Перемінна мети обстеження

При організації психодіагностичного обстеження важливо точно визначитися з метою здійснення діагностики: для наукового дослідження, для інформування, чи задля психологічної корекції вона виконується.

Перша форма постановки мети — дослідницька — припускає психодіагностику, яка у підсумку констатує факт. Це сугубо дослідницький рівень роботи з випробовуваним, коли діагностика завершується математичною обробкою матеріалів, відповідним аналізом та обговоренням даних у наукових цілях, з’ясуванням теоретичних положень.

Друга форма постановки мети — інформування — проміжний, перехідний рівень від наукового дослідження до практичної роботи психолога з людьми. Тут передбачається не тільки інтерпретація фактів, феноменології і взаємозв'язків досліджуваних психічних явищ, але і практичні впровадження з передачею інформації та рекомендацій користувачам - замовнику, суб'єкту діагностики.

Передача діагностичних відомостей користувачам — це особливе запитання, тим більше, якщо користувач не є професійним психологом. Випробовуваних інформують з найбільш загальних питань результатів дослідження, з питань типових особливостей і індивідуальних відхилень, зрозуміло, не називаючи персоналії привселюдно. У таких випадках інформація змушує випробовуваних оцінювати чи переглядати, бачити по-новому, як би з боку і глибше, свої психологічні особливості. вади і можливості.

Повідомлення результатів діагностики випробовуваним — обов'язкова умова будь-яких психологічних обстежень. Порушення цього правила дискредитує психологічну науку і практику зсередини, викликаючи недовіру і підозрілість до тестування взагалі. Адже людині завжди хочеться довідатися про себе щось таке, що раніш було невідомим, неявним.

Дослідження, наприклад, інтелектуальних функцій повинно завершитися спеціальною лекцією в класі, який обстежувався. Така лекція має бути глибоко продуманою. Вона покликана розкрити сутність інтелекту, його структуру, розвиток з особливим акцентом на моментах, які були виявлені в психодіагностичному тестуванні конкретного контингенту учнів. Оскільки серед обстежуваних знайдуться ті, хто побажає розвивати або удосконалювати свої можливості пам'яті, мислення, уваги, уяви й іншого, то в лекції потрібно запропонувати хоча б деякі сприятливі цього умови, надати засоби, прийоми роботи над собою. Дані про індивідуальні результати видаються випробовуваним прилюдно у зашифрованому (під кодами) виді, а зміст кодування роз'ясняється в лекції. У підсумку загальна лекція про інтелектуальний розвиток "накладається" на результати власних даних про себе, що підсилює загальний ефект, у якому поєднується інформування з консультацією і профілактикою, можливо корекцією.

Третя форма постановки мети — психодіагностика з корекційною спрямованістю — характеризується тим, що випробовуваним не тільки повідомляють результати діагностики, але і дають практичні рекомендації з запитань самоволодіння станами, розвитку пізнавальних процесів чи вдосконалення їх функціонування, регулювання міжособистісних стосунків, іншого з урахуванням виявлених фактів. Як правило, психодіагностика з корекцією припускає цілий ряд зустрічей з випробовуваним, може допускати залучення інших зацікавлених людей, а також інших (не тільки психологічних) можливостей. При цьому часто прибігають до активних методів роботи: сумісному аналізу ситуації, мозкової атаки, психологічного тренінгу, ділової гри, консиліуму та ін.

В цілому, при будь-якій передачі (використанні) діагностичних даних, як і в роботі з ними, психологу важливо знати і враховувати систему самооцінок випробовуваних. Очевидно, що при низьких самооцінках і домаганнях (як, утім, і при завищених) варто подбати про те, щоб інформація була сприйнята випробовуваними адекватно і набула позитивної дії. При цьому єдиним важливим правилом є не нашкодити, не вплинути негативно на психіку, не принизити, не образити. Варто пам'ятати, що інформація — це гостра зброя, здатна впливати на подальшу долю людини, тому що більшості людей не байдуже, які вони є і на що можуть претендувати, на що можуть опиратися в собі, а від чого варто позбавлятися. Безсумнівно, у кожному окремому випадку створюється особлива, винятково індивідуальна стратегія інтерпретації виявленого, як і передачі психодіагностичного матеріалу користувачам, — будь то в інформуванні, консультуванні, корекційній роботі чи в профілактиці. Але головне правило, яким психологи неухильно повинні користуватися в роботі з клієнтом, — дотримуватись вектора позитивних оцінок і прогнозів, щоб психологічно підтримати людину, посилити її віру в себе.

Таким чином, мета дослідження (діагностики) також належить до однієї з перемінних, що впливають на результати обстеження, яку, безумовно, треба враховувати.

Ясно, що дослідницькі, наукові цілі діагностики вимагають строгого обліку і контролю умов, врахування закономірностей природного протікання досліджуваного психічного явища. В інформаційних цілях (найчастіше учбово-освітніх, просвітницьких чи консультативних) часто запобігають до безпосередньої демонстрації артефактів: показують форми прояву і наслідки впливу умов на вихідні дані діагностики, "опредмечують" психологічні засоби захисту від них, спеціально виділяють фактори, що забезпечують стійкість досліджуваних явищ психіки, демонструють їх. Демонстрація, наочність та очевидність досліджуваного явища особливо важливі в корекційних цілях діагностики. Демонстрація діагностичного матеріалу з акцентами на артефактах і психологічних бар’єрах, блокадах, компенсаціях і захистах, як правило, покликана особистою участю випробовуваного знайти власні можливості, повірити в результативність усвідомленого реконструювання. У такому демонстративному експерименті людина почуває й усвідомлює доцільність самоконтролю над багатьма перемінними у проявах можливостей власної психіки.

Ціль дослідження багато в чому визначає форму і зміст інструкції, яка пропонується при виконанні завдання. Інструкція буває відкритою, якщо цілком розкриває мету діагностики, і закритою, якщо дійсна мета діагностики приховується. Звичайно, закрита інструкція дозволяє одержати більш достовірні результати, тому що випробовувані докладно не знають, що вивчається, і позбавлені можливості маскуватися. У цьому випадку виникають проблеми, які можуть бути вирішені після того, як наприкінці обстеження розкривається його істинна мета. Як свідчить практика, при цьому у деяких випробовуваних зберігається негативне відношення до подібних прийомів. Як би там не було, звичайно перемінні цілі "закладаються" в інструкцію.

Інструкція пред'являється випробовуваним перед обстеженням. Вона може бути повною, докладно пояснюючи ціль обстеження, і частковою, яка дає лише загальні орієнтири. Повна інструкція програмує фактично всю логіку дій випробовуваного, часткова ж задає загальний напрямок дій. Наприклад, у словесно-асоціативному експерименті не задається певна дія: "Розповідайте вільно про все, що бачите і що приходить вам у голову".

Інструкція —певною мірою норматив, що визначає поведінку випробовуваного. Тому за допомогою інструкції можна ставити перед людиною задачі будь-якого рівня складності і тим самим моделювати діяльність, наближати її до життєвих ситуацій.

Той самий тест за різними інструкціями може вимірювати різні явища і, навпаки, можна підібрати різні завдання, але при визначених інструкціях можна одержувати діагностичну інформацію про один і той же психічний процес. Приведемо приклад. В одному експерименті були використані п'ять тестів, що вимірюють вербальні здібності дітей: диктант, розумовий рахунок, арифметичні задачі, запам'ятовування граматичних складів і доповнення у фразах пропущених слів. Були дані такі інструкції:

1. Намагайтеся виконати роботу цілком і робити її якнайкраще.

2. Працюйте не поспішаючи і намагайтеся виконувати все правильно.

3. Не звертайте уваги на якість роботи, а працюйте якнайшвидше.

Якщо дві останні інструкції строго регламентують або точність, або швидкість, то перша надає можливості проявляти індивідуальний стиль діяльності. Тут дилема швидкості чи точності роботи зважується випробовуваним самостійно і виявляється індивідуально, що залежить від звичайного стилю діяльності конкретної людини, її типологічних особливостей.

Отже, перемінні цілі психодіагностики багато в чому визначаються характером використання передбачуваних результатів і звичайно закладаються в інструкції тестових завдань.