Ефективність управління портфелем цінних паперів банку

Ефективність управління портфелем цінних паперів банку визначається за співвідношенням дохідності та ризикованості портфеля. Це дає змогу банкові оцінити, чи достатня очікувана дохідність портфеля цінних паперів для компенсації пов’язаного з ним ризику.

Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком портфеля цінних паперів досліджують за допомогою моделі оцінки дохідності фінансових активів (САРМ) [4, с. 250; 9, с. 259—277]. Цю модель було розроблено В. Шарпом на базі теорії вибору ефективного портфеля фінансових інвестицій, сформульованої Г. Марковіцем в 1950-х роках. У подальшому цей підхід удосконалили такі вчені, як Р. Трейнор, Дж. Лінтнер, М. Дженсен та інші.

Згідно з основними положеннями моделі САРМ дохідність портфеля цінних паперів (d_p) розглядається як функція трьох змінних: системного ризику портфеля (_р), очікуваної дохідності ринкового портфеля (d_m) та ставки доходу за безризиковими цінними паперами (d₀). Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком виражається формулою:

d_p = d₀ + _p × (d_m – d₀) . (6.18)

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, що її банк отримує за ризик, який він узяв на себе, придбавши певні цінні папери в процесі формування портфеля.

На основі моделі САРМ оцінюється ефективність управління портфелем цінних паперів. Коефіцієнт ефективності розраховується як відношення різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та безризиковою ставкою до показника, який відображає ризик портфеля. В теорії управління обґрунтовано декілька коефіцієнтів ефективності, які можуть бути використані в процесі аналізу та прийняття управлінських рішень. У цілому кое­фіцієнти ефективності управління портфелями цінних паперів мають однакову структуру, але відрізняються за способами вимірювання ризикованості портфеля.

Для визначення ефективності диверсифікованого портфеля використовують коефіцієнт Трейнора (kT):

, (6.19)

де d_p — дохідність портфеля інвестора за період, що аналізується; d_{0 —} середня безризикова ставка за той самий період.

Коефіцієнт Шарпа через стандартне відхилення дозволяє врахувати як системний, так і несистемний ризики, властиві даному портфелю. Оскільки несистемний ризик може бути знижений диверсифікацією портфеля, а отже, для широкодиверсифікованого портфеля такого ризику майже немає, то коефіцієнт Шар­па доцільно застосовувати для аналізу недиверсифікованого банківського портфеля цінних паперів (kS):

, (6.20)

де _p — стандартне відхилення дохідності портфеля банку.

Приклад 6.5

Банк має три варіанти формування портфеля цінних паперів (Q1, Q2, Q3). Для кожного з портфелів розраховано дохідність та ризик, виміряний за допомогою стандартного відхилення і _p-коефіцієнта, безризикова ставка — 16 % (таблиця). Оцінити ефек­тивність управління портфелями.

Розв’язання

Таблиця

ефективнІСТЬ управління банківським портфелем цінних паперів

Портфелі (Q)	dp, %	, %		kS		kT
				розрахунок	значення		розрахунок	значення
Q1	22,6	22,58	0,9		0,29			7,3
Q2	25,2	23,46	1,2		0,39			7,7
Q3	26,1	25,19	1,4		0,40			7,1

Якщо перед банком постає завдання вибору оптимального портфеля з позиції співвідношення «дохідність—ризик», а аналіз здійснено за коефіцієнтом Шарпа, то з погляду ефективності управління другий і третій портфелі виявилися майже однаковими і на одиницю ризику банк матиме 0,4 одиниць винагороди. Якщо ж ефективність проаналізовано за коефіцієнтом Трейнора, то перевагу слід віддати другому портфелю.

Спираючись на розглянуті методи інвестиційного аналізу, менеджмент банку може сформувати ефективний портфель цінних паперів.