На другому етапі коли кредит вже віднесено до класу проблемних, банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Рішення про те, який метод краще використати, приймає керівництво банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми.

Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90%, реабілітацію краще не розпочинати.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Процес реабілітації складається з кількох етапів:

• збір і підготовка інформації;

• зустріч із позичальником;

• розробка плану дій;

• реструктуризація боргу;

• постійний контроль за виконанням плану.

Якщо план реабілітації кредиту не виглядає реальним і жоден з розглянутих заходів не дає можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника. Ліквідація – це останній захід банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, і вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта загалом не поліпшує репутацію банку.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через поділ і продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії. У деяких випадках банки лише через два – три роки повертають свої кредити.

Ліквідація і реабілітація – досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових і трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні, але, на жаль, у реальному житті досягти цього не вдається. У закордонних банках велика увага приділяється організації роботи з проблемними кредитами, створюються спеціалізовані підрозділи – департаменти, відділи, сектори. Відокремлення повноважень і відповідальності у роботі з проблемними кредитами від функції кредитування допомагає уникнути можливих зіткнень інтересів у конкретного кредитного працівника. Робота з проблемними кредитами потребує високої кваліфікації та спеціальної підготовки працівників банку, наприклад, володіння психологічними прийомами, практичного досвіду роботи в екстремальних умовах.

Усі вищезазначені методи є загальними для усіх комерційних банків України, і прийняття того чи іншого методу залежить від професіональності та досвідченості ризик-менеджерів банку та робітників кредитних відділів. Зробивши аналіз проблем банківської сфери України, особливо кредитної діяльності комерційних банків, потрібно виділити перелік дій які повинні бути здійснені у найближчі роки для того щоб запобігти кризі банківської сфери.

Слайд 10

На рівні окремого комерційного банку потрібно, з метою вдосконалення управління кредитним портфелем банку:

1. Оптимізувати систему оцінки кредитоспроможності позичальників на основі досвіду зарубіжних банків.

2. Удосконалити кредитну політику;

3. При оцінці позичальника (юридичної особи), приділяти увагу не тільки аналізу забезпечення та економічного стану але й враховувати перспективи розвитку підприємства (введення та вдосконалення прогнозних методик оцінки економічного стану позичальника) та завойовані ним ніші на ринку;

4. Здійснювати на рівні головних відділень банків та філіалів, інформаційну та консультаційну підтримку позичальників (це позитивно вплине на кредитоспроможність невеликих підприємств);

На загальнодержавному рівні потрібно:

Створити єдину картотеку кредитної інформації (ККІ) як для юридичних так і фізичних осіб на загальнодержавному рівні, де зберігатимуться дані про кредити, які раніше були видані клієнтові, про затримки та порушення при погашенні позики.

Створення єдиної картотеки в Україні може принести потрійний результат:

-підвищиться рівень інформованості учасників ринку фінансових послуг, що дозволить більш точно прогнозувати повернення кредиту, тобто зменшить ризик видачі кредитів;

-зменшиться вартість одержання інформації, що в свою чергу зменшить вартість кредитів (у т.ч. процентні ставки) для позичальників;

-створення ККІ стане дисциплінуючим механізмом для позичальників, які будуть знати що у випадку невиконання своїх зобов'язань, їх репутація в очах потенційних кредиторів зруйнується, що може стати причиною відмови у видачі наступного кредиту або його значного подорожчання.

При цьому потрібно враховувати що основною проблемою при створенні попередників картотеки було забезпечення 100 відсоткової гарантії відсутності витоку даних, легальності і якості інформації системи і приділити найбільшу увагу подоланню цих проблем.

1. Створити прогресивну систему управління ризиками, керуючись нормами, які були сформульовані Базельскім комітетом у 2003 році (Базель-2);

2. Розробити ефективну систему фінансової підтримки малого та середнього бізнесу для зниження ризиків, яка б включала в себе:

- збільшення обсягів бюджетної та небюджетної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу;

- створення гнучкої системи гарантій (для гарантування позик і контрактних зобов’язань );

- збільшення обсягів мікрокредитування, що уможливить фінансову підтримку тих суб'єктів підприємницької діяльності, які лише розпочинають свій бізнес;

- використання можливостей фінансового лізингу і франчайзингу як гнучких фінансових технологій та конструктивних способів ведення підприємницької діяльності;

- розвиток інфраструктури підтримки малого підприємництва – бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, наукових та інноваційних парків, консалтингових установ тощо

3. Створити універсальний центр перепідготовки банківських фахівців та менеджерів для підвищення рівня банківського менеджменту та корпоративного управління з урахуванням трансформаційних процесів в банківський системі, та найновітніших банківських технологій[15].