Го­ло­вні на­у­ко­ві ре­зуль­та­ти ди­се­р­та­цій­ної ро­бо­ти:

1. Основною причиною розгортання антикомуністичного повстанського руху була ворожа селянству політика більшовицького режиму, спрямована на пряму і негайну трансформацію соціально-економічних і політичних підвалин життя відповідно до комуністичної доктрини. Повстанський рух став найпоширенішою, масовою формою соціального опору, який тривав протягом тьох років “воєннокомуністичного” експерименту. За цей період на території Лівобережжя практично не було жодного повіту, де б якийсь час не діяли повстанці.

2. Про­тя­гом 1919 р. на Лі­во­бе­реж­жі опе­ру­ва­ло не ме­н­ше 57 по­вс­тан­сь­ких ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­них за­го­нів се­лян (гео­гра­фія ді­я­ль­но­с­ті ча­с­ти­ни по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань не об­ме­жу­ва­лась ли­ше од­ні­єю гу­бе­р­ні­єю): в Че­р­ні­гів­сь­кій гу­бе­р­нії – не ме­н­ше 32 фо­р­му­вань, в Пол­та­в­сь­кій – 28, в Ха­р­ків­сь­кій – 6. Про­тя­гом 1920 р. – не ме­н­ше 214 за­го­нів (в Пол­та­в­сь­кій гу­бе­р­нії – не ме­н­ше 159 фо­р­му­вань, в Че­р­ні­гів­сь­кій – 58, в Ха­р­ків­сь­кій – 39), 1921 р. – не ме­н­ше 156 фо­р­му­вань (в Пол­та­в­сь­кій гу­бе­р­нії – не ме­н­ше 78 за­го­нів, в Ха­р­ків­сь­кій – 74, в Че­р­ні­гів­сь­кій – 42). Та­ким чи­ном, апо­ге­єм се­лян­сь­ко­го по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху 1919-1921 рр. на Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні є 1920 р. (65,4% за­га­ль­ної кі­ль­ко­с­ті іде­н­ти­фі­ко­ва­них по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, що ді­я­ли на Лі­во­бе­реж­жі про­тя­гом 1919-1921 рр., – 327 фо­р­му­вань (три­ва­лість іс­ну­ван­ня ча­с­ти­ни по­вс­тан­сь­ких за­го­нів пе­ре­ви­щу­ва­ла один рік).

3. У 1919 р. в іде­н­ти­фі­ко­ва­них по­вс­тан­сь­ких за­го­нах Лі­во­бе­реж­жя пе­ре­бу­ва­ло як мі­ні­мум 21745 по­вс­та­н­ців – ак­ти­в­них чле­нів по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­ва­яь (при 7 га­р­ма­тах, 95 ку­ле­ме­тах), в 1920 р. – 74417 по­вс­та­н­ців (при 11 га­р­ма­тах, 172 ку­ле­ме­тах), в 1921 р. – 16182 по­вс­та­н­ців (при 19 га­р­ма­тах, 222 ку­ле­ме­тах).

4. У 1919 р. 15 за­го­нів ма­ли стій­ке “у­е­не­рів­сь­ке” за­ба­р­в­лен­ня, 9 – “ма­х­нов­сь­ке”, 32 – не ма­ли чі­т­ко ви­зна­че­но­го по­лі­тич­но­го від­ті­н­ку. З 1920 р. від­по­ві­д­ні по­ка­з­ни­ки ма­ють та­кий ви­гляд: 59–26–125, в 1921 ро­ці – 33–20–102. Та­ким чи­ном, жо­д­на з по­лі­тич­них те­чій в ое­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­му ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­му ру­сі на Лі­во­бе­реж­жі не за­йня­ла до­мі­ну­ю­чо­го по­ло­жен­ня, то­ді як “у­е­не­рів­сь­ка” те­чія до­мі­ну­ва­ла на Пра­во­бе­реж­жі, а “ма­х­нов­сь­ка” – на Пів­дні Укра­ї­ни.

5. “У­е­не­рів­сь­кі” за­го­ни на Лі­во­бе­реж­жі ді­я­ли пе­ре­ва­ж­но в то­му ре­гі­о­ні, що був за­га­ль­ним центром ое­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху: 1919 р. – в Че­р­ні­гів­сь­кій гу­бе­р­нії, 1920-1921 рр. – в Пол­та­в­сь­кій гу­бе­р­ні­ї. “Ма­х­нов­сь­кі” за­го­ни на Лі­во­бе­реж­жі ста­бі­ль­но ос­но­в­ну ува­гу при­ді­ля­ли Пол­та­в­сь­кій гу­бе­р­нії, яка ма­ла зна­ч­ний, як і пів­ден­ні гу­бе­р­нії Укра­ї­ни (що бу­ли гео­гра­фі­ч­ним ре­гі­о­ном ба­зу­ван­ня ма­х­но­в­щи­ни), со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ний по­те­н­ці­ал.

6. Не­зва­жа­ю­чи на за­га­ль­не ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­не спря­му­ван­ня, по­вс­тан­сь­ка іде­о­ло­гія, в ці­ло­му, не яв­ля­ла со­бою од­но­рі­д­ної, зв'я­за­ної в од­не ці­ле ідей­но-­по­лі­ти­ч­ної про­гра­ми, а ста­но­ви­ла пе­в­ний на­бір роз­рі­з­не­них га­сел, які ви­су­ва­лись від­по­ві­д­но до си­ту­а­ці­ї. Най­по­ши­ре­ні­ши­ми га­с­ла­ми в ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ній іде­о­ло­гії по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху 1919 р. бу­ли га­с­ла “Геть ко­му­ну!”, “За ра­дян­сь­ку вла­ду, але без ко­му­ні­с­тів і ко­мун!”, 1920-1921 рр. – ”Геть прод­ро­з­ве­р­с­т­ку!”. Со­ці­а­ль­на скла­до­ва в се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­му ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­му ру­сі на Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні (на від­мі­ну від Пра­во­бе­реж­жя) по­мі­т­но пе­ре­ва­жа­ла над на­ці­о­на­ль­но­ю. Для за­го­нів, які не ма­ли чі­т­ко ви­зна­че­но­го по­лі­тич­но­го від­ті­н­ку, бу­ли ха­ра­к­те­р­ні га­с­ла і ви­мо­ги со­ці­а­ль­ної ча­с­ти­ни есе­рів­сь­кої іде­о­ло­гі­ї. Ва­го­ме мі­с­це в іде­о­ло­гії по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху се­лян по­сі­да­ли ан­ти­се­міт­сь­кі та ан­ти­ро­сій­сь­кі га­с­ла.

Се­лян­сь­кий ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ний по­вс­тан­сь­кий рух 1919-1921 рр. на Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні був ін­те­г­ра­ль­ною не­від'­єм­ною ча­с­ти­ною се­лян­сь­ко­го по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху в Укра­ї­ні. Він став од­ні­єю з форм се­лян­сь­кої са­мо­іде­н­ти­фі­ка­ції, спри­яв фо­р­му­ван­ню се­ред укра­ї­н­сь­ко­го се­лян­с­т­ва тра­ди­цій бо­ро­ть­би за свої пра­ва.

По­вс­тан­сь­кі фо­р­ми бо­ро­ть­би, що до­мі­ну­ва­ли на се­лі в пе­рі­од ре­во­лю­ції, не під­да­ють­ся ка­те­го­ри­ч­ним од­но­зна­ч­ним оці­н­кам. З од­но­го бо­ку, роз­по­ро­ше­ність, ло­ка­ль­ність по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, йо­го ви­бу­хо­по­ді­б­ний ха­ра­к­тер, який ме­жу­ва­в­ся з пе­рі­ода­ми гли­бо­ко­го спа­ду, вказують на його органічні вади, обмеженість, які не сприяли укра­ї­н­сь­ким дер­жа­в­ни­ць­ким змаганням. Роз­ра­ху­н­ки про­во­ду УНР на використання повстанства у бо­ро­ть­бі з бі­ль­шо­ви­з­мом не виправдалися. З ін­шо­го бо­ку, са­ме по­вс­тан­сь­кий рух був тою по­оди­но­кою си­лою, яка про­ти­сто­я­ла бі­ль­шо­ви­з­му в Укра­ї­ні до кін. 1921 р., об'­єк­ти­в­но ве­ла з ним бо­ро­ть­бу і під­ри­ва­ла йо­го си­ли. Мо­ж­на тве­р­ди­ти, що ре­во­лю­ція в Укра­ї­ні за­ве­р­ши­ла­ся на но­ті не­афі­шо­ва­но­го ком­п­ро­мі­су між се­лян­с­т­вом і ко­му­ні­с­ти­ч­ною вла­до­ю.