4.Види фінансового контролю.

Фінансовий контроль — це один із видів фінансової діяльності держави з перевірки суб'єктів господарювання всіх форм власності шляхом застосування встановлених чинним законодавством методів контрольної діяльності для виявлення недоліків у фінансовій звітності підприємств, установ, організацій в процесі створення, розподілу, використання грошових фондів.

З урахуванням викладеного розрізняють фінансовий контроль залежно від:

1. Часу проведення а) попередній; б) поточний (оперативний); в) наступний.

2. Суб’єкта, що здійснює контроль: а) державний; б) муніципальний; в) суспільний; г) аудиторський.

3. Сфери фінансової діяльності: а) бюджетний; б) податковий; в) валютний; г) банківський та ін.

4. Джерела інформації: фактичний; документальний.

5. Періодичності (частоти) проведення: а) постійний (повсякденний); б) систематичний; в) епізодичний (здебільшого є разовим).

6. Форми проведення: а) обов’язковий (зовнішній); б) ініціативний (внутрішній).

5.Державний борг.

Державний борг — сума прямих договірних зобов'язань органів державного управління перед економічними суб'єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами.

Державний борг виникає у результаті запозичень у грошовій формі, випуску боргових зобов'язань, прийняття боргів інших економічних суб'єктів, безготівкового випуску боргових зобов'язань.

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

o Внутрішній державний борг - це боргові зобов'язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.

o Зовнішній державний борг - борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам.

Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, то їй може бути оголошений дефолт.

6.Державні органи управління фінансами.

У фінансовій діяльності беруть участь практично всі державні органи залежно від їх компетенції, що встановлено Конституцією і законами України, нормативними актами, які визначають їх правовий статус, та ін.

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяють на:

1) органи управління загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

2) органи управління спеціальної (галузевої, міжгалузевої) компетенції, які розподіляються на дві підгрупи: а) органи, що здійснюють фінансову діяльність поряд із своїми основними функціями (міністерства, відомства, за винятком Міністерства фінансів України); б) органи, для яких фінансова діяльність є основною (Міністерство фінансів України, Державна податкова служба та ін.). Ці органи створені спеціально для здійснення фінансової діяльності.

Безпосереднє управління фінансами стосується лише фінансів, власником яких є держава.

Президент України також має певні повноваження щодо фінансової сфери: призначає Міністра фінансів; представляє на затвердження Верховної Ради кандидатуру Голови Національного банку України.

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділений Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; подання Верховній Раді звіту про виконання Державного бюджету України.

Оперативне управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади. Система фінансових органів України очолюється Міністерством фінансів України (далі — Мінфін України) — центральним органом виконавчої влади по управлінню фінансами. Мінфін України прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і соціального роз­витку, проект Державного бюджету України.