2. Склад і структура доходів бюджету України

Система доходів бюджету України відтворює методи їхнього формування. Вони характеризуються такими надхо­дженнями:

1. Податкові надходження:

а) прямі податки (податок на прибуток підприємства; прибутковий податок із громадян; земельний податок (плата за землю); податок із власників транспортних засобів; податок на промисел);

б) непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мито);

в) платежі за спеціальне використання природних ре­курсів (лісовий податок; плата за воду; плата за корисні копалини);

г) платежі за державні послуги, рентні й компенсаційні платежі (державне мито; рентні платежі за нафту й газ, що добувають в Україні; відрахування на геолого-розвідувальні роботи; інші надходження);

д) місцеві податки й збори

2.Неподаткові надходження й збори:

- від приватизації майна державних підприємств;

- від реалізації державних матеріальних резервів;

- від реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів і інші.

3.Офіційні трансферти.

Ця група доходів містить у собі безкоштовні й безпово­ротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організа­цій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні платежі), інші надходження.

4.Доходи від операцій з капіталом.

Ця група доходів охоплює:

- надходження від продажу основного капіталу (спору­дження, устаткування, літаки, безхазяйне житло, дорогоцінні метали й камені);

- надходження від продажу державних запасів товарів (стратегічних матеріалів, зерна й т.п.);

- надходження від продажу землі й нематеріальних ак­тивів;

- податки на фінансові операції та операції з капіталом.

5. Внески в цільові фонди

- збір на обов'язкове страхування на випадок безробіття (фонд обов'язкового державного страхування в Україні на випадок безробіття);

- платежі до фонду соціального захисту інвалідів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- надходження й збори на будівництво, реконструкцію,

ремонт і утримання автомобільних доріг загального корис­тування;

- інші фонди.

3. Податки в системі державних доходів, їх роль у доходах бюджету.

Податки - обов'язкові платежі, що сплачуються юридичними пі фізичними особами до бюджетів різних рівнів у порядку та в терміни, передбачені законодавством. Податкові надходження до бюджету класифікуються за предметно-цільовою ознакою:

1. Податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості: ПДФЛ, на прибуток.

2. Збори за спеціальне використання природних ресурсів:

2.1. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користу­вання земельними ділянками лісового фонду.

2.2. Збір за спеціальне використання водних ресурсів.

2.3. Платежі за користування надрами.

2.4. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок дер­жавного бюджету.

2.5. Плата за використання інших природних ресурсів.

3. Внутрішні податки на товари і послуги: Податок на додану вартість, Акцизний збір, Ліцензійні збори та плата за сертифікати.

4. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: Ввізне та вивізне мито.

5. Податки на власність. До зазначеної категорії відноситься податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Він має місце в доходах місцевих бюджетів обласного рівня (фонд фінансування дорожного господарства) та бюджетів територіальних громад.

6. Інші податки:

6.1. Податки, не віднесені до інших категорій.

6.2. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямими податками є обов’язкові платежі, що не мають конкретного цільового призначення і стягуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників податків – власників цих доходів або майна.

Прямі податки поділяються на:

1) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо);

2) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток (податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів).

Перевагами прибуткових податків є наступні: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови в оподаткуванні; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки як на мікро- так і на макрорівні.

До недоліків прибуткових податків відносять: від них легко ухилитись і приховати, підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника, в то й же час податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків. Крім того, об'єкт оподаткування є нестабільним, і досить сильно його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки. Слід додати ще і нерівномірний розподіл надходжень по цих податках по регіонах: як правило, більшість надходжень припадає на індустріально розвинуті території держави.

Переваги податків на власність: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і приховання, простота стягнення, соціальна справедливість. До недоліків відносять обмежену регулюючу функцію, нееластичність надходжень.

Непрямі податки - податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на переказ коштів за кордон, на дарування і успадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), крім прямих податків і податків з імпорту. Подібне визначення є чисто юридичним і дещо обмеженим з точки зору економічної теорії, однак саме воно використовується у вітчизняному законодавстві.

Hепрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Hепрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання. З іншого боку структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспільства є таке споживання.

Характерною особливістю непрямих податків є те, що:

• це внутрішні податки які не можуть регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до вступу у силу законів за кожним з вказаних податків;

• вони виникають тільки на останньому етапі в процесі реалізації товарів (робіт, послуг) безпосередньо виробником чи торгівельною організацією, а також юридичними і фізичними особами, які ввозять на митну територію України товари, шляхом надбавки до ціни товару (робіт, послуг), що склалася, створюючи нову вартість;

• вони стягуються державою незалежно від результатів господарської діяльності платника податків;

• непрямими вони є через те, що фактично матеріальні витрати зі сплати податку несе споживач у складі ціни на продукцію, що він придбав.

Тому непрямі податки носять характер податків на споживання. Платник податку (юридична чи фізична особа) виступає як посередник, що нараховує і сплачує податок у бюджет держави.

В Україні непрямі податки – у вигляді: ПДВ, мито, акцизний збір.