1) Для придбаного за кошти вона являє собою історичну собівартість, тобто складається з:

o ціни (вартості) придбання у постачальника (крім отриманих торговельних знижок);

o мита;

o непрямих податків (ПДВ, акцизний збір), які не відшкодовуються, що визначається чинним податковим законодавством;

o інші витрати, які безпосередньо пов'язані із придбанням і доведенням нематеріальних активів до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням.

Необхідно відзначити, що при купівлі нематеріальних активів, наприклад, у платника ПДВ, підприємство-покупець, яке теж є платником ПДВ, отримує право на податковий кредит - право на зменшення податкового зобов'язання звітного періоду на суму ПДВ, сплаченого постачальнику [Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" від 18.10.99 № 242.]. В даному разі фактично сплачена сума ПДВ за придбаний нематеріальний актив є податком, який відшкодовується, тому не включається у первісну вартість даного активу.

2) Якщо отримання нематеріального активу відбувається у результаті обміну, то по перш за все треба визначити, подібний чи неподібний актив було віддано натомість.

Подібні об'єкти [Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи". Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. № 242 .] - об'єкти, що мають однакове функціональне призначення й однакову справедливу вартість.

Первісна вартість (Бп) нематеріального активу, придбаного в обмін на подібний актив, дорівнює балансовій вартості переданого нематеріального активу. Якщо балансова вартість переданого об'єкта (Бб) перевищує його справедливу вартість (Бспр), то первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є його справедлива вартість з включенням різниці у витрати звітного періоду.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін на подібний актив, дорівнює справедливої вартості переданого нематеріального активу, збільшеної (зменшеної) на суму коштів, котра була передана (отримана) при обміні.

3) При отриманні безкоштовно та в якості внеску до статутного капіталу підприємства первісною вартістю нематеріальних активів є справедлива вартість з урахуванням всіх додаткових видатків, пов'язаних із придбанням і доведенням цих активів до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням.

4) Первісна вартість нематеріального активу, зроблена самостійно підприємством, включає:

o прямі матеріальні витрати;

o прямі витрати на оплату праці;

o амортизацію основних засобів, які використовувалися для розробки;

o інші витрати, які безпосередньо пов'язані зі створюванням цих активів та доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням (наприклад, сплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).

5) Нематеріальні активи, отримані у результаті об'єднання підприємств, оцінюються за справедливою вартістю.

6) Первісна вартість окремого об'єкта нематеріального активу, сплачена загальною сумою, визначається шляхом розподілення сплаченої суми пропорційно до справедливої вартості кожного із придбаних об'єктів.

Якщо нематеріальні активи купуються за іноземну валюту з оплатою за фактом чи з відстрочкою платежу, то їхня вартість перераховується у гривні шляхом застосування валютного курсу НБУ на дату придбання. Валютний курс - установлений НБУ курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

При покупці нематеріального активу за іноземну валюту на умовах передоплати вартість отриманих нематеріальних активів перераховується у валюту звітності (гривні) із застосуванням валютного курсу НБУ на дату сплати авансу .

Для визначення вартості нематеріальних активів відповідно до міжнародних і національних стандартів оцінки використовують три основних підходи оцінки: витратний, прибутковий (дохідний), ринковий. [10, 11, 14

10. Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.93 № 3793 - XII з доп. та змінами.

11. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2007 р. № 2658 - III з доп. та змінами.

14. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 № 3687 - ХІІ з доп. та змінами.]. У межах кожного з виділених підходів, у свою чергу, можна вказати кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.

Досить розповсюдженим на практиці є витратний підхід, який застосовується у разі оцінювання вартості нематеріальних активів, що створені самими правовласниками. Він включає такі методи :

1) метод вартості заміщення. Він полягає в тому, що максимальна вартість нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності чи споживчої вартості;

2) метод відновної вартості є найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів. Відновна вартість об'єкта визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного активу. Звичайно розрахунки таких витрат повинні базуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, що комплектують вироби, і на середньогалузевій вартості робочої сили відповідної кваліфікації.

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за фактично здійсненими витратами (за даними бухгалтерської обліку підприємства) за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину цих витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такий порядок розрахунку:

виявляються усі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням чи впровадженням об'єкта інтелектуальної власності;

витрати коректуються (уточнюються) відповідно до величини індексу цін на день оцінки;

Прибутковий (дохідний) підхід виходить з припущення, що економічна цінність конкретного активу обумовлюється розміром доходів, який сподіваються одержати від його використання в майбутньому . Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Цей метод найбільш вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів.

Основними методами, за допомогою яких реалізується прибутковий підхід, є методи капіталізації прибутку і дисконтування майбутніх грошових потоків.

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вартості нематеріальних активів . Названа оцінка, зокрема, необхідна за таких обставин:

приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділ організацій;

оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

здійснення фінансової звітності підприємств;

оцінка застави під отримуваний кредит;

визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності;

організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображають особливості їхньої оцінки . Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлена:

1) різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

2) різними способами їхньої появи на підприємстві;

3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІЛУЯС) і набрали чинності з 1994 р. [Міжнародні стандарти оцінки принципи, стандарти та правила / Пер. з англ. М. Возна. - К., 1999. - 118 с.].

1.2 Метод коефіцієнтів

Вважається, що в Україні відсутня офіційна методика вартісної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності. Але практика такої оцінки значна, хоч багато хто вважає, що створити єдину методику взагалі неможливо, бо в ринкових умовах необхідно мати не розрахункову, а так звану «динамічну ціну».

Під динамічною ціною розуміється не сама вартість технології чи іншого об'єкту інтелектуальної власності, що передається, а її ринкова котировка і можливість конкуренції.

Вченими пропонуються наступні основні положення методології вартісної оцінки інтелектуальної власності, які підтримані рішенням Наукової Ради Укрірмаш від 22.12.1999р.

Вважається, що методологія вартісної оцінки ОІВ охоплює визначення правочинності та документування права власності на ОІВ, встановлення критеріїв та підходів, вибір методу чи методів економічної оцінки, здійснення розрахунків та прийняття рішення стосовно «справедливої ціни» об'єкта.

Згідно чинного законодавства право власності на той чи інший ОІВ документується Договором між Замовником і Виконавцем (між Роботодавцем і Робітником); Патентом на винаходи, корисні моде­лі і промислові зразки; Свідоцтвом на знаки для товарів і послуг; Свідоцтвом про фірмове найменування; Свідоцтвом підприємства на раціоналізаторську пропозицію; Свідоцтвом на науковий твір; Програму для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію; Ліцензій­ним договором на переуступку прав; Балансом юридичної особи тощо.

Критеріями вартісної оцінки ОІВ можуть виступати: витрати на створення об'єкта, ціна придбання, балансова вартість, прибутко­вість, економічний ефект, ціна аналога, ринкова оцінка, капіталі­зація прибутку.

На підставі задокументованої правочинності ОІВ, встановлення суб'єктів права та визначення критеріїв оцінки з урахуванням негай­ного чи відкладного попиту здійснюється вибір підходу та методів проведення розрахунків вартісної оцінки та обґрунтування «справедливої ціни» об'єкта для здійснення тієї чи іншої операції його комерційного чи господарського використання.

Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об'єкта, так і від виду операцій його обігу.

Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактич­них витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості заміщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.

Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняль­них продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експерт­них оцінок.

Третій підхід — доходний (фінансовий), включає б методів: мето,д комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.

Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за сумою витрат на створення, відтворення чи заміну об'єкта інтелектуальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.

Отже, розглянемо детальніше один із методів витратного підходу,а саме метод коефіцієнтів.

Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності можливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефіцієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій по визначенню переліку і технічної значності винаходів і промислових зразків в об'єктах продажу ліцензій (Регламент Госкомизобретений СССР от 04.12.85г.), при його потенційному введені у господарський обіг. Розрахунки здійснюються за формулою:

Цо = К1 • К2 • КЗ • 20 Нм • І,

де : К1 — коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту; К2 — коефіцієнт складності рішення технічного завдання; КЗ — коефіцієнт суттєвих відмінностей; Нм — установлений неоподаткований мінімум зарплати; І — індекс інфляції.

Неоподаткована заробітна плата визначається діючим законодавством.

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА