Чебрець звичай­ний Thymus serpyllum l. (Thymus chamaedrys Fr.)

Багаторічна трав'яниста рослина завдовжки 5 — 30 см, з лежачими стеблами, що вкорінюються, при Основі дерев'яніючі; квітучі гілки висхідні. Листки дріб­ні, яйцевидні, короткочерешкові. Віночки рожеві, іноді білі. Квітки зібрані в головки. Цвіте з травня до осені. Росте (залежно від виду і різновидності) по сухих схи­лах, борах або в степах, на піщаних грунтах, у сухих соснових лісах, на межах, горбах, лісових галявинах. Поширена повсюдно. Рослина в народі дуже популярна, особливо у слов'ян. Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами. І тепер вживають траву чебрецю для обкурю­вання приміщень, наприклад, корівників після отелу корів, Для обкурювання молочних горшків, підкурюють ним також наляканих дітей.

Збирають усю траву, коли вона цвіте.

Зовнішньо траву чебрецю вживають для ароматич­них ванн при хворобах порушеного обміну речовин в дитячій практиці.

У водному настої (60,0 г на 1 л кип'ятку) чебрець вживають для примочок і промивань запалених очей.

Зберігання. Трава чебрецю зберігається в добре закупорених коробках.

Вероніка лікарська — Veronica officinalis l.

Багаторічна трав'яниста рослина завдовжки 10— 30 см, з повзучим стеблом, при основі галузистим, яке утворює дерновину, до верхівки висхідним, вкритим ча­стими короткими волосками. Листки звужені в дуже короткий черешок, оберненояйцевидні, зарубчасто-пил­часті, злегка шорсткі. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї лише пазухи двох супротивних лист­ків. Квітки блідо-голубі з ліловим відтінком, рідше білі. Цвіте з червня до кінця серпня. Росте в гаях серед чагарників, переважно в хвойних лісах, в чорноземній смузі значно рідше. Поширена більше в лісових і лісо­степових районах. Свіжа трава без запаху, висушена має приємний запах. На смак терпка, гіркувата.

Збирають усю траву без коренів під час цвітіння. В народі вживають траву вероніки всередину і зовніш­ньо. Всередину у вигляді чаю з напару (20,0 г трави на 1 л води) при простудних захворюваннях, астмі і хво­робах сечостатевих органів. Зовнішньо — для ванн, особ­ливо дітям, при хворобах шкіри, прищах, висипах, на­гноєннях і при корості.

У своїй особистій практиці я застосовував траву ве­роніки всередину і зовнішньо. Всередину при всіх видах висипів і прищів на шкірі, при екземі, золотусі, грибко­вих ураженнях шкіри — як чай в суміші вероніки з тра­вою триколірної фіалки (№ 120) і травою череди (№ 116), все в рівних частинах, по 10,0 г кожного на 1 л кип'ятку. Випивають цей напар протягом дня. Для зов­нішнього вживання хороша настойка: 250,0 г соку, від­жатого з розім'ятої свіжої трави вероніки, залити 250,0 г 90° спирту і настоювати 10 днів. Настойку фільтрують і до неї додають ще 250,0 г такого ж спирту, знову філь­трують крізь ватку і потім у фільтрат додають 10,0 г перувіанського бальзаму. Перед вживанням збовтувати. Цією настойкою я користувався при різних формах за­хворювання шкіри, в тому числі й волосистої частини голови. Крім того, таку настойку, розбавлену 2 части­нами перевареної води, я з успіхом застосовував у ви­гляді промивань і примочок при легких пораненнях, по­різах, ушибах, при свербінні на тілі і на голові (втиран­ня в корені волосся).