28. Газова промисловість видобуток природного газу в Україні.

Газова промисловість України розвивається на базі родовищ Передкарпатської і Дніпровсько-Донецької нафтогазових областей та Причорноморсько-Кримської нафтогазоносної провінції. Споживання газу в Україні становить 65 – 70 млрд м3 на рік.

Видобуток газу в Україні за останні 10 років стабільно скорочувався і стабілізувався на рівні 18 млрд м3 на рік (1997). Т.ч. самозабезпечення України газом на сьогодні становить бл. 22 %. Решта задовольняється імпортом з Росії та Туркменистану. Розвідані власні запаси газу становлять бл. 1 трлн. м3, що за нинішніх темпів видобутку вистачить на 60 років. Згідно з національною програмою “Нафта і газ України до 2010 року” видобуток газу за певних умов може бути збільшено до 35 млрд м3 на рік.

Історія Г.п. в Україні нараховує бл. 100 років. В Прикарпатті супутний нафтовий газ почали застосовувати у промислових масштабах на початку ХХ ст.

Перший газопровід Борислав-Дрогобич збудований у 1912 р.

Початок масштабного видобутку та використання природного газу в Україні пов’язаний з відкриттям у 1920 р. Дашавського газового родовища (експлуатується з 1924 р.).

Відкриття низки великих родовищ - Опарського, Угерського, Більче-Волицького зумовило будівництво в 1948 р. газопроводу Дашава-Київ (діаметром труби 500 мм і довжиною 509 км), найпотужнішого на той час у Європі (бл. 2 млрд м3 на рік).

В 1950 р. відкрите унікальне Шебелинське родовище (Харківщина) з початковими запасами 650 млрд м3 газу (введене в експлуатацію в 1956 р.). В 60-і роки побудовані газопроводи Шебелинка-Харків, Шебелинка-Кривий Ріг-Одеса, Шебелинка-Київ.

Після відкриття в 60-х роках великих і середніх родовищ: Хрестищенського, Єфремівського, Кегичівського, Пролетарського, Гадяцького та ін. було збудовано газопровід Єфремівка-Диканька-Київ (1968-70 рр.), який об’єднав два найбільших газоносних регіони України - Дніпровсько-Донецький та Передкарпатський - в єдину газотранспортну систему.В 1975-76 рр. видобуток газу досяг максимуму - 68,7 млрд м3 на рік.

До 1977 р. Україна забезпечувала свої потреби в газі і була його експортером (за 1945-77 рр. експорт становив 130 млрд м3 газу). Головні країни-імпортери українського газу: Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Молдова, Чехословаччина. Споживання газу в Україні сягнуло максимуму в 1990 р. - 118,8 млрд м3.

В 1998 р. воно становило бл. 75 млрд м3 і, за експертними оцінками, в найближчі роки буде утримуватися на рівні 65-70 млрд м3 на рік. Частка газу у використанні первинних енергоресурсів становить 45 %, що, за оцінками експертів, є невиправдано високою. Крім того, енергоємкість валового продукту в Україні сягає 2,4 т нафтового еквівалента на 1000 дол. США проти 0,4 в розвинутих країнах Заходу, що показує великий невикористаний потенціал енергозбереження.

29. Визначальні принципи у розвитку й розміщенні електроенергетики в Україні.

Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська, Курахівська й ін.), на Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Одесі й ін. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).

В розвитку гідроенергетики особливе значення у ХХ ст. відіграв каскад ГЕС на Дніпрі: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька, Київська, Канівська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька).

В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.

Південні райони країни значно гірше забезпечені електроенергією власного виробництва, ніж Донбас, Придніпров'я, центр країни.

Понад 47 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська та Хмельницька). ТЕС є основними станціями, що забезпечують електричною енергією в напівпікові та, разом з ГЕС та ГАЕС, у пікові години[3].

Власні паливні ресурси станом на 2010 рік забезпечують лише 67 % потреб України[1], решта імпортується (т.ч. з Росії і Туркменістану, Азербайджану).

У 2001 р. структура споживання електроенергії та палива (135,8 млрд кВт·год.): вугілля та продукти його переробки — 64,2 млн т; природний газ — 65,8 млрд куб.м; нафта і газовий конденсат — 16,9 млн т.

Станом на 2006 рік технічне становище електроенергетики незадовільне: необхідна модернізація устаткування та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, розробка альтернативних джерел електроенергії (сонячні, вітряні, геотермальні електростанції).

Україна належить до держав недостатньо забезпечених власними енергоресурсами. За цим показником вона відстає від країн Західної Європи, в тому числі й таких, як Німеччина і Франція. Окремими видами палива Україна зебезпечена лише на 20-30 % і тільки вугіллям - на 100 %. Водночас вона має найбільш енергомістку економіку. Енергомісткість національного доходу України у 4-6 разів вища, ніж США, Японії та країн Західної Європи. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно 6,5 т, тоді як у перелічених країнах тільки 4,2 --5,5 т. Основними видами енергоресурсів в Україні є кам'яне вугілля, нафта, газ, атомна і водна енергія.

Протягом останніх років Україна зазнає важкої енергетичної кризи, викликаної прискоренням розвитку енергомістких галузей господарського комплексу, безплатним і марнотратним використанням енергоносіїв, відсталими технологіями, виснаженням і деградацією розвідних покладів вугілля, нафти і газу, через що їх видобуток постійно зменшується.

В цій роботі я й хотіла дослідити проблеми та перспективи розвитку електроенергетики, висвітлити шляхи вирішення глобальних проблем, що стоять перед розвитком галузі.

Стан електроенергетики викликає серйозні занепокоєння і Міненерго працює в надзвичайному режимі, намагаючись стабілізувати фінансово-економічну ситуацію в галузі і знайти мінімально необхідні ресурси для забезпечення її нормальної роботи в зимовий період 2000-2001 років . Проблем в енергетиці вистачає.

По-перше , на теплових електростанціях рідкого і твердого палива.

По-друге, бюджетний борг перед працівниками паливно-енергетичного комплексу.

По-третє, борги інших галузей за спожиту електроенергію.

По-четверте, застаріле обладнання та устаткування на багатьох електростанціях.

По-п'яте, перехід від планової до ринкової економіки. Проблеми можна перераховувати ще довго, але я хотів би зупинитись на цих.

Удосконалюється модель організації енергоринку України. Для цього в Україні повинні бути створені ринкові умови, що будуть включати:

наявність стабільного податкового законодавства;

створення умов для залучення інвестицій і забезпечення їх гарантій;

забезпечення умов для виконання контрактних відносин і оплати товарів і послуг;

зміцнення інституту приватної власності.