2. Роль музики в магічних обрядах архаїчних культур. Сакральне значення музики у стародавніх культурах.

Ще за довгі тисячоліття до нашої ери люди склали перші наспіви, виготовили найпростіші музичні інструменти. Трудові вигуки і звукові сигнали мисливців та пастухів, войовничі заклики — усе це слугувало практичній діяльності людини. Але разом з тим завжди у різні часи музика, нехай у своїх найпримітивніших формах, надихала людину, вона була (і залишилася!) могутнім засобом спілкування людей.

Міфи, казки, легенди, створені на зорі людської культури свідчать про те, що первісна людина відчувала чарівну силу музичного мистецтва. Так, давніми греками створено міф про музиканта Орфея, наділеного чарівним даром підкорення й перетворення людського серця. Давня музика — найзагадковіша сторінка історії будь-якої національної культури. У давні часи не було ні технічної апаратури для звукозапису, ні навіть нотного письма, тому музика наших пращурів не збереглася. Про неї нам «розповідають» насамперед археологічні джерела — первісні музичні інструменти, знайдені під час розкопок, або їх зображення на різних предметах.

За географією поширення на теренах України пам’яток періодів палеоліту, неоліту та пізніх епох сучасні дослідники можуть визначити роль музики в духовному житті людини.

До найдавніших зразків музичних інструментів, знайдених на території України, належать сопілки епохи палеоліту (40-15 тисяч років до н. е.). У 1953 році Львівська археологічна експедиція знайшла на стоянці Молодове Кельменецького району Чернівецької області флейту з відростка рога північного оленя. Учені стверджують, що це найдосконаліший з усіх відомих досі палеолітичних музичних інструментів.

У пізньопалеолітичних поселеннях, виявлених біля Мізина, розкопані святково-обрядові будівлі, де збереглися музичні інструменти для оркестру з семи осіб — кастаньєти з мамонтової кості, барабан з орнаментованого черепа мамонта, ударні інструменти з оленячого рогу та з випорожненого (для резонансу) стегна мамонта, а також набірний браслет, що «шумить». Вони оздоблені геометричними візерунками, нанесеними червоною охрою. Це найдавніша у світі колекція ударних музичних інструментів. 

Первісне музикування мало синкретичний характер. Люди вірили в магічну силу музики, тому використовували її у своїх обрядах . В уяві тогочасних людей слово, музика мали магічну силу — силу заклинання численних і грізних явищ природи, від яких залежало саме існування людини. Тому релігійні обряди язичників включали різні заговори, заклички. 

На північному узбережжі Чорного моря існувало високорозвинене мистецтво античних цивілізацій. Приморські степи заселяли скіфи, сармати та інші племена. Історичні пам’ятки свідчать про тісні мистецькі взаємозв’язки античних міст Причорномор’я та племен, що заселяли тогочасні українські землі.

Музиці в грецькому суспільстві надавалося велике значення. Вона звучала під час усіх більш-менш значних подій у житті людини. З дитячих років еллін не лише слухав музику й співи, а й сам навчався гранти на лірі та флейті, це входило до шкільної програми.

Античний інструментарій був надзвичайно багатий. До нього входили інструменти всіх груп. Як відомо з грецької історії, елліни з дитячих років училися не лише читати й писати, а й грати на музичних інструментах, співати й танцювати. Наприклад, під час розкопок в Ольвії було знайдено теракотову статуетку, що зображує навчання дитини гри на лірі.  У Північному Причорномор’ї набули поширення ліра (карбувалася на ольвійських та пантикапейських монетах), кіфара, арфа, аулос (флейта), орган, сурма, труба. Орган відомий лише з однієї боспорської фрески І ст. н. е. На ній зображено ансамбль музикантів, що рідко траплялося в античному мистецтві: тріо з двох флейт і ручного органа.  На багатьох різних грецьких святах відбувалися музичні агони (змагання). Під час підготовки до них із музикантами займалися спеціальні вчителі, чиї імена збереглися в списках учасників змагань. Серед них були й вихідці з Північного Причорномор’я, наприклад, боспорянин Ісія в III ст. до н. е. готував музикантів до свята у Дельфах.

Музичні інструменти місцевого походження скіфського періоду часто знаходять під час археологічних розкопок курганів. Це переважно бубонці різних форм і розмірів, виготовлені із заліза та срібла. Багато їх знайдено в 50-ті роки XIX ст. в Олександропольському кургані Дніпропетровської області. Серед них численні дзвіночки, бронзові бляхи, брязкальця та ін. Знайдено тризубці, у кінці кожного зубця яких підвішені дзвіночки.  Аналогічні знахідки було вилучено з Чортомлицької могили під Нікополем, їх використовували під час освячення жертв, очищення житла від злих духів, у похоронних обрядах, шаманських дійствах тощо. Дзвіночки такого типу зображені на римському барельєфі; вони підвішені на священному дереві біля жертовника.

Мистецтво скіфо-сарматського періоду відіграло велику роль у розвитку української культури. Серед багатьох племен, що передували появі першої української держави — Київської Русі, вирізнялися анти — жителі середнього басейну Дніпра та Дністра, лісостепової смуги та чорноморських степів. До найдавніших письмових згадок про музику східних слов’ян належить запис візантійського історика Феофана, який в одній із хронік зазначає, що 583 року греки спіймали трьох слов’ян «без усякого залізного спорядження, з одними лише гуслями». Спіймані говорили, що вони «носять тільки гуслі і не вміють носити зброї». 

Численні пам’ятки давньої матеріальної культури, свідчення іноземних мандрівників та перших руських літописців, усна народна традиція містять відомості про народних музикантів-професіоналів, різні види розвиненого інструментарію, який включав струнні, щипкові, смичкові, ударні й духові інструменти. Про це свідчить, зокрема, візантійський історик Феофілакт Сімокат. Цінні свідчення щодо музичного оформлення богослужінь подали арабські вчені X ст. Зокрема, мандрівник із Багдада Абуль Хасан Ібн-Хусейн, відомий в арабській літературі під іменем Аль-Масурі, захоплювався злагодженим хоровим співом, описував слов’янські хороводи, пісні, танці та ігри під звуки різних інструментів — бубнів, сопілок, ріжків, гусел тощо.