Поняття формату роздрібного торговця
Сучасна практика роздрібної торговельної діяльності розширює і поглиблмі поняття типу роздрібного торговця до його формату. У загальному розумінні форматом уважаються параметри розміру будь-чого. Водночас у торгівлі під форматом роздрібного торговця розуміють різновид торговельного підприємстві або одиниці, що характеризується сукупністю організаційних і технологічних ознак: місцем розташування, товарною спеціалізацією, розміром торговельної площі, характером процесу обслуговування, номенклатурою послуг, типовим набором торгово-технологічного устаткування, методами продажу товарів.
Отже, формат роздрібного торговця описує його вже не як окремий аналог торговельної мережі, а як цілісний торговельно-сервісний об'єкт соціальної інфраструктури населеного пункту або сільського адміністративного району; як складовий елемент системи торговельного обслуговування.
Перспективні типи і формати роздрібних торговців
Склад і структура типів вітчизняних роздрібних торговців поступово розвивається аналогічно до структури типів торговельних суб'єктів інших країн. Зважаючи на значну подібність вітчизняних і закордонних типів роздрібних торговців, сліди зазначити, що існують деякі відмінності в підходах до організації за кордоном основних типів роздрібних торговельних інститутів. Загалом у розвинених країнах розрізняють продовольчі магазини і магазини загального профілю (непродовольчі і змішані).
Серед продовольчих виокремлюють: супермаркети, гіпермаркети, гіперцентри, гуртові супермаркети, дрібні незалежні магазини і міні-магазини (табл. 12.1).
Супермаркетом або звичайним супермаркетом вважається магазин самообслуговування з річним обсягом продажу понад $ 2 млн і загальною площею близько 2200 м2, до того ж у ньому реалізація непродовольчих товарів є обмеженою. При цьому супермаркети в Європі мають значно меншу площу (400—2500 м2), тоді як американські — 500—4000 м2.
До гіпермаркетів відносять великі супермаркети з торговельною площею від 2200 до 5500 м , а схожі з ними гіперцентри — це поєднання в одному майновому комплексі гіпермаркету і непродовольчого магазину знижених цін. Гіпермаркети досягають за розмірами сукупної торговельної площі 16 тис. м2 і розташовуються зазвичай на околиці міста, що є дуже привабливим для покупців з урахуванням специфіки розселення за кордоном.
Гуртові супермаркети — це умовні магазини, які торгують продовольчими товарами і продуктами харчування за зниженими (гуртовими) цінами. Вони особливо широко розповсюджені в США, де подібні магазини поділяються на гуртові супермаркети з обмеженим набором продуктів і гуртові магазини-склади з повним І набором продуктів.
Гуртові супермаркети з обмеженим асортиментом продуктів мають в одночасній реалізації близько 1500 товарних найменувань у стандартних упаковках і зазвичай однієї торговельної марки. Вони працюють за методом магазину-складу з самообслуговуванням і не пропонують жодних додаткових послуг покупцям, які самостійно вибирають продукти в транспортних упаковках, пакетованих на транспортних піддонах.
Гуртові супермаркети з повним набором продовольчих товарів за своєю суттю є великими продовольчими складами із загальною площею понад 5500 м2 і річним обсягом товарообігу до $ 50 млн. Відмінність цього типу магазинів від попереднього (з обмеженим асортиментом) не тільки в параметрах площі і обсягах обігу, вони практикують торгівлю значно ширшим асортиментом продовольства загальнонаціональних торговельних марок, а також продуктами, що швидко псуються і потребують спеціальних температурних режимів при зберіганні. Для обох типів гуртових супермаркетів притаманна стратегія, орієнтована на отримання невисокої норми прибутку при значних обсягах продажу.
Дрібні незалежні продовольчі магазини зазвичай є приватними (або ж на засадах партнерства) і функціонують незалежно від великих національних і інтернаціональних торговельних корпорацій і торговельних мереж, розміщуються на площі 1000—2000 м2 і реалізують протягом року продовольства на суму до $2 млн.
Міні-магазини продовольчої спеціалізації за кордоном характеризуються відносно обмеженим асортиментом товарів, що компенсується зручним розташуванням для широких контингентів покупців. Площа таких магазинів коливається в межах 300—1000 м2, що за західними мірками зовсім небагато, асортимент орієнтований на штучні товари масового попиту (сигарети, вино, пиво, напої) і готові продукти харчування за відносно вищими від рівня супермаркетів цінами. У всіх дрібних продовольчих магазинах практикується застосування методу самообслуговування з прискореним проведенням розрахунків, що дозволяє уникнути черг при значних постійних напливах покупців, зацікавлених порівняно швидше, аніж у супермаркетах, придбати продукти і зекономити час, який був би витраченим на чергу до каси, навіть за вищою ціною. Дрібні крамнички в Європі і Північній Америці найчастіше організовуються поруч із транспортними розв'язками, що абсолютно відповідає мобільному західному стилю життя.
Непродовольчі магазини, або магазини загального профілю, представлені традиційними (універмаги, магазини, що торгують зі знижками; спеціалізовані магазини) і відносно новими («спеціалісти в категорії», центри господарських товарів, магазини знижених цін на товари, демонстраційні зали, «оптові клуби») типами роздрібних торговців (табл. 12.2).
Непродовольчими універмагами вважаються торговельні підприємства, що пропонують для реалізації широкий і глибокий асортимент товарів і забезпечують високий рівень обслуговування. Дуже часто універмаги належать до власності однієї торговельної мережі — торговельної корпорації, яка володіє більше від десяти однотипними обслуговуючими підприємствами, розміщениими в регіонах однієї країни або в різних країнах. Універмаг будує свою роботу через організацію спеціалізованих відділів і секцій, кожен з яких має окремий вузол розрахунків. Особливістю універмагів є створення їх працівниками надзвичайно широкого кола основних і додаткових послуг покупцям, що не тільки підвищує загальний рівень сервісу, але й впливає на підвищення рівня цін на товари в цьому типі торговельних підприємств.
Підвищення загального рівня конкуренції в роздрібній торговельній мережі за кордоном, виникнення і розвиток нових спеціалізованих торговельних підприємств привело в цілому до скорочення кількості відділів у традиційних універмагах і до зміни «товарної концепції» непродовольчих гіпермаркетів і універмагів. Вони почали розширювати номенклатуру послуг для покупців, вносити зміни в товар-мікс — набір товарних найменувань усередині товарних груп, тобто закуповувати унікальні товари під широковідомими товарними марками і налагоджувати прямі зв'язки з товаровиробниками, продаючи їхні товари під власними (внутрішньомага-зинними) торговими марками.
Гіпермаркети різняться від універмагів більшою загальною площею, вужчим асортиментом, нижчим рівнем сервісу і цін.
Магазини низьких цін — це непродовольчі магазини, які торгують зі скидками і пропонують відносно широкий, але неглибокий асортимент товарів за невисокого рівня обслуговування і порівняно низьких цін. Відносно нижчі ціни пояснюються: орієнтацією таких магазинів на покупців зі середніми і низькими доходами; меншими видатками такого магазину на зарплатню працівників, що надають послуги, адже їх значно менше, ніж в універмазі; нижчими витратами на оренду земельних ділянок за межами престижних центральних районів, на яких розташовуються магазини такого типу.
Традиційні спеціалізовані магазини орієнтують свою збутову концепцію на концентрацію вузького і глибокого асортименту при високих рівнях обслуговуваній і, відповідно, цін.
Останнім часом на Заході з'явились і розвиваються нові типи суб'єктів роздрібної торгівлі. До них належать «спеціалісти в категорії», центри господарських товарів, «гуртові клуби» і магазини низьких цін.
«Спеціалістами в категорії» називають магазини надвузького, проте надглибокого асортименту товарів, який обмежується товарними найменуваннями однієї товарної групи (підгрупи). Саме магазини цього типу в умовах щільної конкуренції на західному товарному ринку сконцентрували в своїх мережах торгівлю товарами окремих товарних груп, практично виключивши ці групи з асортименту універмагів і традиційних непродовольчих магазинів. «Спеціалісти в категорії» отримали назву «вбивць категорій», а саме таких товарних груп, як іграшки, побутова електроніка, товари для спорту, товари для офісів, комп'ютери, автомобільне приладдя тощо.
Центри господарських товарів — це різнотип «спеціаліста в категорії», що об'єднує в собі магазин товарів для ведення домашнього господарства і магазин будівельних матеріалів. За внутрішньою організацією такий магазин практично не різниться від складу, однак його продавці є висококваліфікованими спеціалістами-консультантами в частині застосування окремих господарських товарів і матеріалів, а також користування інструментами і приладдям для будівництва і ремонту помешкань і садових ділянок.
Гуртовий клуб — це специфічне торговельне підприємство, яке обслуговує жителів і інші торговельні підприємства вузьким асортиментом товарів з низьким рівнем сервісу. За типом улаштування гуртовий клуб— це великі за розмірами (до 11 000 м2) приміщення складського типу з примітивними інтер'єрами і широкими проходами для пересування підйомно-транспортного обладнання. Асортимент такого магазину непостійний, адже більшість товарів закуповується гуртом під час розпродажу, а співвідношення продовольчих і непродовольчих товарів становить приблизно 50/50 відсотків. Членами гуртового клубу можуть бути дрібні гуртові продавці, інші магазини й індивідуальні покупці, часто представники однієї професії.
Магазини знижених цін проводять закупівлі товарів під час сезонного розпродажу, «пакетом» викуповують надлишки товарів, непарні вироби, непопулярні моделі і фасони або товари з незначними вадами в товаровиробників, гуртових і роздрібних торговців зі скидкою в 50—75 відсотків. Зрозуміло, що при цьому асортимент таких магазинів є надзвичайно нестабільним, і для його відносної стабілізації магазин докуповує частину товарів за звичайними цінами. Магазини знижених цін мають три різнотипи: фірмові магазини, магазини розпродажу і «магазини однієї ціни». Фірмові магазини є власними торговельними підприємствами товаровиробників («заводські магазини»); гіпер-, супер- і звичайних універмагів; мереж спеціалізованих магазинів. Магазини розпродажу є дуже популярними на Заході, незважаючи на їх непостійний, проте доволі широкий асортимент, приваблюючи широкі маси покупців порівняно низькими цінами. Магазини однієї ціни — це специфічний розпродаж, коли всі товари продаються за дуже низькою (зазвичай єдиною, напр. $ 1) ціною.
Демонстраційні зали — це роздрібні магазини, улаштовані безпосередньо при гуртових складах. За принципами організації діяльності вони нагадують магазини-салони, коли товари відбираються покупцями за демонстраційними зразками в залі або в каталозі, після чого працівниками магазину доставляються зі складу.