2.2 Типи та моделі економічних систем

Економічна система – складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. Класифікація економічних систем різна, вона залежить від різних критеріїв. В цілому об’єктивна різноманітність якостей економічної системи обумовлює наявність їх багатокритеріального погляду. Критерії можна поділити на:

• структуроутворюючі;

• соціально-економічні (змістовні та об’ємні й динамічні).

Відповідно до них економічні системи бувають:

1. Системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституційні системи.

2. Економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, по відношенню до типу технічного розвитку.

3. Економічні системи "чисті" та "змішані", статичні та такі, що історично розвиваються.

Головні критерії:

• домінуюча форма власності на засоби виробництва. Маркс.

• технологічний спосіб виробництва.

Інституціалізм:

• доіндустріальне суспільство;

• індустріальне суспільство;

• постіндустріальне суспільство;

• інформаційне суспільство.

4. Спосіб управління і координації економічної діяльності (німецький лібералізм).

5. Щодо класифікації застосовується багатокритеріальний підхід.

Значного поширення набули погляди, згідно з якими виокремлюються 4 типи 4 типи основних систем організації економічного життя:

• традиційна;

• ринкова;

• командна;

• змішана.

Матеріальною основою економічної системи виступають продуктивні сили –вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Згаданіелементи (робоча сила і засоби виробництва) складають основні елементи продуктивних сил. На рівень їх розвитку впливають:

• освітній фактор;

• ступінь майстерності;

• дисципліна праці на всіх рівнях ієрархії;

• наукова організація праці;

• рівень суспільної комбінації виробничого процесу;

• природні умови;

• розвиток науки та ступінь її технічного застосування;

• технічний прогрес – глобальна закономірність розвитку суспільства.

В історії розвитку техніки виділяються 3 етапи:

• інструменталізація виробництва;

• механізація;

• автоматизація.

Тип зв’язку людини з технікою на різних етапах розвитку характеризується технологічним способом виробництва. Зміст цього поняття складають знаряддя праці в поєднанні з математикою, технологією, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

Відповідно до 3 етапів у розвитку техніки виділяють 3 технологічні способи виробництва: ручний, машинний, автоматизований.

Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, як завжди передавались із покоління у покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове,що породжує динамізм розвитку суспільства.

Основними рисами традиційної системи є:

• виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

• спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

• соціально-економічний застій "рельєфно" виражений, оскільки економічний застій "рельєфно" виражений, оскільки економіка розвивається повільно, протягом багатьох десятків років;

• розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підбиває підвалини традиційної системи;

• стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявний високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;

• зубожіння і бідність основної маси населення;

• нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал в країні в цілому.

Нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини й матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

Командна, або адміністративно-командна, система: всі ресурси становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти.

Характерними рисами системи є:

• державна власність практично на всі фактори виробництва, які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам;

• колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічною діяльністю;

• централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;

• практично відсутня конкуренція, звідси – монополізм виробників і панування їх над споживачами.

Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача.

Цій економічній системі притаманні і деякі переваги:

• має великі можливості нагромадження виробничих ресурсів, перерозподілу їх у приоритетні галузі;

• такий перерозподіл дає можливість уникнути масового хронічного безробіття, дає можливість забезпечити повну зайнятість;

• забезпечує за рахунок централізованих коштів певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує ряд інших соціальних проблем. Ринкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток,витрати.

Характерні риси:

• панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;

• ринкова система координації та управління господарською діяльністю;

• дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності;

• поведінка суб’єктів ринкової економіки диктується егоїстичними інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат;

• кожен суб’єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно приймає рішення, діє на свій страх і ризик;

• деякі з виробників не мають реальної можливості вплинути на ситуацію на ринку. Діє загальна конкуренція – всі проти всіх.

Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.