Адаптація іноземних, іншомовних тестів

Психологічна практика потребує науково обґрунтованих і водночас економічних у використанні, стандартизованих психодіагностичних тестів. У цьому зв'язку завжди була і залишається актуальною проблема не тільки розробки вітчизняних, але й адаптації іноземних, апробованих і валідизованих методів діагностики. Адаптація тесту — це комплекс заходів, що забезпечують адекватність методики в нових умовах її застосування. Основні етапи адаптації тесту:

1) аналіз вихідних теоретичних положень автора тесту, який передбачає виявлення точок дотику з теорією і методологією вітчизняної психології;

2) лінгвістичний переклад тесту і його інструкцій на мову користувача. Завершується цей етап експертною оцінкою відповідності текстів перекладеного варіанта текстам оригіналу;

3) експериментальна перевірка перекладеного тесту за критеріями валідності, надійності і достовірності відповідно до психометричних вимог;

4) емпірична стандартизація тесту на відповідних вибірках.

З приведених етапів видно, що використання іншомовних тестів — це не просто переклад на іншу мову. У цьому випадку основні труднощі з'являються не стільки у зв’язку з мовними, скільки із соціокультурними відмінностями середовища, у якому тест створювався й в якому буде застосовуватися. Лінгвістичний аспект адаптації означає пристосування лексики і граматики переведеного тесту до вікової й освітньої специфіки контингентів людей, планованих для обстеження. Сюди ж належить врахування конотативного значення мовних одиниць. Варто мати на увазі, що мовним особливостям культури того суспільства, у якому створювався тест, важко, а часом просто неможливо знайти рівноцінний еквівалент в іншій культурі. Тому професійний переклад психологічних тестів завжди супроводжується ще і лінгвістичною корекцією, а мовні конструкції піддаються психологічної верифікації. Отже, повна емпірична адаптація тесту після його перекладу обов'язкова, і часто вона так само складна, як розробка оригінальної методики. Певно, те ж стосується і перекладів тестів з російської мови на українську і навпаки.

На зорі тестології у вітчизняній психодіагностичній практиці питання адаптації тестів сприймалося спрощено і нерідко зводилося до копіювання тієї чи іншої закордонної методики, а в кращому випадку обмежувалося валідизацією з побудовою кривої нормального розподілу. Теоретичні концепції авторів тестів не аналізувалися, а вихідні дані про надійність і достовірність тестів приймалися як істинні. В результаті допускалися грубі помилки, спотворення і перекручування. Були часи, коли тестологія завдавала прямої шкоди практиці (захоплення так званим коефіцієнтом інтелектуального розвитку IQ на початку 30-х років). Останнім часом адаптація іншомовних тестів стає не тільки об'єктом обговорення фахівців, але і напрямком спеціальних досліджень, предметом відповідної методичної і рекомендаційної, інструктивної літератури.

Відомо, які складні стадії адаптації проходили усім відомі методики, такі, наприклад, як Міннесотський багатофакторний особистісний тест (MMPI) чи 16-факторний особистісний тест Р. Кеттела (16-PF). Адаптація цих методик виражалася в перевірці відповідності американських і слов'янських тестових норм за допомогою статистичних розрахунків середніх арифметичних і стандартних відхилень по основних діагностичних шкалах на нових вибірках випробовуваних. Досліджувалися також кореляції між шкалами цих методик. Однак самий відповідальний етап перевірки коректності адаптованих варіантів цих тестових опитувальників— аналіз відтворюваності діагностичних шкал, тобто аналіз кореляцій між окремими пунктами, — був проведений значно пізніше. Таке поглиблене емпіричне дослідження статистичних зв'язків між відповідями випробовуваних на окремі пункти опитувальника дозволило з'ясувати, по-перше, наскільки правомірним було запозичення системи диференційованих понять (особистісних рис) стосовно тих, що були запропоновані розроблювачами в інших соціокультурних умовах, а по-друге, які, власне діагностичні, поняття реально "працюють" у наших умовах. В результаті серії досліджень з'ясувалося, що закордонні багатофакторні тест-опитувальники стосовно російськомовних та українських вибірок виявляють як стійкі діагностичні властивості, так і специфічні особливості.

Аналогічний досвід мається і відносно так званих інтелектуальних тестів, що адаптувалися з чужих оригіналів. Наприклад, І.С. Каверіна, О.І. Щенбланова і К. Е. Перист [2] адаптували Мюнхенський тест пізнавальних здібностей для обдарованих школярів. Як з'ясувалося, тест придатний для дітей шкільного віку, що випереджають однолітків у розвитку, при вивченні окремих інтелектуальних здібностей і загального інтелекту. Висновки отримані на підставі лонгітюдних досліджень.

Таким чином, для практичної психодіагностики адаптація іноземних тестів означає не тільки семантичну інтерпретацію в новому мовному варіанті, але і ретельну експериментальну та нормативну їх стандартизацію, апробацію в нових соціокультурних умовах із застосуванням сучасних методів математичного аналізу.