5.Види суб'єктів права, учасників правовідносин

У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі є загальновизнаним, що суб'єктами права можуть бути фізичні і юридичні особи.

До фізичних осіб (індивідуальні суб'єкти) належать всі громадяни (при монархічній формі правління — піддані), іноземці і особи без громадянства. У сучасному розумінні «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті, з людиною, що має правоздатність та дієздатність. Фізична особа, зазначав ще Г. Шершеневич, «це суб'єкт права, який співпадає з людиною».

До юридичних осіб (колективні суб'єкти) учасників правових відносин, належать підприємства та організації. Вони: а) мають відокремлене майно; б) відповідають цим майном за своїми зобов'язаннями; в) можуть від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права; г) мають самостійний баланс чи кошторис; д) можуть нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Згідно з цивільним законодавством України, юридичними особами можуть бути комерційні організації, що мають на меті одержання прибутку, і некомерційні об'єднання, які є неприбутковими і не розподіляють прибуток між їх учасниками.

Юридичні особи (колективні суб'єкти) — комерційні організації можуть створюватися у формі господарських товариств, кооперативів, різних державних організацій. Юридичні особи — некомерційні організації можуть створюватися у формі громадських чи релігійних об'єднань, а також у інших формах, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що не будь-який колектив людей може виступати взагалі суб'єктом права. Наприклад, навчальна група, курси, кафедри, виробничі бригади та інші спільноти не мають цієї якості. Суб'єктами права є лише стійкі, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і мети, а також певною внутрішньою організацією. Це не випадкові і не тимчасові об'єднання громадян чи яких-небудь структур.

Правоздатність: поняття, види

Для того, щоб особа чи організація мали право повністю розпоряджатися своїм майном, самостійно укладати угоди, бути учасником правовідносин, вони неодмінно повинні мати правоздатність і дієздатність. Вперше поняття правоздатності було сформульовано і запроваджено в практику буржуазними кодексами XIX ст. (французький Цивільний кодекс 1804 p.). До цього часу категорією правоздатності користувалося і англійське цивільне право.

Правоздатність означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю. Це важлива передумова і невід'ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, що має абсолютний, універсальний характер. Вона випливає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язок кожної держави — належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Правоздатність відрізняється від суб'єктивного права тим що: а) вона невіддільна від особи (людину не можна позбавити правоздатності), її не можна «відібрати» або «обмежити»; б) вона не залежить від віку, професії, статі, національності, місця проживання, майнового стану та інших життєвих обставин; в) вона не може передаватися, її не можна делегувати іншим; г) стосовно суб'єктивного права вона первинна, вихідна, відіграє роль передумови; д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність абстрактна.

Загальність правоздатності полягає у тому, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян однією загальною властивістю — юридичною здатністю бути носіями відповідних прав і обов'язків, передбачених законом. Зрозуміло, що фактична можливість мати ті чи інші права внаслідок різних причин настає у різний час. Зрозуміло, що та чи інша особа не може бути носієм всіх існуючих прав одночасно. Однак здатність до цього не підлягає ніякому сумніву. За наявності відповідних умов кожний може мати будь-які права, що передбачаються чинним законодавством. Якщо один громадянин має у даний час права, яких не має інший, це не означає, що у них різна правоздатність. Правоздатність у них однакова, сукупність прав і обов'язків різна. З цього виходить і міжнародне право.

У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності: загальну, галузеву, спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність будь-якої особи чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона визнається державою за особами з моменту їх народження.

Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі права. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.

Спеціальна правоздатність — здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи приналежності особи до певної категорії суб'єктів права (робітники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди потребує виконання особливих умов.