення договору);

б) організаційної єдності і відособленого майна, прямо або опосередковано призначеного для надання медичної допомоги;

в) державній реєстрації у встановленому законом порядку як юридичної особи;

г) ліцензування господарської діяльності з медичної практики;

д) статутних документів із зазначенням виду діяльності – медична практика;

е) акредитації.

Окрім цього, медична практика мають право здійснювати фізичні особи-підприємці, як:

а) зареєструвались у встановленому законом порядку як ФОП;

б) отримали ліцензію на здійснення медичної практики на конкретну медичну спеціальність/спеціальності.

Таким чином, наявність перерахованих вище ознак суб'єктів правовідносин буде свідчити про правомірність надання медичної допомоги.

Під об'єктом медичних правовідносин необхідно розуміти матеріальні і духовні блага, на досягнення яких спрямована реалізація прав і обов'язків суб'єктів медичних правовідносин. Складність медичних правовідносин зумовлює їх складний об'єкт. У загальному вигляді об'єктами медичних правовідносин є особисті немайнові блага людини (життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність, безпека), процес надання і результат медичної допомоги. Важливо зазначити розбіжність цільових установок різних суб'єктів медичних правовідносин. Якщо для суб'єктів, що надають медичну допомогу, цільова установка полягає, перш за все, в якісному здійсненні лікування, то для суб'єктів, що отримують медичну допомогу, метою переважно є кінцевий результат лікування - одужання.