2. Декоративна стилізація у натюрморті

Натюрморт – зображення неживих предметів в образотворчому мистецтві, на відміну від портретного, жанрового, історичного і пейзажного живопису.

Протягом багатовікової історії образотворчого мистецтва йшло формування натюрморту як самостійного жанру. Тривалий час натюрморт зберігав зв'язку з релігійної картиною, обрамляючи квітковими гірляндами постаті Божої Матері і Христа. Ранні натюрморти часто виконували утилітарну функцію, наприклад, як прикрасу стулок шафи або заради маскування стінної ніші.

Малюнок нерухомої натури, якою є натюрморт, дозволяє дати раду необхідних закономірностей малювання з натури. Спостерігаючи предмети у просторі, ми й надалі враховуємо їх тривимірність. Кожен із предметів потрібно узгодити з іншими, слід також порівняти силу тону світлових і тіньових частин на предметах з різноманітного матеріалу.

Декоративна стилізація

Стилізація – що має намір імітація художнього стилю, властивого будь-якого автора, жанру, течії, для мистецтва й відповідної культури певній соціального середовища, народності, епохи. У образотворче мистецтво й переважно в декоративному мистецтві, дизайні – узагальнення зображуваних лідерів та предметів з допомогою умовних прийомів; особливо й у орнаменту, де стилізація перетворює об'єкт зображення на мотив візерунка.

Орнамент - один із композиційних засобів. Розвиток орнаменту починається з народного мистецтва. Перші прості зображення на предметах у вигляді штрихів, ліній, точок з часом склалися у різні орнаментальні мотиви, які постійно збагачувалися. Елементи орнаментів використані в проекті календаря.

Всі орнаменти можна розподілити на декілька видів, виходячи зі змісту мотивів, які повторюються та по способу супідрядності рапортів: геометричний, природний, символічний, емблематичний, предметний, змішаний, рядовий, переривистий, непереривний, фоновий.

У видавницькій практиці розрізняють пізнавальні та художньо-образні ілюстрації. Всі ілюстрації розділяються на одноколірні та багатоколірні, штрихові та полутонові.

Декоративна стилізація в натюрморті

У декоративному мистецтві стилізація – це метод ритмічної організації цілого, завдяки якому зображення набуває ознак декоративності і сприймається своєрідним мотивом. Стилізація, як процес роботи, є декоративне узагальнення об'єктів (фігур, предметів), що зображаються, за допомогою ряду умовних прийомів зміни форми, тональних і кольорових відношень.

Жанр натюрморту найбільш характерний і багатообразний в плані вивчення ознак декоративної стилізації.

Стилізація – спрощений чіткоконтрастний лінійний малюнок, основою якого є штрих, пляма, лінія. Упрощенность, лаконізм - характерна риса стилізованого малюнка.

Щоб стилізувати натюрморт, потрібно відібрати основні характерні риси зображуваної групи предметів. Ними можуть бути характерний об’єм відображуваних предметів, характерні лінії форми. Мінімальними графічними засобами із основних характерних ознак «складається» картинка. При стилізації не передається об’ємно-просторова побудова, тут діє сприйняття глядача, що саме домальовує їх у уяві. У ролі простору виступає папір.

Приступаючи до роботи, варто спочатку намітити ескізи. Вивчається характерна форма предмета – чим він характерний. Основні риси виділяються. Далі йде робота безпосередньо над стилізацією. На завершувальному етапі, яким би малюнок не був, предмети на ньому мають бути впізнавальні.

Найбільш важливі прийоми досягнення декоративної стилізації в натюрморті.

1. Будь-який об'єкт натюрморту може бути перероблений фантазією і здатністю помітити характерне; можна перебільшувати природну форму, довівши її до максимальної гостроти, наприклад, гранично округляти глечик, активно витягнути подовжену форму груші, підкресливши пластику предметів нанесенням декоративного малюнка. Важливо при цьому виходити з особливостей конкретного об'єкту, недоцільно, наприклад, круглу форму замінювати на квадратну і навпаки.

2. Можлива зміна співвідношень пропорцій, як усередині одного предмету, так і між декількома.

3. Допускаються різного роду умовності: предмети можна підвішувати в повітрі, заломлювати їх форму, згинаючи і нахиляючи в сторони, встановлюючи їх на уявній, умовній площині. Один і той же об'єкт в композиції може сприйматися з декількох точок зору, наприклад, основа глечика зображається фронтально, а шийка — розвернута, неначе на нього дивляться зверху, або блюдо з фруктами одночасно показане і збоку, і зверху, що дає можливість побачити лежачі на блюді фрукти.

4. Якщо необхідно показати перспективу в натюрморті, то робити це потрібно достатньо умовно. Уникаючи вихоплених з дійсності натуральних ракурсів потрібно перетворювати їх на виправдані, композиційно осмислені розвороти форми. Всі прийоми повинні працювати на виявлення виразності композиції і предметів в ній.

5. Можна пересувати предмети в композиції, міняти їх місцями, збільшувати або зменшувати їх кількість, вводити додаткові об'єкти, додавати драпіровки або фрукти для заповнення простору, але головне - зберегти суть і характер постановки.

6. До пошуку колірних варіантів слід підійти обдумано. Можна зберегти колірний колорит даної постановки повністю, міняючи при необхідності лише тональні відношення; можна також значно доповнити його новими поєднаннями. Недоцільно зовсім відмовлятися від кольорової гами, яка пропонуються, оскільки при складанні натюрморту предмети підбирають за кольором, і це потрібно враховувати.

При роботі над стилізованою композицією натюрморту важливо звертати увагу на пластику форм, їх виразність і декоративність, не забуваючи при цьому про основні принципи побудови та розміщення предметів на площині.

Графічна подача зображення

Графіка є найпоширенішим видом образотворчого мистецтва. Графіка – це один з видів образотворчого мистецтва, близький із живописом, але він має свої власні конкретні завдання й художні можливості. Основним образотворчим засобом графіки є однотонний малюнок (тобто лінія, світлотінь); роль кольору залишається у ній порівняно обмеженою.

Великі образотворчі можливості містить кольорова графіка. Відмінність графіки від живопису – в мінімумі квітів (хроматичних) у композиції. При обмеженій кількості гармонійних квітів потрібно, щоб складові композиції кольору були змістовними, незвичними. При вмілому складанні композиції кольорова графіка набуває особливі якості витонченості, вишуканості і елегантності.