Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства
Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення вартості об’єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб’єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. Тобто об’єктивною необхідною умовою використання методів цієї групи є наявність розвинутого ринку об’єкта оцінки та існування на ньому об’єктів-аналогів.
На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога.
Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи:
1) загальні показники сфери діяльності підприємства;
2) показники масштабу діяльності;
3) показники фінансово-економічного стану;
4) показники якості менеджменту;
5) показники ринкової позиції.
За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об’єкта, чистий прибуток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.
Усі оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори поділяються на дві групи залежно від виокремленої ознаки:
1. Залежно від бази порівняння:
Ресурсні мультиплікатори – за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість / капітал підприємства).
Результатні мультиплікатори – за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість / генерований потік капіталу).
2. Залежно від періоду охоплення:
Інтервальні мультиплікатори – відтворюють зв’язок вартості об’єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (наприклад, вартість / прибуток).
Одномоментні мультиплікатори – визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість / чисті активи підприємства).
3. Залежно від сутнісного змісту:
Вартісні (цінові) мультиплікатори – відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість / грошовий потік).
Фінансово-економічні мультиплікатори – відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об’єктів-аналогів; як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.
Ефективність порівняльного підходу знижується, якщо кількість угод незначна, момент їх здійснення й оцінки розподіляє тривалий період або якщо ринок знаходиться в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.
Результатний підхід до оцінки потенціалу підприємства
Результатний підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об’єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Отже, оцінка потенціалу згідно з результатною концепцією виходить з позицій корисності певних можливостей об’єкта. Хоча й існують особливості використання методів цієї групи для оцінки потенціалу збиткових підприємств проти прибуткових та перспективних, але у будь-якому разі такий підхід користується поняттями “приплив” та “відплив” капіталу (cash flow – inflow and outflow). Традиційне поняття “грошового потоку” означає суму чистих доходів, пов’язаних з діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел. Традиційно виділяють дві моделі формування грошового потоку підприємства – потік для власного капіталу та потік для сукупного капіталу. Особливості визначення грошових потоків підприємства – це функція фінансового менеджменту та інвестиційного аналізу.
Оцінка вартості потенціалу безпосередньо пов’язана з теорією зміни вартості грошей у часі, тому для усунення впливу фактора часу та забезпечення порівняння вартісних показників, які прогнозуються на різні моменти часу застосовується часова оцінка грошових потоків. Проведення такої оцінки ґрунтується на припущеннях:
грошовий потік – це грошові суми, що виникають в певній хронологічній послідовності;
звичайний грошовий потік – потік, в якому всі суми розрізняються за величиною;
аннуїтет – грошовий потік у якому всі суми рівновеликі та виникають через однакові проміжки часу;
грошовий потік може виникати наприкінці, на початку та в середині періоду;
дохід, одержуваний на інвестований капітал, з господарського обороту не вилучається, а приєднується до основного капіталу;
часова оцінка грошових потоків враховує ризики, пов’язані з інвестуванням;
ризик – це вірогідність отримання в майбутньому доходу, що співпадає з прогнозною величиною;
ставка доходу на інвестиції – це процентне співвідношення між чистим доходом і вкладеним капіталом.
Часова оцінка грошових потоків передбачає використання 6 стандартних функцій складного %, або 6 функцій грошової одиниці:
1. Майбутня вартість одиниці (складний процент).
,
де FV – майбутня вартість;
РV – первинний внесок (поточна вартість);
r – процентна ставка (ставка дисконту);
п – число періодів нарахування процентів.
2. Поточна вартість одиниці (дисконтування)
.
3. Поточна вартість аннуітету.
Відносно інвестора аннуітет може бути вихідним і вхідним грошовим потоком. Залежно від здійснення першого аннуітетного платежу розрізняють звичайний та авансовий аннуітет. Звичайний визначається як сума рівновеликих платежів, що здійснюються наприкінці періоду. Авансовий аннуітет має місце за умов часового збігу першого платежу з депонуванням основної суми внеску.
Поточна вартість звичайного аннуітету:
де PVA – поточна вартість аннуітету;
А – платіж п-го періоду.
Поточна вартість авансового аннуітету
4. Періодичний внесок на погашення позики (внесок на амортизацію одиниці)
Ця функція є зворотною відносно поточної вартості аннуітету і використовується для розрахунку фіксованої суми аннуітетного платежу, якщо відомі його поточна вартість, кількість внесків і ставка дисконту. Під амортизацією в даному випадку розуміють процес погашення боргу за визначений період часу.
5. Майбутня вартість аннуітету.
Використовується при визначенні майбутньої вартості суми, яку буде накопичено за рахунок надходження аннуітетних платежів при заданій процентній ставці.
де FVА – майбутня вартість аннуітету.
Для авансового аннуітету:
6. Періодичний внесок до фонду нагромадження (фактор фонду відшкодування).
Дана функція є зворотною відносно майбутньої вартості аннуітету та дозволяє визначити розмір грошового внеску, який слід періодично депонувати на рахунок, щоб через певний час мати необхідну суму коштів при заданій ставці дисконту.
Міжнародні стандарти оцінки та Норми професійної діяльності оцінювача України вимагають застосування в процесі оцінки об’єктів власності декількох підходів із наступним узгодженням результатів. Це пов’язане з тим, що кількість і якість інформації для використання того чи іншого підходу в різних ситуаціях не завжди відповідає необхідному рівню, тому об’єктивність результатів досягається тільки в процесі їх інтеграції.