I. Сформованість різних рівнів узагальненого значення слова.

1. Співвіднесення слова (його звукового образу) не з окремими одиничними предметами, а з цілим класом однорідних предметів (1 р. 8 міс. – 2 р.), категоріальне використання слова (1 р. 8 міс. – 2 р.).

2. Оволодіння дитиною смислом слова або тим його значенням, яке воно позначає у конкретних ситуаціях мовного спілкування (полісемічне значення), практичне виділення семантичних ознак слова, що є спільними для всіх ситуацій, у яких воно використовується (3р. 6 міс. – 4 р.) і засвоєння на цій основі лексичної системності.

3. Практичне оволодіння лексичним значенням слова у результаті виділення його постійних, інваріантних ознак у різних смислах (до 6 років).

4. Розширення на цій основі семантичної структури слова (засвоєння різних типів переносного значення слова і його синонімічних значень) – 7-й рік життя.

5. Оволодіння абстрактно-узагальненим лексичним значенням слова (7 р. – 8-ий рік життя).

II. Характер установлюваних значеннєвих зв’язків між словами:

1) ситуативні зв’язки (з 1 р. 8 міс.);

2) синтагматичні зв’язки (2 р. 6 міс. – 3 р.);

3) парадигматичні зв’язки (3 р. 6 міс. – 4 р.);

4) понятійні, логічні зв’язки ( 6 р.).

III. Способи засвоєння семантичних (лексичних) одиниць мови й етапи їхнього формування.

1. Шляхом співвіднесення предметів, що сприймаються перцептивно, їхніх властивостей і якостей із їхнім словесним відображенням (1 р. 4 міс. – 1 р. 8 міс.).

2. На основі сприйняття мовлення навколишніх людей і його розуміння в цілому, спочатку з опорою на ситуацію, що сприймається наочно (1 р. 8 міс.), а потім без зазначеної опори. З 2 років цей спосіб засвоєння значень нових слів стає головним, що пов’язано зі сформованістю елементарної узагальнювальної функції мовлення, а саме категоріального використання знаків (Л. Виготський), і певним рівнем розвитку синтаксичної системи мови.

3. Спираючись на саме розгорнуте мовлення, а саме на сформовану систему словесних зв’язків і відношень у свідомості дитини:

– на основі кумуляції й узагальнення різноманітних значень одного й того ж слова;

– практичної класифікації слів за семантичними ознаками різного ступеня узагальненості.

Граматична складова мовленнєвої діяльності

В існуючих методиках виявлення недоліків у формуванні граматичної будови мовлення зміст логопедичного обстеження зводиться, в основному, до встановлення засвоєних дитиною морфологічних категорій (числа, роду, відмінку тощо), визначення типу виявлених помилок (відсутність закінчень, їхнє змішування), а також фіксації відхилень у засвоєнні структури речень.

Така констатація не дає необхідних орієнтирів для визначення змісту формуючого навчання: вона не дає відповіді на питання про те, як формувати у дитини незасвоєні морфологічні і синтаксичні одиниці мови. Очевидно, відповіді на ці питання можуть бути отримані, якщо будуть визначені:

– практичні граматичні знання, якими повинен володіти носій мови, щоб розуміти і породжувати різноманітні за складністю висловлювання (словосполучення і речення);

– психологічні операції (механізми), що забезпечують їхнє засвоєння.

Важливо також простежити етапи формування зазначених структур в онтогенезі. Це дасть можливість визначити, на якому етапі граматичного розвитку знаходиться дитина і намітити відповідну послідовність формування граматичних знань, а також психічних операцій, що забезпечують їхнє засвоєння. Спробуємо з названих позицій проаналізувати наявні в літературі факти і дані щодо формування граматичної будови мовлення в процесі нормального онтогенезу і на основі цього розробити відповідний зміст логопедичного обстеження. Як відомо, будь-яке речення виражає певний смисл (семантична структура речення) і має відповідне зовнішнє, формально-граматичне оформлення. Психолінгвістичний аналіз семантичної і формальної структури речення показує, що його розуміння визначається сумою:

а) лексичних значень слів, що входять до його складу;

б) їхніх смислових відношень (або синтаксичних значень відношень).

Ці значеннєві відношення у мові передаються визначеним порядком слів, а також синтаксичними морфемами або граматичними формами (наприклад, “Вітя малює Валю”; “Вітю малює Валя”). Одні граматичні морфеми мають чітко виражене конкретне значення (граматична форма числа іменників, категорія наказовості, деякі значення відмінків, категорія часу, особи дієслова тощо). Інші ж значення (наприклад, відмінкові закінчення, що позначають суб’єктно-об’єктні відношення) визначаються тільки в контексті (наприклад, “собака злякала кішку”, “кішка злякала собаку”). І, нарешті, деякі граматичні морфеми мають формально-синтаксичну функцію, тобто служать засобом для вираження синтаксичних зв’язків. Наприклад, форми числа і роду дієслів та прикметників здебільшого не мають, самі по собі, змістовного значення¹.

Дослідження багатьох учених [8, 11, 20] свідчать, що синтаксичні компоненти мови (тобто словосполучення і речення) засвоюються раніше ніж морфологічні (тобто граматичні форм слів). Виділяють декілька етапів формування речення [8, 11]. Розглянемо ці етапи більш докладно і спробуємо виділити ті психічні операції і функції, що забезпечують засвоєння синтаксичних одиниць мови.

I етап. Вихідним моментом у розвитку речення є односкладне речення (1 р. 3 міс. – 1 р. 6 міс.). Різниця між словом, що позначає предмет і односкладним реченням полягає у тому, що останнє відображає ту або іншу нерозчленовану ситуацію [8, 20], слово і речення тут функціонально не розмежовані. Якщо слово є засобом номінації (тобто “називання”), то односкладні речення виражають більш диференційовані знання про предмет, який у певний момент щось робить, або з ним щось роблять, або дитина хоче, щоб з ним щось робили. Поява в мовленні дитини односкладних речень свідчить про засвоєння нею першого граматичного узагальнення – предикативної функції слова.

Односкладне речення, таким чином, відповідає образу нерозчленованої ситуації і злите із самою ситуацією, що сприймається сенсорно.

II етап. Подальше ускладнення речення (1 р. 7 міс. – 1 р. 9 міс.) пов’язане з розвитком предметно-практичної діяльності дитини і розвитком її мислення [15, 20, 22,]. У процесі спільної практичної діяльності матері і дитини, виконання предметних дій і їхнього коментування, залучення уваги дитини до тих або інших елементів наочної ситуації, малюк починає виділяти окремі компоненти ситуації – виконавця дії (суб’єкт), дію, об’єкт, на який спрямована дія тощо і встановлювати значеннєві відношення між ними. Таким чином, у зазначений період відбувається значне зростання словника дитини і поява в її мовленні двоскладних речень. О. Леонтьєв відзначає, що за своєю структурою ці речення різноманітні і можуть складатися з комбінації іменника-підмета у називному відмінку, що позначає суб’єкта дії і дієслова-присудка у формі наказового способу; іменника-підмета і звуконаслідування, що позначає і заміняє дієслово за відсутності у дитини відповідного слова (наприклад, “Тато кх-кх... “ – тато кашляє; “Масина жжик” – машина поїхала), з’являються присвійні конструкції (“Мама тапка” – мамині капці); двослівне речення, що складаються з дієслова-присудка й об’єкта дії (при цьому суб’єкт дії не називається) [11].

У 1 р. 9 міс. з’являються трислівні речення. Зазначений період відповідно до Б. Міллера (1962) – час стабілізації порядку слів у реченні в умовах їхнього поділу за лексико-семантичних класами (тобто за частинами мови, у даному випадку – розмежування дієслів і іменників). Ця стабілізація проходить у вигляді спроб і помилок. На цей факт вказує і О. Гвоздєв, виділяючи такий період у розвитку мовлення дитини, коли вона пропускає (хоча перцептивно й усвідомлює) назву дії або суб’єкта дії [8]. Це, на думку названого автора, свідчить про те, що об’єднання слів у речення (словесний ряд), представляє для дитини основну трудність. Таким чином, об’єднання елементів ситуації і відповідних їм мовних знаків у систему є специфічною операцією (сукцесивного синтезу), що формується поступово. Це підтверджується і даними нашого дослідження, яке показало, що при патологічному формуванні цієї операції, внаслідок ураження лобних відділів мозку, речення в мовленні дітей без спеціального навчання не з’являються, а надалі відзначаються пропуски як головних, так і другорядних членів речення, незважаючи на достатнє розуміння значеннєвих зв’язків слів у реченні.

Характерною рисою цього періоду є використання дитиною утворюваних нею у реченнях наступних форм слів [11]:

а) нульових форм, наприклад, слова “баба”, “мама” можуть вживатися в значенні і “бабусин”, “мамин”;

б) слова вживаються у тій формі, у якій вони були сприйняті дитиною з мовлення навколишніх людей і не відповідають мовним нормам стосовно до речення утвореного самою дитиною. Наприклад, дитина чує речення “Хочеш молока?”, “Немає молока” і в цій же формі починає вживати у своїх власних висловлюваннях зазначене слово (“Ось мока” – замість “Ось молоко”);

в) як тотожні в мовленні вживаються різні форми слів: наприклад, “сиди, сидить, сидіти”, що дає підставу вважати, що на зазаначеному етапі дитина лише запам’ятовує готові форми частин мови, але не відокремлює їх, не усвідомлює їхнє значення. Тому розуміння граматично оформленого висловлення на цьому етапі регулюється не мовними нормами, а спирається на безпосередньо сприйняті об’єктивні відношення. Мовні засоби цих відношень ще не враховуються дитиною [11]. Проте у зазначений період розвитку спостерігається перехід до наступного етапу. Це виявляється в появі перших граматичних протиставлень [8, 11]. Звичайно таким протиставленням є опозиція прямого і непрямого відмінків. Наприклад, на питання “Хто це?” дитина відповідає: “Тато”; “З ким ти гуляла?” – “З татом”. Названі вище дослідники вказують, що моделі зазначеного типу – свідчать про нерепродуктивне відтворення словоформ. У цьому переконує той факт, що розмежування двох форм (називного і непрямого відмінків) спостерігаються практично у всіх наявних у дитини іменників. Проте, фонетична єдність флексій (закінчень) при цьому відсутня, також як і закріпленість за непрямим відмінком тієї або іншої відмінкової флексії, характерної для мови. Однак, навіть за наявності зазначених конструкцій, розчленовування слів на морфеми (виділення граматичних морфем) у дітей цього віку не спостерігається.

Зазначені словоформи (типу тато – татом) співвіднесені як неподільні форми. Цей період продовжується до 2 років.

Отже, на зазначеному етапі розвитку дитина опановує синтаксичну структуру простого двослівного і трислівного речення (засвоює синтаксичне значення слів як значення їхніх відношень, і відповідно до цього – правила допустимих послідовностей слів у реченні).

Таким чином, аналіз процесу оволодіння дитиною граматичними знаннями (на рівні синтаксису) дозволяє виділити наступні операції, що забезпечують їхнє засвоєння:

I. На позамовному рівні.

1. Смислове структурування наочної ситуації, виділення в ній основних семантичних одиниць (виконавця дії, дію, об’єкт, на який спрямована дія).

2. Встановлення семантичних (смислових) відношень між виділеними елементами ситуації.

II. На мовному рівні.

1. Співвідношення виділених елементів ситуації з їхнім знаковим (мовним) позначенням, тобто відповідними словами.

2. Встановлення смислових значень відношень між словами (знаковими одиницями) і практичне засвоєння на цій основі синтаксичного значення слова у реченні та правил побудови і розуміння синтаксичних структур.

3. Диференціація або розрізнення в результаті цієї діяльності граматичних класів слів (у названому випадку диференціація іменників і дієслів).

III етап. У період розвитку від 1 р. 10 міс. до 2 р. 5 міс. дитина оволодіває виділення в слові граматичних морфем і засвоює категорії морфології, про що свідчить уміння утворювати словоформи за аналогією і, насамперед, наявність неправильних, тобто неіснуючих у мовленні дорослих сполучень основи з відповідною флексією (О. Гвоздєв). Засвоєння дітьми категорій морфології (числа, відмінка, роду, особи тощо) базується на оволодінні зовнішнім (звуковим) вираженням цих категорій і їхнім предметно-синтаксичним значенням. Це стає можливим за умови, якщо зміна в звучанні слова, яка вноситься морфемою, (наприклад, слон – слони) засвоюється дитиною і співвідноситься зі змінами в предметній дійсності.

У цей період виділяють декілька підперіодів (О. Гвоздєв, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, О. Шахнарович). На перших етапах у дитини цілком відсутнє орієнтування на звукову форму граматичної морфеми. Внаслідок, протягом зазначеного підперіоду відмінкові закінчення іменників, особисті закінчення дієслів, якими опанувала дитина, не розмежовані за типами відмін і дієвідмін (бачу зайця, качка, лисиця тощо). Дитина не узгоджує у реченні головне і підрядне слово у числі та відмінку.

У цей підперіод формується диференціація закінчень іменників і дієслів за типами відмін і дієвідмін, що обумовлено розвитком орієнтування дитини на загальну звукову характеристику граматичної морфеми [22] без урахування її тонкого фонематичного складу. Проте дитина дуже швидко проходить шлях від орієнтування на загальну звукову характеристику морфеми до орієнтування на її окремі фонетичні ознаки. Тому, у зазначений період (2 р. 4 міс.) і з’являються такі неправильні з морфологічної точки зору утворення як “вода течла (текла)” (приклади О. Леонтьєва [11]). Водночас розвиток орієнтування дитини на фонетичний склад граматичних морфем призводить, передусім, до чіткості їхньої вимови, у той час, коли коренева частина слова ще звучить нерозчленовано [10].

Наше дослідження мовленнєвого розвитку дітей із моторною алалією підтвердило, що при деяких її формах, дитина не в змозі відтворити кореневу частину слова, але може правильно відтворити його закінчення, якщо основа слова вимовляється педагогом.

Дослідження Р. Левіної, В. Орфінської, Є. Соботович також показали, що названа вище діяльність дитини, пов’язана із засвоєнням граматичних морфем, сприяє більш розчленованому сприйняттю звукового складу слова Це й обумовлює значне збільшення словника дитини в означений період [10, 13, 16].

Засвоївши звучання і значення граматичної морфеми, дитина починає переносити її використання й на інші випадки для позначення подібного смислу, тобто відбувається узагальнення (генералізація) зазначеного відношення (звучання морфеми і її значення). У результаті цього утворюється граматична схема (граматичний стереотип), абстрагована від конкретного словесного матеріалу.

У 2 р.- 2 р. 5 міс. зазначеним способом дитина опановує всіма граматичними формами іменників (парадигмою відмінювання або системою відмінкових закінчень іменників), числовою парадигмою (низкою числових закінчень), парадигмою дієвідміни (системою особових закінчень дієслів тощо), зміною дієслів за часом. У процесі породження мовленнєвого висловлення відбувається вибір граматичної морфеми з парадигматичного ряду відповідно до її предметно-синтаксичного значення (основні їхні значення формуються до 2 р. 5 міс.).

До 3-х років рівень оволодіння морфологічною системою мови є настільки високим, що дитина фіксує ненормативне використання морфологічних елементів мови як у своєму, так і чужому мовленні. Після 4-х років відбувається оволодіння усіма атиповими граматичними формами слів.

Отже, засвоєння морфологічної системи словозміни передбачає оволодіння дитиною такими практичними знаннями:

– звукокомплексами, що відповідають граматичним морфемам;

– їхніми предметно-синтаксичними значеннями;

– граматичними сполучними моделями (граматичними стереотипами);

– парадигматичними морфологічними рядами.

Після 2 р. 6 міс. років за цією ж схемою формується морфологічна система словотвору. У зазначений період, паралельно із засвоєнням форм слів (2 – 2 р. 6 міс.), відбувається й оволодіння структурою простого поширеного речення і його граматичним оформленням. О. Гвоздєв відзначав таку еволюцію речення у зазначений період. Із зовнішньої сторони значно збільшується обсяг речення (речення складається з 4-5 слів), з’являються й правильно оформлені складні безсполучникові речення [8]. Розвиваються односкладні речення – безособові і неозначено особові.

У простому реченні починає з’являтися іменне керування й узгодження, розширюється прийменникове керування, але сам прийменник при цьому часто випускається. Найважливішим у цей період є поява складного речення.

Характерними помилками у побудові речення є пропуски прийменників, сполучників, що мають синтаксичне значення, неправильне узгодження іменників із прикметниками і займенниками в роді, неправильний вибір відмінкової форми іменників, керованих дієсловом.

Оволодіння формування граматичної будови мовлення на цьому етапі забезпечують такі операції.

1. Спрямованість уваги дитини або розвиток орієнтування на звукову форму слова під час засвоєння морфологічних категорій мовлення.

Формування цього орієнтування забезпечується активною діяльністю дитини зі словом: порівняння слів за звучанням і значенням, зіставленням зміни у звучанні слова зі зміною його граматичного значення [16, 20, 22].

2. О. Гвоздєв, В. Орфінська, О. Леонтьєв, О. Шахнарович відзначають, що для засвоєння граматичної зміни слів потрібен особливий вид аналізу – морфологічний [8, 13, 11, 20]. Частини слів, що виділяються за допомогою морфологічного аналізу є блоками, які складаються зі сполучень компонентів, що виділяються фонетичним аналізом. Морфологічний аналіз спирається на фонетичний і складовий аналіз, але часто не збігається з ним, а є новим розчленовуванням вже розчленованого слова.

3. О. Шахнарович слідом за виділенням граматичної морфеми називає наступні операції зі названими одиницями: співвіднесення звукокомплекса зі значенням; перенос засвоєного звукокомплекса на позначення подібного змісту; узагальнення (генералізація) зазначеного відношення (утворення морфологічного стереотипу або формотворчої чи словотворчої моделі).

Важливого значення у засвоєнні цих дій набувають розумові операції виконані за аналогією [13].

4. Засвоєння граматичних (так як і словотворчих) моделей або сполучних схем забезпечується сформованістю сукцесивного синтезу На це вказують морфологічні помилки, які мають місце у дітей із виділеною нами синтагматичною формою моторної алалії [16].

5. В організації парадигматичних рядів головна роль належить симультанному синтезу. Як відомо, різні члени парадигми (наприклад, відмінкові закінчення, особові форми дієслова) не можуть використовуватись у мовленні одночасно. Але саме з мовлення навколишніх дитина вилучає ці форми. Об’єднання співвіднесених граматичних форм одного слова в парадигматичний ряд забезпечується, очевидно, розвитком симультанного синтезу.

Дослідження нейрофізіологів і нейропсихологів свідчать, що фізіологічна структура названих операцій є складною і передбачає цілісність сенсорних і моторних компонентів мовлення, слухового, кінестетичного і кінетичного аналізу, певний рівень розвитку аналітико-синтетичної діяльності загалом і, зокрема, симультанного і сукцесивного синтезів.

Враховуючи все зазначене вище в основу критеріїв оцінювання мовленнєвого розвитку дитини у його граматичній ланці ми поклали послідовність засвоєння граматичних узагальнень (синтаксичних і морфологічних) на різних етапах онтогенетичного розвитку та операцій із граматичними одиницями мови, що забезпечують засвоєння синтаксичних і морфологічних структур.

Такими критеріями є:

1. На синтаксичному рівні мови:

– оволодіння дитиною предикативною функцією слова (1 р. 3 міс. – 1 р. 6 міс.).

Показником її засвоєння є поява в мовленні дитини односкладних речень, що відображають ту або іншу нерозчленовану ситуацію, на відміну від слова, що позначає той або інший одиничний предмет;

– розвиток операцій структурування наочної ситуації; виділення дитиною на практичному рівні окремих компонентів ситуації (суб’єкта, об’єкта, дії) і встановлення на цій основі значеннєвих зв’язків між словами;

– засвоєння синтаксичних значень відношень (1 р. 7 міс. – 1 р. 10 міс.), розширення на цій основі обсягу речення (поява речень з двох та трьох слів) і засвоєння правил припустимої послідовності слів у реченні.

Після 2 р. 6 міс. критеріями, що визначають рівень мовленнєвого розвитку дитини, є сформованість таких структур:

– збільшення обсягу речення (до 4 – 5 слів) і оволодіння дитиною більш складними синтаксичними конструкціями (поява складних безсполучникових речень).

Оволодіння операціями структурування наочної ситуації і виділення її окремих компонентів (суб’єкта, об’єкта, дії) приводить до засвоєння смислових зв’язків між названими компонентами і мовними засобами їхнього позначення. На цій основі формуються синтаксичні значення відношень і правила допустимої послідовності слів у речення (1 р. 7 міс. – 1 р. 10 міс.), а також оволодіння реченнями з 2–3 слів. Оволодіння цими структурами зумовлює збільшення обсягу речення й оволодіння дитиною складними синтаксичними конструкціями (поява складних безсполучникових речень).

Для оцінки мовленнєвого розвитку дитини велике значення має розвиток у період з 3 р. до 4 р. певних розумових операцій і дій із граматичними одиницями мови (орієнтація дитини на формальні елементи мови – звуковий склад морфем) і фіксація порушень семантичної тотожності при неправильному звуковому оформленні слова або його окремих частин.

2. На морфологічному рівні мови критеріями оцінювання є:

– послідовне оволодіння дитиною морфологічними узагальненнями і розвиток відповідних операцій із морфологічними елементами мови.

Формування зазначених вище синтаксичних структур і одиниць мови зумовлює диференціацію граматичних класів слів (іменників і дієслів), тому на наступному етапі розвитку (1 р. 10 міс. – 2 р.) відбувається практичне виділення в слові граматичних морфем і поступове оволодіння граматичними категоріями (числа, відмінка, роду, особи), що підтверджується можливістю дитини утворювати словоформи за аналогією і, насамперед, наявністю неправильних, тобто неіснуючих у мовленні дорослих сполучень основи з відповідною флексією.

Оволодіння дітьми граматичними категоріями базується на засвоєнні зовнішніх (звукових) позначень цих категорій і їхнього предметно-синтаксичного значення. У названий період виділяють декілька підперіодів. У першому підперіоді (до 2 р. 4 міс.), унаслідок відсутності у дитини орієнтування на звукову форму морфеми, відмінкові закінчення іменників і дієслова не розмежовуються по типах відмін і дієвідмін. Їхня диференціація формується в основному до 4 років.

Засвоївши значення морфеми, дитина починає її переносити на інші випадки позначення подібного змісту. З 2 р. – 2 р. 6 міс. дитина починає опановувати парадигму відмінювання, дієвідмінювання, зміни дієслів за часом.

До 4 років морфологічна сторона мовлення у дитини в основному є сформованою. Після 4 років відбувається оволодіння усіма атиповими граматичними формами. Виділені операції, що забезпечують засвоєння цих форм: орієнтування дитини на звукову форму морфем, засвоєння їхнього предметно-синтаксичного значення, співвіднесення звукового складу слова і змін у ньому з відповідним граматичним значенням.

Основною ознакою наступного етапу є диференціація закінчень іменників і дієслів за типами відмінювання і дієвідмін, що зумовлює розвиток орієнтування дитини на загальну звукову характеристику морфеми.