- •2.1. Види конструкторської документації
- •2.2. Нанесення розмірів та бази
- •2.3. Види з’єднань деталей
- •2.4. Різьба та різьбові з’єднання
- •2.4.1. Зображення різьби
- •2.4.2. Позначення різьби
- •2.5.3. Шпилькове з’єднання та його параметри
- •2.5. Пояснення до виконання аркуша №1 кр-3: "Складальний кресленик. Рознімні та не рознімні зєднання"
- •2.5.1. Болтове рознімне з’єднання та його параметри
- •2.5.2. Гвинтове рознімне з’єднання та його параметри
- •З’єднуваних деталей
- •2.5.4. Зварні з'єднання
- •2.5.5. Класифікація зварних з’єднань
- •Основні типи зварних швів, виконані ручною електродуговою зваркою (гост 5265—80)
- •Перелік варіантів завдань до виконання аркуша 1 кр №2
- •Р исунок 75 (3)
- •2.6. Пояснення до виконання аркуша №2 кр-3: «Специфікація»
- •2.7. Пояснення до виконання аркуша №3 кр-3: «Деталювання»
- •2.7.1. Кресленик загального виду
- •2.7.2. Читання та деталювання креслеників загального виду
- •2.7.3. Шорсткість поверхні
- •2.7.4. Позначення матеріалів
- •2.7.5. Поняття про граничні відхилення
2.3. Види з’єднань деталей
Процес з’єднання складових частин виробів (деталей, складальних одиниць) називають складальною операцією.
Нерухомі з’єднання розділяють на рознімні та нерознімні.
Рознімними називають з’єднання, повторне складання і розбирання яких можливе без пошкодження його складових частин (з’єднання за допомогою різьб, шпонок, шліців, штифтів та ін.).
Нерознімними називають з’єднання, що призначені для постійного зв’язку складових частин виробу і які не можна розібрати без їхнього пошкодження (з’єднання за допомогою зварювання, пайки, клепки, опресування, склеювання та ін.).
2.4. Різьба та різьбові з’єднання
Різьба – гвинтова лінія, утворена при переміщенні плоского контура, вздовж циліндричної або конічної поверхні (рис. 56).
Ділянку різьби, утворену при одному оберті навколо осі на 360°, називають витком. При цьому всі точки, що переміщуються паралельно осі на ту ж саму величину профілю, який виконують, називають ходом різьби – Рн. Різьбу, утворену одним різцем, називають однозаходною, утворену прямуванням двох, трьох однакових профілів і більше – багатозаходною.
Кроком різьби (Р) називають відстань між сусідніми вершинами різьби або сусідніми однойменними бічними сторонами профілю в напрямку, рівновіддаленому від різьби. В однозахідній різьбі хід дорівнює кроку Рн= Р (рис. 57, б), у багатозахідній – хід дорівнює кроку, помноженому на число ходів, наприклад, РN=2Р (рис. 57, в), РN=3Р (рис. 57, г).
Різьба буває правого і лівого напрямку. Якщо видима частина гвинтової лінії має підйом вправо, то гвинтова лінія називається правою (рис. 57, б). Ліва гвинтова лінія показана на рис. 57, а.
Застосовується переважно права різьба, тому її напрям не позначають. Якщо ж різьба ліва, то до позначення різьби додають позначку «LН», що відповідає ГОСТ 8724 – 81 «Резьба метрическая, диаметры и шаги».
Різьбу виготовляють (нарізають) або ріжучим інструментом (метчик, плашка), або накаткою шляхом видавлювання. При виході ріжучого інструмента з матеріалу різьба ніби сходить нанівець, утворюючи при цьому так званий збіг різьби.
Довжиною різьби називають довжину ділянки поверхні, на якій нарізана різьба, включаючи збіг різьби і фаску. Як правило, на кресленнях вказують тільки довжину різьби з повним профілем (рис. 58, а). Якщо різьбу виконують до деякої поверхні, що не дозволяє переміщати ріжучий інструмент до упору, то утворюється так званий «недовод» різьби (рис. 58, б). Збіг та недовод утворюють так званий недоріз різьби.
Якщо необхідно виготовити різьбу повного профілю, без збігу, то для виходу ріжучого інструмента робиться проточка, діаметр якої для зовнішньої різьби повинен бути трохи менше внутрішнього діаметра різьби, а для внутрішньої різьби – трохи більше зовнішнього діаметра різьби (рис. 28, в). Розміри фасок, збігу і проточок стандартизовані ГОСТ 10549 – 80.
2.4.1. Зображення різьби
Точна побудова різьби трудомістка і застосовується в рідкісних випадках. Як правило, на кресленнях різьби зображують умовно, незалежно від профілю різьби, а саме: різьба на стрижні позначається суцільними основними товстими лініями по зовнішньому діаметру різьби і тонкими основними на всю довжину різьби по внутрішньому діаметру, з урахуванням фаски (рис. 59, а).
На видах, що отримані проеціюванням на площину, перпендикулярну осі стрижня по внутрішньому діаметру різьби, проводять дугу суцільною тонкою лінією, приблизно рівну ¾ кола і розімкнену в будь-якому місці на ¼.
На зображеннях різьби в отворі суцільні основні та суцільні тонкі лінії ніби міняються місцями (рис. 59, б). При цьому фаски на стрижні та в отворі з різьбою в проекції на площину, перпендикулярну осі стрижня або отвору не зображують (рис. 59). Межу різьби на стрижні та в отворі проводять наприкінці повного профілю різьби, до збігу, основною лінією (або штиховою, якщо різьбу зображують як невидиму), яку проводять до лінії зовнішнього діаметра різьби (рис. 59). Відстань між лініями, що зображують зовнішній і внутрішній діаметри різьби, згідно з ГОСТ 2.303 – 68 (СТ СЭВ 1178 – 78), не повинна бути менше 0,8мм і не більше кроку різьби. Збіг різьби зображують тонкою лінією, що проводять під кутом 30° до осі різьби (рис. 59).
На навчальних кресленнях зображувати збіг різьби не потрібно, крім креслень шпильок, на яких збіг різьби треба показати. На різьбових з’єднаннях, що зображують у розрізі, різьба стрижня закриває різьбу отвору (рис. 60, а, б). На розрізах штрихування доводиться до суцільних основних ліній. Більш докладно зведення по зображенню різьби подані в ГОСТ 2.311 – 68 «Изображение резьбы».
