5. За ступенем регулярності:

• Разові переговори, під час яких приймаються остаточні рішення, які вичерпують порядок денний;

• Поновлювані переговори – працюють регулярно, мають стабільний порядок денний і передбачають можливість повернутися до раніше обговорюваних питань.

Міжнародні переговори виконують в суспільному житті наступні функції [6]:

1. Розв’язання конфліктів, спірних питань, шляхом їх обговорення та прийняття спільного рішення. Головною метою переговорів є вироблення взаємоприйнятих домовленостей. Це відрізняє їх від інших видів дипломатичної діяльності – бесід, листування, консультацій. Тому не всі зустрічі, навіть на вищому рівні, є переговорами.

2. Формування суспільної думки. Ця функція виконується під час публічних переговорів, які широко висвітлюються в ЗМІ. Раніше переговори не мали впливу на громадськість, оскільки дипломатія проводилася за закритими дверима.

Відкриті переговори мають своїх прихильників та противників. Прихильники (американець Джон Е. Харр) вважають, що, оскільки народ відіграє в міжнародних відносинах не менш важливу роль, ніж відомі політики, то слід тримати його в курсі подій, які відбуваються під час переговорів.

Американський політолог Дж. Стоссінджер, не заперечуючи важливості відкритої дипломатії, вважає, що вести публічні переговори складніше, дипломати стають вразливішими і менш схильними до компромісів (боячись осуду своїх співвітчизників).

Часто публічність дипломатії є демонстративною, покликаною заспокоїти світове співтовариство. Багато зовнішньополітичних акцій (особливо напередодні виборів) мають пропагандистський характер.

Часто публічні і закриті переговори чергуються (такими були переговори між СРСР і США у 1958-1963 рр. про припинення ядерних випробувань).

3. Інформаційно-комунікативна функція. Учасники переговорів завжди розраховують отримати додаткову інформацію з різних питань, в т.ч. тих, які не стосуються тематики переговорів, але висвітлюють позицію партнерів.

4. Координація дій на міжнародній арені.

5. Відволікання уваги партнера від інших проблем.

3. Теоретична підготовка до проведення переговорів

Для оптимізації процесу переговорів та досягнення бажаного результату важливу роль відіграє теоретичне опрацювання проблематики переговорів.

На стадії теоретичної підготовки до переговорів вирішують такі завдання:

1. Підготовка переговорної концепції.

2. Аналіз передбачуваних цілей та позиції партнера.

3. Визначення стратегії та тактики переговорів.

4. Підготовка виступів, доповідей, документів, проектів резолюцій.

1. Центральним моментом переговорної концепції є визначення кінцевих цілей переговорів.

Цілями переговорів можуть бути:

• досягнення домовленості та визначення умов її реалізації;

• вплив на суспільну думку;

• отримання інформації про позицію та інтереси партнера;

• інформування про свої інтереси;

• коригування існуючих домовленостей;

• пролонгація або денонсація раніше досягнутих домовленостей.

Визначення цілей переговорів вимагає глибокого вивчення предмета переговорів. До цієї роботи залучають експертів.

Визначивши свої основні цілі, учасник переговорів повинен проаналізувати можливі варіанти розв’язання проблеми, вибрати оптимальний варіант та визначити умови прийнятності даного варіанта.

2. Аналіз передбачуваних цілей і позиції партнера.

Ця робота здійснюється на рівні експертів.

Позицію партнера можна прогнозувати на підставі вивчення виступів політичних діячів з даної проблематики, зовнішньополітичних документів, преси, наукових видань та використання дипломатичних каналів.

При цьому слід виділити:

• елементи в позиціях, що збігаються;

• неприйнятні елементи;

• пропозиції, прийняття яких слід погоджувати на вищому рівні.

Аналіз позиції партнера і власної позиції потребує експертизи з точки зору норм міжнародного права.

На підготовчому етапі потрібно вибрати такий варіант розв’язання проблеми, який забезпечив би баланс інтересів усіх учасників у допустимих межах.

Потрібно вибрати компромісний варіант з мінімальними втратами та максимальною прийнятністю для всіх учасників. Це досягається шляхом листування на дипломатичному та політичному рівнях, проведення двосторонніх та багатосторонніх зустрічей та консультацій.

3. Переговорна стратегія визначається загальним підходом до міжнародних переговорів, зовнішньополітичних цілей та загально-національних інтересів держави. Вона відображається в інструкціях учасникам переговорів.

Тактика підпорядковується стратегії та залежить від конкретної ситуації.

4. На підготовчому етапі розробляються проекти документів: меморандумів, заяв, резолюцій, виступів делегатів. Ці документи поділяються на три категорії:

1. проекти документів, які відображають позицію держави;

2. проекти документів, у яких зазначаються обов’язки учасників;

3. проекти резолюцій [6].