Тема 4. Електронні адміністративні послуги

Завдання 1. Визначте основні проблеми у сфері надання адміністративних послуг

Завдання 2. Визначте основні законодавчі акти та їх вимоги з питань надання адміністративних послуг

Завдання 3. Сформулюйте основні ознаки адміністративних послуг та визначте класифікацію адміністративних послуг в системі е-урядування за критерієм рівня автоматизації

Завдання 4. Критерії оцінки якості надання адміністративних послуг в Україні та в ЄС

Завдання 5. Принципи державної політики у сфері надання адміністративних послуг

Завдання 6.Організація надання адміністративних послуг. Обов’язки суб’єктів надання адміністративних послуг щодо інформаційного забезпечення надання адміністративних послуг

Завдання 7.Основні вимоги законодавства до регулювання надання адміністративних послуг

Завдання 8.Інформаційна та Технологічна картки адміністративної послуги

Завдання 9.Місце надання адміністративних послуг о та основні завдання Центру надання адміністративних послуг Завдання Строки надання адміністративної послуги

Завдання 10. Єдиний державний портал та Реєстр адміністративних послуг

1.1 Визначте поняття «електронне урядування» як:

одну з сучасних теорій державного управління;

етап автоматизації управлінських процесів в державному управлінні»;

одну з технологій , на якій базується інформаційне суспільство;

стадію автоматизації надання адміністративних послуг громадянам та бізнесу Електронне урядування:

• форма організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян;

• оптимізація процесу надання адміністративно-соціальних послуг, політичної участі громадян у державній розбудові шляхом зміни внутрішніх і зовнішніх відносин за допомогою технічних засобів, Інтернету та сучасних засобів масової інформації;

• система взаємодії органів державної влади з населенням, що будується на

широкому застосуванні інформаційних технологій з метою підвищення доступності та якості державних послуг, зменшення строків їх надання, а також зниження адміністративного навантаження на громадян та організації щодо їх отримання;

• електронне урядування є не лише модернізацією всієї системи державного

управління, але й налагодженням активної взаємодії органів державної влади

з громадянами за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;

• використання інформаційних і комунікаційних технологій для підвищення

ефективності, економічності та прозорості уряду та можливості громадського контролю над ним.

1.2 Визначте поняття «електронний уряд» та «електронна демократія», їх місце в електронному урядуванні.

e- демократія:

• стан розвитку суспільних відносин (у [62] - форма організації суспільства),

де громадяни та бізнес залучаються до процесу державного управління

та державотворення, а також до місцевого самоуправління за допомогою

інформаційних і комунікаційних технологій;

• форма організації суспільно-політичної діяльності громадян, яка забезпечує за

рахунок широкого застосування інформаційно-комунікаційних технологій якісно

новий рівень взаємодії громадян між собою, з органами державної влади, органами

місцевого самоврядування, громадськими організаціями та комерційними

структурами.

Електронний уряд:

• єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії

органів державної влади й органів місцевого самоврядування між собою, із

громадянами та суб’єктами господарювання [45];

• система контрольованого на відстані надання державних інформаційних послуг;

• система, яка забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між

собою, з громадянами та юридичними особами на основі сучасних інформаційних

технологій.

Завдання 3. Теоретичні засади електронного урядування: теорія нового державного менеджменту.

1.3. Теоретичні засади електронного урядування: теорія нового державного менеджменту.

Теорія нового державного менеджменту (newpublicmanagement),

Головні ідеологи : М. Тетчер, Р.Рейган

адміністративні реформи 80 − 90-х років у США, Великій Британії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії.

Її головною спрямованістю є підвищення ефективності (економічної, соціальної,

організаційної) та результативності держаного управління, а також надання якісних та

своєчасних послуг населенню й бізнесу.

Причини:

• бюджетний дефіцит

• зростання тиску на державні витрати комбінації факторів соціального порядку, обумовленої зростанням кількості пенсіонерів прикатастрофічному зниженні економічно активного населення,

• зростанням безробіття

• постійним збільшенням очікувань населення не тільки щодо загальних стандартів життя, але й відносно стандартів суспільних послуг, що надаються державою

Теоретики:

• Д. Осборн, Т. Геблером

базові принципи концепції «мененджеризму» [63]:

• конкуренція між органами влади щодо надання публічних послуг

• можливості вибору для користувачів;

• розширювати права громадян щодо контролю за владаю та їх безпосередньої участі в державному управлінні;

• оцінювати роботу влади не за витратами, а за кінцевими результатам;

• керуватись цілями (місією), а не законами та правилами;

• перетворювати клієнтів у вільних користувачів індивідуалізованих послуг;

• випереджати виникнення проблем;

• заробляти більше, ніж витрачати;

• застосування інформаційно-комунікаційних технологій;

• децентралізувати та підвищити гнучкість управління;

• надавати переваги ринковим механізмам, аніж бюрократичним;

• концентруватись не стільки на наданні послуг, скільки на стимулюванні інтеграції зусиль та дій усіх суб’єктів електронного урядування.

домінуюча тенденція:

• економічна – маркетизиція (впровадження в широкому сенсі ринкових методів та принципів в державне управління, спрямованих, насамперед на скорочення складу та обсягу державнихфункцій та передачі частки з них недержавному сектору, держава залишається контролювати шляхом укладання відповідних контрактів з бізнесом),

• організаційна − де бюрократизація(делегування повноважень та відповідальності нижчим рівням управління) та деконцентрації (створення множини незалежних агентств та послаблення ієрархічних зв’язків). )

Проблеми концепції:

• суперечність між економічною ефективністю та соціальною справедливістю

• обмеженість кола завдань, які можна вирішувати

• не забезпечує прозорість та відкритість дій влади

• не передбачає участі громадян та бізнесу у формуванні та реалізації державної

політики;

• не забезпечує підвищення відкритості та професіоналізму державної служби;

• не враховує глобалізації, комунікативнаої революції.

Напрямок удосконалення:

- концепція «Governance» або «Goodgovernance» - об’єднує як ринкові, так і демократичні механізми.

1.4. Теоретичні засади електронного урядування: теорія політичних мереж.

Теорія політичних мереж

причини:

• виникненням організованих спільнот (структуризація суспільства);

• зростанням кількості учасників політичного процесу

• розмиванням межі між публічним та приватним

• зміна ролі держави в умовах глобалізації;

• зростанням важливості інформації;

• секторалізація політики

.

Cуть системи:

• діяльністю множини підсистем акторів, які мають обмежену відповідальність, розрізнені ресурси та виконують вузькі завдання в окремій політичній сфері;

• враховує вплив глобалізації на внутрішні процеси в окремій державі.

Недоліки:

• політичні мережі не піддаються демократичному контролю,

• часто характеризуються браком легітимності,

• мають проблеми з координованістю та оперативністю прийняття спільних рішень.

Основні характеристики:

• множинність та різнотипність елементів мережі;

• відсутність ієрархічного контролю, рівність усіх учасників мережі

• свобода входу до складу мережі та виходу з неї для всіх учасників;

• наявність у кожного з елементів мережі особистих інтересів та ресурсів;

• формування та реалізація загального інтересу всіх учасників мережі за рахунок

акумулювання та обміну ресурсів в її межах

• використання системи узгоджень та контрактів, формальних та неформальних

правил комунікації;

• місцезнаходження мережі на межі держави та суспільства.

Сьогодні нові підходи:

• новий інституційний

• синергетичній.

1.5. Основні принципи, мета, головні цілі та стратегічні завдання електронного урядування.

Державна політика розвитку інформаційного суспільства та електронногоурядування повинна базуватись, насамперед, на принципах співробітництва та партнерства, що передбачає контроль дій держави з боку суспільства та бізнесу,виключає застосування командно-адміністративних моделей та директивнихмеханізмів державного управління, нерівноправних взаємовідносин держави з іншимисуб’єктами процесу та між собою.

Крім вищевказаних принципів державна політикавпровадження електронного врядування повинна обов’язково будуватись на системі таких принципів як:

• прозорість і відкритість влади;

• конфіденційність та інформаційна безпека;

• єдині технічні стандарти і взаємна сумісність;

• орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг;

• підконтрольність та підзвітність органів влади громадянам та суспільству.

Ця система принципів має бути обов’язково доповнена принципом першої особи, згідно з яким, отримання позитивних результатів в розв’язанні будь-якої проблемиможливо тільки за умови, що особа, яка приймає рішення, особисто опікується цієюпроблемою, здійснює свій владний вплив на інших суб’єктів для розв’язання проблеми.

Метою електронного урядування визначено розвиток електронної

демократії задля досягнення європейських стандартів якості надання електронних державних послуг, відкритості та прозорості влади для громадянина, суспільства та бізнесу. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію системи взаємопов’язаних цілей в рамках відповідної державної політики.

1.6. Моделі електронного урядування: G2G, G2B, G2C, G2E, G2I.

Англо-американська, континентально-європейська та азіатська моделі.

Існують різні підходи до визначення моделі електронного урядування. Найбільш поширений та простий (класичний) з них описує зв’язки між основними суб’єктами електронного урядування та включає такі складові як:

• «Уряд – Уряду» ( G2G – «government to government») – електронна взаємодія органів влади між собою, насамперед, з метою надання електронних послуг одними органами влади іншим;

• «Уряд – Суб’єктам господарювання» (G2B – «government to business») – електронна взаємодія органів влади з суб’єктами господарювання з метою надання останнім адміністративних та інших послуг, участі бізнесу у формуванні та реалізації державної політики, в державних закупівлях тощо;

• «Уряд – Громадянам» (G2C – «government to citizens») – електронна взаємодія органів влади з громадянами з метою надання громадянам послуг, участі громадян у формуванні державної політики та виборчому процесі, оцінюванні та контролі діяльності органів влади та ін.

Доступ до електронних адміністративних послуг в режимі 24/7/365 (24 години на добу, 7 діб на тиждень, 365 діб на рік).

Ця класична модель електронного урядування в деяких країнах доповнюється іншими суб’єктами електронного урядування та відповідними зв’язками влади з ними.

• Наприклад, у Великій Британії додатково виокремлюється такий суб’єкт як «державні службовці» та відповідна взаємодія з ним органів влади «Уряд – Державні службовці» (G2E – «government to employers»,

• в інших країнах в модель електронного урядування, крім того, додають «міжнародні організації та інші держави» («G2I – «government to international organizations»), що підкреслює важливість та особливості взаємодії влади з цими суб’єктами в електронному урядуванні.

З погляду змісту електронної взаємодії між суб’єктами електронного урядування виокремлюють три основні моделі електронного урядування:

континентально- європейську,

англо-американську та

азіатську моделі.

Континентально-європейська модель характеризується:

• наявністю наддержавних структур (Європарламент, Єврокомісія, Європейський суд), рекомендації яких є обов’язковими для всіх країн ЄС;

• високим ступенем інтеграції європейських країн та народів;

• чітким законодавством, що регламентує інформаційні відносини в європейському інформаційному просторі.

Управління та діяльність органів влади та наднаціональних структур в цій моделі спрямовані насамперед на потреби громадян – користувачів інформаційних систем та мереж доступ до публічної інформації, оперативне отримання якісних послуг, участь у формуванні державної політики).

Англо-американська модель (США, Канада, Велика Британія).

В США основний акцент зроблено на відкритість, прозорість та відповідальність влади перед громадянами. Це знайшло відображення і в останніх міжнародних ініціативах Уряду США, а саме в «Партнерстві» [50].

У Великій Британії акцент зроблено на:

• розширенні спектру послуг, що надаються владою громадянам та суб’єктам

господарювання;

• підвищення ефективності діяльності органів влади;

• створення технічних та освітніх умов для повного охоплення громадян

адміністративними послугами.

При цьому однією з головних цілей є вивільнення державних службовців від рутинних процедур взаємодії з населенням.

Азіатська модель електронного урядування, враховує особливості специфічного стилю управління, азіатський тип корпоративної культури та багаторівневу систему державного управління. В цій моделі основні зусилля спрямовані на впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у сферу освіти та культури.

1.7. Основні умови успішного впровадження електронного урядування. Проблеми впровадження електронного урядування в Україні.

• Основніпроблемивпровадженнятехнологій е-урядування в Україні:

• відсутність Концепції, Стратегії та програми розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування, базових законів “Про електронну комерцію”, “Про персональні дані”, “Про електронну інформаційну систему “Електронний Уряд”;

• відсутність інтегрованої системи інформаційних ресурсів та інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• недостатній рівень підготовки державних службовців;

• Відсутність мотивації, політичної волі відповідних органів влади

• Проблема доступу до Інтернету

• Неналежновиконуєтьсяобовязокорганіввладирозміщувати на власних веб-сторінкахнеобхіднуінформацію

• Питанняфінансування

1.8. Складові електронного уряду(архітектура електронного уряду)

Архітектура електронного уряду

Елементи електронного уряду

Кабінет Міністрів Ради Європи визначає такі елементи e-уряду [2]:

• портал державних послуг;

• мережева інфраструктура та центри обробки даних;

• інфраструктура інтеграції та пересилання електронних повідомлень;

• Інфраструктура ідентифікації та авторизації;

• стандарти та архітектура в сфері електронного уряду та інформаційні системи,

що забезпечують їх функціонування;

• системи, орієнтовані на підвищення ефективності роботи відомств: електронні

архіви та управління документами, управління знаннями, національні облікові

системи, реєстри, кадастри тощо;

• електронні закупівлі;

• інформаційні системи, створювані на національному рівні в інтересах регіональних

та місцевих органів влади;

• інформаційні системи в галузі бюджетних (публічних) послуг: освіта, охорона

здоров’я, охорона правопорядку.

Таким чином, маємо наступні основні підсистеми e-уряду:

• єдина точка доступу до е-сервісів – портал послуг;

• телекомунікаційне середовище (мережева інфраструктура);

• підсистема міжвідомчої електронної взаємодії;

• підсистеми on-line ідентифікації та авторизації;

• сукупність загальнодержавних, регіональних та відомчих інформаційних ресурсів;

• прикладні системи, що забезпечують окремі е-сервіси та послуги.

1.9 Ризики впровадження електронного урядування. Пілотний проект як інструмент зменшення ризику

Ризики впровадження електронного урядування. Пілотний проект як інструмент зменшення ризику

Основними причинами цих ризиків є те, що:

• побудова інформаційного суспільства та нової економіки потребують значних ресурсів, які відволікаються від інших стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку країни та її національної безпеки;

• інформаційно-комунікаційні технології можуть бути використані не в інтересах, а проти громадянина, суспільства та держави;

• більшість проектів е-урядування як однієї з провідних технологій інформаційного суспільства в країнах з перехідною економікою, як правило, потерпає невдачу:

Основними причинами провалу проектів інформатизації є нечітке формулювання цілей проекту і характеристик інформаційної системи, які вона повинна отримати в процесі автоматизації; спроба реалізації складних проектів, для реалізації яких відсутні ті чи інші ресурси.

Зменшення рівня вищевказаних ризиків можливо тільки за умов формування науково-обґрунтованої державної політики та її ефективної реалізації, у тому числі, шляхом апробації різних комбінацій класичних та нетрадиційних підходів, способів та моделей державного управління, типових технічних та технологічних рішень, необхідних нормативно-правових документів в рамках масштабного натурного експерименту, яким є пілотний проект і в якому його виконавці на добровільних засадах приймають участь та надають свої ресурси та обмінюються отриманим досвідом та здобутками.

Пілотний проект є одним з ефективних інструментів пошуку таких підходів, в процесі виконання якого досліджуються, визначаються та впроваджуються нетрадиційні механізми розбудови інформаційного суспільства, що враховують як поточний стан, так і основні тенденції його розвитку в світі та особливості в Україні.

На сьогодні різними органами влади вже створено такі прототипи базовихелементів е-урядування як: «Електронне міністерство» – Національне агентствоз питань державної служби України, «Електронний регіон» – Одеська область;«Електронне місто» – м. Славутич; «Електронне село» – Дніпропетровська область».

Одержаний досвід необхідно поширити на інші органи влади.

При цьому залишається невирішеною проблема їх інтеграції в єдину систему, координації дій виконавців, перевірки відповідності цих елементів на типовість рішень для подальшого рекомендування органам влади тощо. Організація міжвідомчої та міжрегіональної електронної взаємодії потребує комплексних масштабних рішень, підтриманих відповідними ресурсами, що не було передбачено жодним з вищевказаних проектів, які створювались незалежно один від одного та без необхідного взаємоузгодження.

Фактори, через які є необхідність в розробці та реалізації пілотного проекту впровадження технологіїелектронного урядування, основними з яких є такі:

• комплексний міжвідомчий характер проблем у сфері е-урядування, які не можуть бути вирішені на рівні окремих органів влади та регіонів, а також на основі традиційних підходів;

• необхідність об’єднання елементів е-урядування («Електронне міністерство», «Електронний регіон», «Електронне місто», «Електронне село» тощо), створених в окремих органах влади та регіонах України, в єдину систему е‑урядування та формування на їх основі типових рішень в цій сфері;

• необхідність консолідації зусиль та ресурсів, а також координації дій органів влади, громадських організацій та бізнесу;

• актуалізація на сучасному етапі проведення адміністративної реформи в Україні, невід’ємною складовою якої є е-урядування;

• необхідність створення передумов для розробки Концепції, Стратегії та Програмивпровадження е-урядування;

• необхідність зменшення ризику отримання негативних результатів;

• вимоги законодавства щодо термінів впровадження е-урядування в Україні.

Головною метою пілотного проекту є системне та ефективне об’єднання зусиль, ресурсів, передового досвіду органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій та бізнесу, а також комплексне відпрацювання організаційних, технічних, нормативно-технічних та нормативно-правових питань стосовно створення системи електронного врядування в Україні та її окремих складових.

В рамках пілотного проекту сформована та запроваджена така система принципів:

• добровільність, ініціативність та паритетність участі в проекті;

• не потребує додаткових бюджетних коштів на свою реалізацію;

• орієнтація на отриманий учасниками пілотного проекту досвід та здобутки;

• відкритість та прозорість формування і виконання проекту;

• системність та комплексність завдань проекту;

• масштабність проекту, учасниками якого є представники майже всіх гілок влади, міжнародні фонди, бізнес, громадські організації, які мають найкращі в Україні напрацювання у сфері е-урядування;

• співпраця в рамках пілотного проекту конкуруючих на ринку електронногодокументообігу та електронного цифрового підпису суб’єктів господарювання;

• домінування механізмів самоуправління та самоорганізації над централізованимдержавним управлінням, застосування синергетичного та мережевого підходів додержавного управління.

1.10 Стадії впровадження е- урядування в розвинених країнах та в Україні

1-ий рівень - інформаційно-організаційний: на е-ресурсі для ознайомлення розповсюджено загальну інформацію про процедуру реалізації державни/муніципальних послуг та суб’єкти їхнього надання (органи державної влади, органів місцевого самоврядування,підприємств, установ та організацій, які перебувають в їхньому управлінні),

2-ий рівень - комунікативно-забезпечувальний: у контексті е-ресурсу створено необхідні масиви (бази) даних про послуги органів влади та розміщено необхідні форми, бланки, шаблони, зразки з метою «скачування», їх тактильного заповнення й подальшого особистого подання до відповідних суб’єктів (або центрів надання послуг),

3-ій рівень – інтерактивно-процедурний: на е-ресурсі розпочато двосторонню реалізацію взаємодії надавач-користувач державних/муніципальних послуг через безпосереднє електронне заповнення на сайті (порталі) відповідних форм, бланків і шаблонів проведення моніторингу здійснення процедури (отримання інформації про хід) надання сервісу із зазначенням конкретних виконавців, кінцевого строку (терміну) реалізації та місця отримання результатів,

4-ий рівень – оперативно-транзакційний: на е-ресурсі повністю забезпечено завершену операцію двосторонньої взаємодії надавача з користувачем державної/муніципальної послуги, який звертаючись для її отримання (подаючи всі необхідні е-документи), має можливість не тільки інтерактивно моніторити процес реалізації сервісу (одержувати інформацію проо хід процедури), але й отримує кінцевий результат (продукт) виконання в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП, здійснивши відповідні е-платежі.

В «Концепції розвитку електронного урядування в Україні» виділено три його етапи: І етап – 2011 − 2012 рр., ІІ етап – 2013 − 2014 рр., ІІІ етап − 2015 р.

Незважаючи на широкий спектр різних підходів до процесу етапізаціїї електронного урядування зміст першого етапу в них значною мірою співпадає і в українському варіанті включає такі заходи:

• розроблення необхідної нормативно-правової та нормативно-технічної бази, зокрема, щодо надання адміністративних послуг в електронній формі, а також єдиних стандартів, протоколів і регламентів взаємодії суб’єктів електронного урядування, їх гармонізація з міжнародними стандартами;

• забезпечення функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади всіх рівнів на основі єдиних стандартів;

• створення єдиної загальнодержавної системи електронного документообігу;

• створення Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів і веб- сайтів органів державної влади та органів місцевого самоврядування на всіх рівнях;

• забезпечення надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування послуг в електронній формі громадянам і суб’єктам господарювання з використанням Інтернету, зокрема, реєстрація суб’єктів господарювання, подання електронної звітності;

• створення єдиної інформаційної системи, що містить реєстр адміністративних послуг, які надаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, й інформацію про умови їх отримання;

• створення Єдиного веб-порталу адміністративних послуг;

• створення спеціальних центрів (пунктів) надання послуг, центрів обслуговування населення (кол-центрів);

• створення умов для участі громадян, їх об’єднань і суб’єктів господарювання в

процесі підготовки державних рішень;

• створення спеціального веб-порталу з метою забезпечення прозорості використання державних фінансів.

На другому етапі (2013 – 2014 рр.) передбачається:

• організація надання послуг в електронній формі в усіх сферах суспільного життя;

• проведення повномасштабного реінжинірингу адміністративних процесів в органах державної влади та місцевого самоврядування;

• створення сприятливих умов для залучення громадських організацій до управління державними справами;

• освоєння технологій інтерактивної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянами та суб’єктами господарювання;

• впровадження в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування типових організаційно-технологічних рішень у сфері е‑урядування;

• забезпечення передачі електронних документів у державні архіви, музеї, бібліотеки, їх довгострокове зберігання, підтримка в актуалізованому стані та надання доступу до них.

На третьому етапі (2015 р.) передбачається створити:

• об’єднані веб-портали органів виконавчої влади, призначені для проведення відповідних транзакцій;

• єдину інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру органів державної влади й органів місцевого самоврядування;

• Єдиний веб-портал електронного урядування як єдине місце доступу до всіх видів електронних послуг для громадян і суб’єктів господарювання з урахуванням потреб громадян і функціональних аспектів;

• Національний депозитарій електронних інформаційних ресурсів.

Серед інших підходів до етапізації електронного урядування необхідно відмітити підхід, в основу якого покладено ступінь автоматизації процесів електронної взаємодії органів влади між собою, суспільством, бізнесом та міжнародними організаціями, а також рівень забезпеченості адміністративних реформ впровадженням інформаційних технологій. При цьому виділяють такі етапи [9,10]:

• електронне управління (e-Governance) − управління, що здійснюється на основі використання інформаційно-комунікаційних технологій: впровадження засобів обчислювальної техніки на робочі місця державних і муніципальних службовців; розвиток електронної інфраструктури державного та муніципального управління; автоматизація частини адміністративно-управлінської діяльності органів влади (комп’ютеризація та інформатизація);

• електронний уряд (e-Government) – інформаційна взаємодія органів публічної влади та суспільства з використанням ІКТ, реформування органів і систем державного управління з метою підвищення їх ефективності та відповідальності;

• уведення децентралізації й елементів ринкових відношень, покращення управління ресурсами: скорочення чисельності держапарату та внутрішніх нормативних документів;

• впровадження адміністративних регламентів і стандартів якості;

• діяльність усіх органів влади та підпорядкованих їм підприємств на базі ІКТ, а не тільки органів виконавчої влади (електронна держава);

• електронне урядування (e-Governing) – взаємодії різних суб’єктів (громадян, бізнес-структур і урядових установ) на місцевому, регіональному та глобальному рівнях, об’єднання двох компонент: «електронний уряд» та «електронна демократія» («електронний суд»), удосконалення взаємодії всього суспільства в процесах ухвалення державних рішень, державного регулювання та надання загальнозначущих урядових послуг.

2.1. Електронна демократія: сутність, мета, основні завдання. Категорійно–понятійний апарат електронної демократії

е-демократія - використання ІКТ урядами, політичними

партіями, громадянами та іншими учасниками політичних процесів на місцях, в

регіонах, на національному або міжнародному рівнях з метою розширення участі

громадян в процесах прийняття державних рішень. ІКТ можуть використовуватися в

різних формах, а не тільки для голосування. В рамках підходів за принципом «знизу-

вгору» громадяни і організації можуть використовувати їх як засоби для того, щоб їх

голоси були почуті, партії – для проведення кампаній, а уряди і адміністративні органи

– для вдосконалення тих послуг, які вони надають громадянам, шляхом впровадження

електронних методів подачі звернень чи проведення консультацій

Тобто, під терміном «електронна демократія» розуміється така політична

система, в якій ІКТ використовуються для забезпечення виконання основних функцій

демократичного процесу, зокрема: вільного доступу до суспільно важливої інформації,

свободи слова, участі в публічному управлінні (як шляхом вільного обговорення, так й

участі у виборах, референдумах тощо).

Поява концепції «електронної демократії» є продовженням розвитку загальної

теорії демократії.

До цього часу продовжуються дискусії щодо взаємодії двох дуже популярних

сучасних концепцій е-уряду та е-демократії. Існують два підходи до визначення

співвідношення е-уряду та е-демократії. Перший підхід розглядає е-демократію як

частину е-уряду. Е-демократія та е-участь вважаються елементами е-уряду і трактуються

як електронна реалізація узаконених демократичних шляхів або процедур прийняття

рішень. Відповідно до цього підходу, вони зводяться до технологічних аспектів, а саме,

до електронних виборів і електронного голосування.

Другий підхід, навпаки, розглядає е-уряд як частину електронної демократії.

Е-уряд є важливим елементом е-демократії, але далеко не вичерпує її, так як остання

включає в себе не тільки взаємодію громадян із органами державної влади, а й всю

сферу мережевої суспільної взаємодії громадян, організацій та інститутів через

електронну комунікаційну систему, тобто сферу громадянського суспільства.

Тому деякі дослідники виділяють дві складові застосування ІКТ в

процесах сучасного суспільно-економічного розвитку, зокрема, розбудови

інформаційного суспільства: «демократичну» (е-демократія) та «адміністративну»

(е-урядування).

У «демократичній» складовій (е-демократія) домінують комунікації «знизу-вгору»,

тобто громадяни певним чином впливають на функціонування держави, отримують

інформацію від державних службовців, контролюють відповідність пріоритетів

державної політики власним пріоритетам і на основі цього беруть участь у прийнятті

політичних рішень. Навпаки, «адміністративна» складова (е-урядування) стосується

відносин «зверху-донизу», до неї відноситься надання державних послуг та здійснення

управлінської діяльності. Традиційно дослідники значну увагу приділяють е-демократії,

яка є більш яскравою науковою і політичною конструкцією. У той же час, впровадження

ІКТ в адміністративні процеси в силу об’єктивних причин дає більш швидкий і вагомий

результат, внаслідок чого недооцінка адміністративної складової може призвести до

не цілком коректного відображення практики е-уряду в наукових теоріях і, в кінцевому

випадку, недовикористання потенційних переваг ІКТ для державного управління.

2.2 Визначте поняття «електронна демократія»

Демократія – форма організації суспільства, його державно-політичного устрою,

що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненню

принципу рівності та свободи людей, їх реальної участі в управлянні справами держави

і суспільства.

Два підходи:

1. е-демократія- частина е-уряду.

Е-демократія - електронна реалізація узаконених демократичних шляхів або процедур прийняття рішень.

2. е-уряд як частина електронної демократії.

• остання включає в себе також сферу мережевої суспільної взаємодії громадян, організацій та інститутів через електронну комунікаційну систему, тобто сферу громадянського суспільства.

3. «демократичну» (е-демократія) та «адміністративну» (е-урядування).

е-демократія:	е-урядування
домінують комунікації «знизу-вгору»	відносин «зверху-донизу»

Ключова характеристика е-демократії – зміна форми і ступеню залучення громадян

до прийняття політичних рішень.

Ефективність Е-демократії:

• Слід оцінювати через ефективність рішень на її основі

у вузькому змісті:

• коли мова ведеться про застосування ІКТ для організації політичного процесу, у державному управлінні та місцевому самоврядуванні.

Е-демократія(від Ради Європи) - використання ІКТ урядами, політичними

партіями, громадянами та іншими учасниками політичних процесів на місцях, в

регіонах, на національному або міжнародному рівнях з метою розширення участі

громадян в процесах прийняття державних рішень.

• не тільки для голосування.

Забезпечується:

громадяни і організації : їхголоси були почуті

партії : проведення кампаній,

уряди : вдосконалення послуг

NEW Е-демократія( Росія, 2012)- форма організації суспільно-політичної діяльності громадян, яка забезпечує за рахунок широкого застосування ІКТ якісно новий рівень взаємодії громадян один з одним, з органами державної влади, органами місцевого

самоврядування, громадськими організаціями та комерційними структурами.

Переваги е-демократії:

• істотне зниження витрат;

• зниження витрат на інтерактивні форми взаємодії з громадянами;

• залучення громадян до прийняття рішень на більш ранніх стадіях і в більш тісній

формі;

• залучення суспільних груп громадян з обмеженими можливостями;

• зміцнення довіри громадян до держави.

Недоліки:

• низька участь громадян у політиці

• цифрова нерівність

• е-дискусії не націлені на виявлення загального інтересу, на конструювання громадянського суспільства

• більше різних думок і ускладнює завдання агрегування інтересів;

• перенесення політичного процесу у віртуальну реальність призводить до

• зниження рівня рефлексії та обдуманості висловлювань;

• посилення залежності чиновників від публічного е-волевиявлення громадян.

2.3. Цілі е-демократії. Політичні умови успішного впровадження електронної демократії та електронного урядування

Цілі е-демократії. Політичні умови успішного впровадження

електронної демократії та електронного урядування

Цілі е-демократії [11] співпадають з цілями ефективного управління – це

прозорість, підзвітність, відповідальність, включення (інклюзивність), проведення

дискусій, доступність, участь, субсідіарність, довіра до демократії, демократичних

інститутів та демократичних процесів, соціальне згуртування (рис. 2.1).57

Рис. 2.1. Цілі е-демократії

Довіра є надзвичайно важливою для будь-якого типу е-демократії на всіх її стадіях

і фазах. Вона тісно пов’язана з доступністю, прозорістю і відповідальністю суб’єктів

суспільних відносин.

Е-демократія допомагає збільшити рівень участі індивідів й груп, дозволяє тим,

чиї голоси чуються рідше або звучать тихіше, висловлювати свої погляди, а також

сприяє рівноправній участі. Вона може привести до появи більш колективних форм

прийняття рішень і демократії.

Е-демократія забезпечує новий рівень підтримки і посилення демократичної

участі; вона, перш за все, охоплює ті сектори е-демократії, де інститути громадянського

суспільства залучаються до складання формальних і неформальних програм дій, а

також у формування і прийняття суспільних рішень.

Е-демократія вимагає інформації, діалогу, спілкування, дискусії та безперервного

створення відкритих публічних майданчиків, де громадяни можуть гуртуватися з метою

відстоювання своїх інтересів.

ЗМІ відіграють ключову роль в е-демократії; крім іншого, вони пропонують

майданчик, де громадяни можуть взяти участь в публічних дебатах і захистити свої

інтереси в публічній сфері. Нові електронні ЗМІ та постачальники електронних послуг

покращують якість доступу до інформації, забезпечуючи людей найкращою базою для

участі в демократії.

Е-демократія є невід’ємною складовою інформаційного суспільства,

використовуючи традиційні та надаючи інноваційні інструменти, які можуть успішно

застосовуватися громадськістю та владою. Доступ до нового інформаційно-58

комунікаційного середовища може полегшити процес реалізації демократичних прав і

свобод, зокрема, на участь в суспільному житті і демократичних процесах.

Належна розробка е-демократії повинна ґрунтуватися на:

• активному наданні всеосяжної, збалансованої та об’єктивної інформації,

покликаної допомогти громадськості більш чітко розуміти проблеми, альтернативи,

можливості та/або рішення демократичних проблем, що тісно пов’язане зі

свободою інформації та свободою слова;

• широкому розумінні громадянства, що охоплює особи і групи осіб, які постійно

проживають і інтегровані в політичну реальність, незалежно від національності;

• розширення громадської участі шляхом більшого залучення громадян та груп

громадян, корпорацій, об’єднань і некомерційних організацій (НКО) в громадські

справи, щоб вони могли впливати і покращувати якість та прийнятність результатів

демократичних процесів;

• надання повноважень, зокрема, з підтримки громадських прав і надання ресурсів

для участі в демократичних процесах;

• забезпечення включення – політичного та технологічного озброєння громадян

незалежно від віку, статі, освіти, соціально-економічного стану, мови, особливих

потреб і місця проживання; таке включення вимагає е-компетентності людини

у користуванні електронними інструментами (знання, електронні навички,

електронна готовність), наявних і доступних інструментів і поєднання електронних

та неелектронних підходів;

• проведення дискусій, зокрема, дебатів на рівних, де люди публічно обговорюють,

схвалюють і критикують точки зору один одного в ході змістовного, ввічливого

обговорення питання та дії, необхідні для вирішення цього питання.

Е-демократія сприяє створенню нової форми демократії, за якої всі громадяни

мають змогу безперешкодно розглядати та спостерігати, приймати участь у формуванні

та аналізі окремих питань національної політики за допомогою засобів ІКТ з будь-якого

місця у будь-який час.

Е-демократія здатна об’єднати відповідальних осіб та громадян в нові форми

залучення до формування та затвердження політики. З однієї сторони, це призведе

до кращого розуміння відповідальними особами громадської думки і потреб громадян,

з іншої – до кращого розуміння громадськістю завдань і складнощів, що стоять перед

відповідальними особами. Це забезпечить громадянам більш ефективне розуміння

демократичної системи і більш високий рівень поваги і довіри до демократії.

Оскільки е-демократія відкриває нові канали для інформації, спілкування, дискусій

та участі, підвищує рівень прозорості та підзвітності, вона має потенціал усунення

недоліків в існуючих демократичних інститутах і процесах.

Е-демократія має значний потенціал у сфері побудови громадянського суспільства,

включаючи його побудову серед меншин і разом з ними.

Пропонуючи засоби обмеження ступеню виключення з політичних процесів,

е-демократія спроможна посилити соціальну інтеграцію та соціальну згуртованість,

сприяючи тим самим зміцненню суспільної стабільності.

Е-демократія здатна ще більше посилити європейську, міжнародну та глобальну

сутність політики і полегшити транскордонне співробітництво, яке вона передбачає.

2.4. . Сектори та інструменти електронної демократії

Поняття «електроннадемократія» включає «електронне» визначення базових понять політичногопроцесу:

1. Е-парламент– цевикористання ІКТ зібраннямивибранихпредставників

(депутатами), а такожполітичнимитапублічнимислужбовцями з метою активізаціїзалученнягромадян до законотворчоїдіяльності. Е-парламент відноситься дозаконодавчих, дорадчих і дискусійнихзібрань на міжнародному, державному,регіональному і місцевомурівнях; включаючи багато зацікавлених суб’єктів:парламентарів, політичних діячів та державних службовців, виборців (громадян) та представників ЗМІ тощо.

2. Е-законодавство– це використання ІКТ для коментування, обговорення,

складання, структурування, форматування, виправлення, голосування та видання законів та нормативно-правових актів, прийнятих представницькими органами.

3. Е-правосуддя– це використання ІКТ в юридичній сфері всіма зацікавленимисторонами з метою підвищення ефективності та якості державних служб, зокрема, для приватних осіб і підприємств. Воно включає в себе електронне спілкування та обмін даними, а також доступ до інформації судового характеру.

4. Е-посередництво– це використання ІКТ з метою пошукузасобіввирішенняспорів без фізичноїприсутностісторін, щосперечаються: посередникамиможутьслужитиелектронніінструменти.

5. Е-середовище– цевикористання ІКТ задляаналізу йзахистуоточуючого

середовища, просторовогопланування та раціональногокористуванняприроднимиресурсами.

6. Е-вибори, е-референдуми та е-ініціативиє політичними виборами,референдумами та ініціативами, в яких на одному або декількох етапах для здійсненнякомунікацій використовуються електронні засоби.Е-референдуми, е-ініціативи, е-зібрання та е-з’їзди

• Збіртареєстраціяон-лайнініціативнихгруп.

• Проведеннягромадськихзібраньтапартійнихз’їздівон-лайн.

• Збірпідписіввпідтримкуреферендуму / ініціативи та реєстраціянеобхіднихе-документів у відповідномуорганіввлади.

• Підписанняелектроннимипідписаминеобхідних для реєстрації та функціонуванняпартій та громадськихорганізаційта передача їхМіністерствуюстиції.

7. Е-голосування– цевибориабо референдум, якіпередбачаютьвикористанняелектроннихзасобів як мінімумбезпосередньоприпроведенніголосування. Віддаленее-голосуванняприскорюєпроцедури, допомагаєздійснювати е-моніторингголосуваннята е-облікголосів.

8. Е-консультація– це засіб збору поглядів визначених осіб або широкоїгромадськості з конкретного політичного питання без необхідності зобов’язувати їхдіяти відповідно з його результатом. Існуютьрізніформи е-консультацій: формальніта неформальні, регульовані та нерегульованідержавою.

9. Е-ініціативидозволяютьгромадянамрозроблятитависуватиполітичні

пропозиціїзадопомогоюзасобів ІКТ й, тимсамим, приймати участь в складанніполітичного порядку денного.

10. Е-звернення– цеелектроннадоставказауваженьчирекомендацій: громадяни,формуючи і підписуючизвернення, можутьприймати участь в обговоренніважливоїсуспільної теми в режиміon-line.

11. Е-агітація– це цілеспрямований вплив на переконання громадян за допомогоюелектронних засобів, а також їх безпосереднє залучення у виборчі та інші політичнікампанії, спрямовані на формування або реалізацію суспільної стратегії.

12. Е-підрахунок голосів та е-опитуваннядозволяють неформально здійснюватизбір позицій певної сукупності громадян за допомогою електронних засобів повідношенню визначеного питання та набору можливих варіантів громадської реакціїна нього.

2.5 Досвід використання інструментів е-демократії в країнах ЄС

Безперечно, в залежності від конкретних потреб суб’єктів громадянського суспільства, рівня комп’ютерної компетентності використовуються різні інструменти е-демократії. За даними дослідження проекту EPACE (Exchanging good practices for the promotion of an active citizenship in the EU – Обмін хорошими практиками для розвитку активної громадянської позиції в ЄС), найбільш часто використовувалися: електронні консультації (веб-сервіси для отримання зворотного зв’язку з громадянами з питань політики та державна підтримка участі громадян у плануванні політики), електронні дискусії (форуми громадян та представників державних органів) та веб-трансляції (запис засідань передається через Інтернет, які дозволяють людям дивитися і слухати такі події, як парламентські дебати або засідання колегіальних органів).

Частіше проекти е-демократії одночасно використовують різні електронні інструменти.

• Інформація (інформаційна участь громадськості) – активне забезпечення комплексною, збалансованою та об’єктивною інформацією, щоб допомогти громадськості про проблеми, альтернативи, можливості та рішення для демократичних питань. Громадськість отримує інформацію про планування та прийняття державних рішень, не впливаючи безпосередньо на ці процеси.

• Консультації (консультативна суспільна участь). Громадяни можуть висловити свою думку з важливіших питань, впливаючи безпосередньо на прийняття рішення з важливих суспільних питань. Комунікації частіше здійснюються в обох напрямках. Влада, починаючи з етапу планування до етапу прийняття публічних рішень, залучає громадськість до консультацій з конкретних питань рішення, що приймається. Громадськість подає свої пропозиції оголошеним до обговорення державним рішенням за власною ініціативою або ініціює знизу підготовку та розгляд важливого суспільного рішення.

• Співробітництво (спільна участь громадськості та влади) – участь громадян і груп громадян, наприклад, груп за інтересами, корпорацій, об’єднань і некомерційних організацій, у суспільних справах, задля підвищення якості та доступності результатів демократичних процесів. Ступінь громадського впливу є достатньо високою і може включати в себе спільне прийняття політичних рішень.

2.6 Визначення поняття «електронний парламент».

Визначенняпоняття «електронний парламент»

Електронний парламент–законодавчий орган, якийможе бути ефективнішим, прозорішим, більшдоступним та підзвітнимзавдяки ІКТ,

Високий рівень ефективності застосування ІКТ у парламентській діяльності вимагає:

-сильного політичного лідерства,

- активної участі всіх членів парламенту,

- професійного апарату,

- висококваліфікованого технічного персоналу,

- прагнення послідовного впровадження ІКТ на законодавчому рівні.

2.7. Парламенти та громадяни: особливості взаємодії та поглиблення діалогу.

Парламенти та громадяни: поглиблення діалогу. На початку XXI сторіччя

демократія як ідеал і сукупність політичних установ та досягнень, перемогла у більшості

країн світу. З іншої сторони, ці роки засвідчили значне розчарування результатами

демократії, як у громадян – свідків «старих» демократій, так і у свідків «нових

Десять основних принципів Організації економічної співпраці та розвитку стосовно

активізації участі громадян у політиці

1. Зацікавленість Лідерство та глибоке зацікавлення інформацією, консультацією

та активною участю у формуванні політичних рішень є важливим

на всіх рівнях – серед політиків, вищого керівництва та державних

службовців.

2. Права Законодавство повинно чітко визначити громадські права щодо

доступу до інформації, надання відгуків, консультації та активної

участі у розгляді політичних рішень. Обов’язки органів державної

влади щодо виконання прав громадян теж мають бути чітко

визначені. Незалежні контролюючі установи є конче потрібним

для забезпечення цих прав.

3. Чіткість Відповідні завдання та обов’язки громадян (щодо внесення

інформації) та органів державної влади (щодо ухвалення рішень,

про які він звітує) мають бути абсолютно зрозумілими.

4. Час Консультація громадян та активна участь мають бути включені у

політичний процес якнайшвидше.

5. Об’єктивність Інформація, надана органом державної влади при розгляді

політичних рішень, повинна бути об’єктивною, повною та

доступною.

6. Ресурси Достатні фінансові, людські та технічні ресурси є потрібні для

ефективного громадського інформування, консультації та

активної участі у процесі розгляду політичних рішень.

7. Узгодження Ініціативи щодо інформування громадян, отримання їх відгуку

та консультації мають бути узгоджені між органами державної

влади, щоб поліпшити управління даними.

8. Звітність Органи державної влади зобов’язані звітувати за використання

даних, отриманих від громадян через відгуки, громадські

консультації та активну участь.

9. Оцінювання Органи державної влади застосовують методи, інформацію

та можливість оцінювати свою діяльність щодо надання

інформації, проведення консультацій та залучення громадян,

пристосовуючись до нових критеріїв та умов розгляду політичних

рішень.

10. Активне г р о м а д я н с ь к е суспільство

Органи державної влади отримують користь від активних

громадян та динамічного суспільства. Вони можуть застосовувати

конкретні дії щоб покращити доступ до інформації, поглибити

поінформованість, збагатити освіту та вміння населення, а також

розширити можливості суспільних організацій.

Методами спілкування парламентарів та парламентських структур з

громадянами є:

1) Електронна пошта.

2) Дискусійні он-лайн групи

3) Теле-, та радіопередачі

4) Інші методи спілкування.

2.8. Особливості електронізації діяльності Верховної Ради України