Соціально орієнтовані ланки:

• забезпечення своєчасного і справедливого соціального захисту безробітних і членів сімей, які знаходяться на їх утриманні;

• квотування робочих місць для тих категорій осіб, котрі не здатні на рівні конкурувати на ринку праці.

Інформаційний складник:

• надання своєчасної і достовірної інформації про вакансії незайнятим громадянам, що має забезпечити їм скорочення часу пошуку робочого місця з відповідними умовами праці та задовільним рівнем заробітної плати;

• інформування роботодавців стосовно наявної необхідної їм робочої сили.

Посередники

В иокремлені складові включають низку інститутів, які забезпечують адекватність

попиту і пропозиції людського капіталу, реалізацію права на працю і соціальних

захист найбільш ефективним способом

Освіта

Біржі праці

Центри зайнятості

Система підготовки кадрів

Фонди зайнятості

Кадрові системи фірм

Міграційні центри

Рис 5.1. Формалізована модель інфраструктури ринку праці (чотирикутник пріоритетних складників ринку праці) [18, с.195].

До суб’єктів ринку праці відносяться: носії, виразники господарсько-трудових інтересів та посередники.

Носії – це соціальні групи, які відрізняються за майновим станом, рівнем доходів, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники).

Виразники – це об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації).

Посередники – це освітні (державні і приватні) установи, біржі праці, центри і фонди зайнятості, міграційні центри зайнятості тощо.

Держава як суб’єкт ринкових відносин представлена міністерствами, регіональними, міськими та районними центрами занятості і науково-дослідницькими інститутами. Держава на національному і регіональному рівнях виконує наступні функції:

- соціально-економічні (забезпечення повної зайнятості шляхом стимулювання створення робочих місць в усіх галузях економіки);

- законодавчі (розробка основних юридичних норм і правил);

- регулювання ринку праці непрямими методами;

- захисту прав усіх суб’єктів ринку праці;

- роботодавця на державних і муніципальних підприємствах [41, с. 49].

Конкурентоспроможність фахівця показує, якою мірою його вікові, професійні, кваліфікаційні, фізіологічні, соціально-побутові характеристики відповідають умовам найму робочої сили на ринку праці, що відбивають кон’юнктуру попиту і пропозиції на робочу силу певної якості. Конкурентоспроможність товару «робоча сила» визначається за результатами маркетингових досліджень і є показником якісної оцінки людського капіталу працівника [1].

Рівень конкурентоспроможності робочої сили визначається як ступінь можливостей працівника витримати конкуренцію з боку реальних або потенційних претендентів на його робоче місце, або претендувати самому на інше, більш престижне і високооплачуване.

Науковці виділяють два підходи до трактування сутності поняття конкурентоспроможність робочої сили:

• загальнотеоретичний підхід, який визначає конкурентоспроможність робочої сили як обов’язковий атрибут товарно-грошового виробництва, що зводиться до змагання у досягненні успіхів на будь-якому рівні і в будь-якому секторі суспільно-економічного життя, до постійної здатності носія робочої сили протистояти негативним ринковим тенденціям, спрямованим у бік його виштовхування з виробничої сфери;

• ототожнення даної категорії з якістю робочої сили; згідно цього під конкурентоспроможністю робочої сили розуміють лише певну систему властивостей робочої сили, тобто її якість [10].

Розглядаючи соціально-економічну сутність конкурентоспроможності робочої сили, професор Богиня Д.П. виділяє три головні групи чинників, що визначають конкурентоспроможність робочої сили на ринку праці:

• загальнооб’єктивні чинники, що визначають рівень соціально-економічного стану суспільства, ступінь розвитку продуктивних сил країни та окремих її регіонів, статевовіковий склад населення, кількісний і якісний склад ресурсів тощо;

• чинники, що характеризують соціально-демографічний статус і загальний фізичний стан особи працівника: стать, вік, сімейний стан, його фізичне здоров’я, місце проживання;

• чинники, що характеризують соціально-психологічні якості особи: життєво-цільові установки, її схильності та звички, ступінь політичної зрілості, релігійність, комунікабельності, рівень інтелекту, самодисципліни, знання іноземних мов [5, с. 38].

Отже, в умовах структурно-технологічної перебудови економіки та відповідних змін в управлінні трудовим потенціалом найбільш конкурентоспроможною є робоча сила, що має професійну мобільність.