Тема 25. Культура української діаспори

Починаючи виклад матеріалу з даної теми, необхідно зазначити, що для історії українського культурного процесу ХХ ст. характерною рисою є виникнення доволі чисельної еміграції. Ми майже нічого не знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори ─ це тема, яка є доволі актуальною у сучасності. Еміграційний процес з українських земель розпочався наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і продовжувався протягом наступних періодів. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, «Просвіти», читальні, церкви, засновували часописи, друкували книжки. Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С.Дністрянський та М.Грушевський.

Далі варто навести приклади культурницької діяльності діаспори. Так, у Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д.Антонович, Д.Дорошенко, О.Колеса, В.Щербаківський та інші. У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії, який створив понад 50 ансамблів, що діяли по всій країні. Він прагнув до того, щоб з українським мистецтвом познайомилось якомога більше американців. У 1934 р. танцювальний ансамбль В.Авраменка (близько 300 осіб) виступив у Метрополітені Опера Гавс у Нью-Йорку, а сам він став засновником школи народних танців у Нью-Йорку та студії звукових фільмів. З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще у 1923 р. та увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Він мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу.

Необхыдно вказати, що у 80-ті рр. ХХ ст. почала діяти Українська європейська культурно-освітня фундація, її метою є створення кафедри української мови та літератури при Лондонському університеті. В Англії в повоєнний період почали виходити часописи «Українська думка», «Наша церква», «Наше слово», «Сурма», «Визвольний шлях». У червні 1993 р. в Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського відбулася презентація журналу «Визвольний шлях» і передача повного його комплексу до фондів бібліотеки. У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри. З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. у Львові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947-1951 pp. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де знаходиться й тепер. Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи.

Завершуючи роботу, варто підкреслити, що українська культура в діаспорі ─ це культурне продовження тих процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були раніше заборонені. Діаспора збагатила вітчизняну культурну спадщину, зберегла багатьох культурних діячів, відродила діяльність низки установ та організацій, підготувала грунт для подальшого піднесення української культури.

Література:

1. Енциклопедія української діаспори. – У 7 томах. / Гол. ред. В.Маркусь. – К.:Наука, 1993-1996.

2. Марунчак М. Історія Українців Канади. – Т.1. / М. Марунчак. – Вінніпег, 1991.- 354 с.

3. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами / С. Наріжний // Архіви України. – 1992.- № 1-3.

4. Савченко О.І. Українська зарубіжна преса наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / О.І. Савченко. – Запоріжжя.: ЗНУ, 2006. – 183 с.

5.Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі / В.П. Трощинський, А.А. Шевченко. – К.: Альтернативи, 1999. – 352 с.

6. Кобзар І.М., Мармазова О.І. Культура української діаспори.[Електронний ресурс], Код доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdnuet/gum/2010_2/17.pdf

Навчально-методичне видання

(українською мовою)

Савченко Олександр Іванович