20. Проаналізуйте причини поразок українських військ у війнах унр з Радянською Росією наприкінці 1917 – на початку 1918рр.

Протягом грудня 1917 - травня 1918 р. в Україні тривали бойові дії між військами радянської Росії та їх ставлениками в Україні й військами УНР. В ході цієї війни за IV Універсалом Україну було вперше у XX ст. проголошено незалежною державою. За підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, уклавши з ними мирну угоду, українські війська перемогли більшовиків у цій війні.

Проте Центральна Рада не змогла скористатися результатами перемоги, оскільки втратила підтримку значної частини населення України, не задовольнивши бажань основної її частини. Селяни так і не отримали бажаної землі і відмовлялися підтримувати українську владу. Причинами поразки українських військ слід вважати: ослаблення соціальної бази УЦР (повільність, нерішучість у здійсненні соціально-економічних перетворень відштовхнули селянство, в той час як більшість робітників підтримувала більшовиків); відсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності, що виявилося у відсутності регулярної і централізованої армії; високий ступінь організованості та боєздатності більшовицьких військ, успішна тактика боротьби за владу; уміла соціальна демагогія рад.

21. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави за часів п.Скоропадського.

Гетьман П.Скоропадський доступився до влади в Україні 29 квітня 1918 р. Одним із перших кроків уряду було проголошення 29 квітня маніфестів — "Грамота до всього Укр. народу" та "Закони про тимчасовий устрій України". У грамоті гетьман Скоропадський заявляв, що "взяв на себе тимчасово всю повноту влади". Цією ж грамотою він оголосив себе гетьманом усієї Укр. ЦР і всі земельні комітети розпускалися, міністри звільнялися; поновлювалося право приватної власності. Замість назви "Укр. Народна Республіка" мала вживатися назва "Укр. Держава". Водночас відбувався процес формування нового уряду — Ради Міністрів. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Аграрна політика Скоропадського мала поміркований характер. Кінцевою метою якої мало стати утворення сильної верстви селян-середняків, які служили б міцною опорою уряду. Великий обсяг роботи припав на міністерство шляхів. Не менш успішно працювало міністерство фінансів. Найвизначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд досяг у сфері науки й освіти. Українізація системи освіти провадилася відкриттям паралельно до наявних російських навчальних закладів українських вищих шкіл, гімназій та університетів. У військовій сфері значні зусилля було спрямовано на створення сильного укр. війська. Для готування освічених старшин засновувалися спеціальні військові школи. Дуже важливими були судові реформи: налагоджено судову справу, створено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів. У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союзництво з державами Четверного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Внаслідок поразки Четверного союзу гетьман почав шукати підтримки у країн Антанти.

22. Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 роках. Голокост. Звільнення України від нацистської окупації.

З приходом в Україну нацистських окупантів на нашій території було встановлено жорстокий окупаційний режим - режим насильства і терору. Територія України була поділена окупантами на свій розсуд. Проте в ході корінного перелому у Великій Вітчизняній війні розпочалося визволення території України. Воно проходило в декілька етапів і на 28 жовтня 1944 р. вся територія України в сучасних межах була визволена від ненависного ворога. Склалися умови для переходу до мирного життя.

23. Всеукраїнський референдум та вибори Президента Укр. 1.12.1991 р.: результати та історичне значення.

Втретє у XX столітті Україна була проголошена незалежною державою. Збулася віковічна мрія українського народу мати «в своїй хаті свою правду і волю». На Всеукраїнському референдумі український народ підтримав Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою. Які б не були мотиви прийняття цього Акту, він став дійсно вікопомною подією в житті України. Одночасно були проведені вибори Президента України, яким став колишній секретар ЦК КПУ з ідеологи Л. Кравчук.

24. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика.

Українці, які проживали на території Західної України, в результаті неймовірних зусиль проголосили незалежність свого регіону - ЗУНР. Однак сусідні держави - Польща, Румунія та Чехословаччина претендували на ці території. Єдиним союзником ЗУНР стала УНР, проте вона й сама потерпала від натиску ворогів. Сили були не рівні і після дуже короткого часу самостійного існування територія ЗУНР була загарбана державами-сусідами. Об'єднання ЗУНР і УНР показало всепереможне бажання українського народу жити в єдиній соборній українській державі.

25. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.

Хоча Українська національно-демократична революція зазнала поразки, проте змагання за волю не були марними. Вони стали яскравим прикладом майбутнім поколінням, дали неоціненні уроки боротьби за незалежність та побудови власної державності.

26. Суспільно-політичне життя укр. земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини в 20-30-х роках.

Західноукраїнські землі протягом 20-30-х рр. перебували у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Вони являли собою відсталі в економічному відношенні, аграрні регіони. Уряди держав-окупантів мало піклувалися про економічний та соціальний розвиток українських регіонів, переслідували українське політичне та культурне життя. Це викликало опір місцевого українського населення. Політичне життя в регіоні було розвинутим, особливо у Польщі. Саме тут з'явилася партія, що намагалася продовжити традиції Української революції, висунувши гасло побудови самостійної соборної української держави. Приємним винятком були українські землі у складі Чехословаччини. Проте й там ситуація змінилася на гірше після невдалого проголошення самостійності Карпатської України та окупації її території Угорщиною.

27. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. і реакція на неї в Україні.

19 серпня 1991 р., коли М.Горбачов перебував на своїй дачі на кримському мисі Форос, Із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість подальшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід повноважень глави держави до віце-президента Г.Янаєва. Владу перебирав так званий Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (рос.ГКЧП). До його складу, крім Г.Янаєва, увійшли також прем'єр-міністр СРСР В.Павлов, голова КДБ В.Крючков, міністр оборони Д.Язов та кілька інших вищих урядовців. Своєю головною метою заколотники проголосили "врятування єдиної держави".

Україна, яка стала каменем спотикання на шляху до замаскованого збереження імперії, була одним з найважливіших об'єктів діяльності гека-чепістів. До Києва терміново було відряджено представника заколотницької хунти генерала Варенникова, який, заручившись підтримкою першого секретаря компартії України С.Гуренка, намагався схилити Л.Кравчука до визнання легітимності ГКЧП. Ці зусилля виявилися марними — хоча й не зовсім послідовно й рішуче, але все ж Голова Верховної Ради України засудив переворот і не визнав правочинності розпоряджень ГКЧП на території України.

Військові частини, дислоковані в Україні, а також міліція та інші силові структури не підтримали заколотників. Деякі місцеві ради, особливо у західних областях України, рішуче й недвозначно виступили проти узурпації влади купкою заколотників і закликали населення не визнавати їх. Фракція Народної Ради в українському парламенті закликала народ до громадянської непокори й до всеукраїнського страйку проти наступу диктатури. У зверненні Львівської обласної ради до населення області містився заклик "у разі спроби насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадянської непокори".

З-поміж усіх політичних сил України лише керівництво компартії стало на бік заколоту. Вже 19 серпня ЦК компартії надіслав низовим організаціям таємні шифротелеграми, якими закликав "ужити заходів до участі комуністів у сприянні Державному комітетові з надзвичайного стану в СРСР" і не керуватися Конституцією України. Також давалися інструкції "гальмувати екстремістські настрої" та "виключити" демонстрації, мітинги, маніфестації та страйки протесту.

Партії та організації національно-демократичної орієнтації (Рух, УРП, ДемПУ, УХДП, товариство "Меморіал", комітет солдатських матерів та ін.) рішуче виступили на захист демократії й суверенітету України. Тим часом, після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня заколот провалився.

24 серпня 1991 р, Верховна Рада України за участь у заколоті тимчасово припинила діяльність КПУ і прийняла того ж дня Акт проголошення не-

залежності України. Після додаткового розслідування ЗО серпня постановою Президії Верховної Ради КПУ було заборонено.

28. Проголошення Злуки УНР та ЗУНР, історичне значення цього акту.

Багатовікове бажання українського народу жити в єдиній соборній державі було здійснено 1919 року. Дві українські держави, що існували на той час, УНР та ЗУНР об'єдналися в одну Українську Народну Республіку. Фактично вперше за всю історію України більшість українського народу опинилися в складі однієї держави. Проте складні зовнішньо та внутрішньо політичні умови призвели до втрати української державності. Тільки напередодні Другої світової війни більшість українців опинилися у складі єдиної радянської України.

29. Поясніть термін "гласність" та розкрийте питання про повернення наприкінці 80 — на початку 90-х роківнародові правди про минуле України.

Термін "гласність" виник у Радянському Союзі в роки "перебудови". Він увійшов до іноземних мов без перекладу. Фактично він означав можливість отримання вірогідної інформації про діяльність державних і партійних органів, можливість казати правду, не боячись наслідків, можливість дізнатись правду про недавнє минуле свого народу. Величезна роль у цьому процесі належала засобам масової інформації. Союзні, а за ними й республіканські періодичні видання починаючи з 1987—1988 рр. розпочали публікацію матеріалів, раніше недоступних широкому загалові. Насамперед це стосувалося "білих плям" вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії З0—50-х рр., голод, антинародну політику держави. Одним із рушіїв цього процесу був журнал "Огонёк", головним редактором якого за часів "перебудови" став український письменник Віталій Коротич. У журналах "Новый мир", "Современник", "Москва" почали друкуватися раніше заборонені твори письменників, дисидентів, у тому числі й українських, спогади жертв репресій та інші документальні матеріали. Громадяни України нових поколінь уперше відкривали для себе імена В.Винниченка, С.Петлюри, М.Грушевського, С.Єфремова та деяких інших діячів національно-визвольної революції 1917—1920 рр., котрі впродовж багатьох десятиліть замовчувалися в радянській історіографії або висвітлювалися в кривому дзеркалі — як "вороги народу".

А втім, широкий загал українського народу почав знайомитись із жагучими проблемами минулого лише після прийняття закону СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації" (1 серпня 1990 р.). Цей закон запровадив свободу друку, скасував цензуру. Тепер уже в масових виданнях було опубліковано правдиві праці знаних українських істориків - І.Біласа про репресивно-каральну систему в Україні, В.Верстюка про Центральну Раду, С.Кульчицького про добу "воєнного комунізму", Ю.Шаповала про репресії НКВС у 30-х рр. та багато інших.

Тоді ж з'явилися праці львівських та інших авторів про діяльність ОУН-УПА в роки війни. Історична свідомість народу України, а надто її східної та центральної частин, почала змінюватись у ліпший бік,

Отже, завдяки "гласності" люди долали стереотипи й догми старого мислення, діставали змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об'єктивною інформацією, робити власні висновки.

30. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.

З кінця 20-х рр. радянське керівництво взяло курс на прискорену індустріалізацію в промисловості. Саме в цей період радянська Україна стала провідним економічним регіоном СРСР. Проте за швидкі темпи будівництва було заплачено надзвичайно високу ціну - було підірване здоров'я цілого покоління, внаслідок викачування коштів із сільського господарства Україну охопив голодомор, що забрав мільйони людських життів. Якість нових заводів та фабрик була низькою, як і якість їхньої продукції. Екологічне становище України різко погіршилося.

31. Голодомор 1932-1933 років в Україні.

Проживаючи на 40% найкращого у світі чорнозему, український народ тричі у XX столітті голодував. Єдине пояснення цьому - злочинна аграрна політика правлячої Комуністичної партії, що мала на меті викачати збіжжя з села для розвитку і відбудови промисловості. Замість допомоги голодуючим радянські правителі і надалі продовжували вилучення зерна на селі. У страшні роки голодомору (1932-1933 рр.) в Україні загинуло щонайменше 5 млн душ. Внаслідок суцільної колективізації та голодомору

змінився соціальний склад села: було знищено куркульство, постраждало багато середняків, сформувалася зовні єдина соціальна верства — колгоспне селянство. Вихідцями з села поповнився робітничий клас.

Насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі, що спричинило глибоку кризу в сільському господарстві та змусило докорінно міняти політику уряду: переходити від примусу і репресій до скасування продрозверстки, встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально технічного зміцнення колгоспів.

32. Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально-економічні наслідки.

Справжнім лихом для українців стала сталінська колективізація. Вона мала виключно негативні наслідки в історії українського народу, прирекла село на зубожіння та вимирання.

Велика кількість селян-власників була «розкуркулена» чи загинула в роки голодомору або концтаборах та висилках. Приватна власність на землю була зруйнована. Наслідки руйнівної колективізації даються взнаки до сьогодні.

33. Опозиційний рух в Україні у другій половині 60-х-першій половині 80-х років, його представники.

Отже, протягом 60-х-першої половини 80-х рр. з певними перепадами, викликаними активізацією репресивних заходів, відбувалося наростання опозиційного дисидентського руху в Україні, хоча широкої підтримки у громадян республіки він не набув. Це пояснюється як жорстокістю репресивних заходів, так і тим, що дисиденти, правозахисники у своїй діяльності часто намагалися вирішити проблеми, які не були відомі переважній більшості населення України.

34. Розвиток культури в 30-ті роки. «Розстріляне відродження».

30-ті рр. в історії розвитку української культури - трагічний час. Саме тоді було вчинено справжній погром культури - розстріляні сотні митців, зруйновані тисячі храмів. Було припинено українізацію, сталінське керівництво розпочало масоване насадження всього російського. Деяких успіхів було досягнуто в освіті - збільшилася кількість навчальних закладів, учнів та студентів. Проте все культурне життя знаходилося «під сталінським чоботом» - все, що не відповідало поглядам «Великого Вождя», безжально знищувалося.