5. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення

Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умо­ви праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здо­рові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства Украї­ни про охорону здоров'я закріплює право на охорону здо­ров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здо­рові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, уста­нови, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяль­ності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоро­в'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здоро­вих умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для пра­цівників, що передбачають усі норми трудового законодав­ства" (Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма "Консум", 1998. - С. 360). У широкому зна­ченні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов тру­дової діяльності.

Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпеч­них умов праці (див. зазначену вище роботу, с. 446). Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати термін "охорона здоров'я працівників на вироб­ництві", оскільки фактично метою таких заходів є саме охо­рона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобо­в'язані створювати для них умови праці з урахуванням ре­комендацій медико-соціальної експертної комісії та індиві­дуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціаль­но-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Законодавством про працю передбачені й інші гарантії в галузі охорони праці жінок, неповнолітніх і осіб із зниже­ною працездатністю.