Азидотимідин

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби для системного застосування.

Фармакодинаміка. Противірусний препарат з високою активністю проти ретровірусів, у тому числі і вірусу імунодефіциту людини. Препарат вибірково інгібує реплікацію вірусної ДНК за рахунок конкурентної блокади зворотної транскриптази. Потрапляючи в клітину (як в інфіковану, так і вінтактну) зидовудин за участю, відповідно, клітинних тимідинкінази, тимідилаткінази і неспецифічної кінази фосфорилується з утворенням моно-, ди- і три фосфатних сполук. Зидовудин-трифосфат діє одночасно як інгібітор і, в той жечас, як субстрат для дії реверсивної транскриптази вірусу. Зидовудин-трифосфат, що має структурну подібність з тимідином-три фосфатом, конкурує з ним за зв'язок з ферментом, вбудовується в провірус і, тим самим, блокує подальше нарощування ланцюга вірусної ДНК і, таким чином, робить неможливим синтез вірусної ДНК. Прийом зидовудину сприяє збільшенню кількості клітин (показників імунного статусу) за рахунок чого збільшується здатність організму чинити опір інфекції.

Фармакокінетика. Фармакокінетичні параметри зидовудину у дітей старших 3-хмісяців і у дорослих багато в чому схожі. Абсорбція висока. Біодоступність, яку дорослих, так і у дітей - 60-70%. Зидовудин проникає через гематоенцефалічний бар'єр, концентрація його в спинномозковій рідині становить 50% від рівня в плазмі. Зв'язок з білками плазми - 34-38%. Максимальний рівень препарату в плазмі крові відзначається через 0.5 год після прийому внутрішньо. При призначенні 200 мг зидовудину кожні 4 год рівноважна максимальна концентрація (Cmax) становить 1.5 мкг/мл плазми, а мінімальна концентрація (Cmin)- 0.1 мкг/мл плазми крові. Період напів- виведення - 1-2 год - практично не залежить від величини прийнятої дози. Нирковий кліренс зидовудину (27.1мл/хв/кг) перевищує кліренс креатиніну, що свідчить про наявність вираженої канальцевої секреції. У дітей період напів- виведення становить 1.5 год, кліренс- 30.9 мл/хв/кг. Препарат метаболізуєтся в печінці - основний метаболіт –5-глюкуронілазидотимідин має період напів- виведення близько 1 год, екскретуєтся нирками і не має противірусної активності. Екскреція нирками близько 30% у незміненому вигляді, 50-80% у вигляді глюкуронідів. При тривалому прийомі внутрішньо не спостерігається кумуляція препарату. У хворих з нирковою недостатністю не відзначається помітне підвищення вмісту зидовудину в плазмі крові. У разі ниркової недостатності можливе нагромадження метаболітів (кон’югантів з глюкуроновою кислотою), що підвищує ризик прояву токсичої дії. У хворих з цирозом печінки і печінковою недостатністю можлива кумуляція зидовудину внаслідок зниження інтенсивності зв'язування препарату з глюкуроновою кислотою.

Показання для застосування. Азидотимідин, у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами, застосовується для лікування ВІЛ-інфекції у дорослих і дітей.

Побічна дія. Анемія (що потребує відміни зниження дози азидотимідину, іноді виникає необхідність у гемотрансфузіях), нейтропенія і лейкопенія. Ці побічні ефекти виникають, як правило, через застосування високих доз (1500 мг/доба), а також у хворих напізніших стадіях СНІДу (особливо у разі початкового зниження гемо поетичної функції кісткового мозку) і хворих зі зниженням вмісту Т-хелперів

Інші побічні ефекти: диспептичні розлади (нудота, блювання, відсутність апетиту, біль у животі, діарея, метеоризм), підвищення в крові активності «печінкових» трансаміназ, гіперкреатинінемія, підвищення активності сироваткової амілази, пропасниця, розвиток вторинної інфекції, головний біль, висип, біль у м'язах, парестезії, безсоння, відчуття дискомфорту, астенія, сонливість, спотворення смаку, кардіалгія, депресія, прискорення сечовипускання, озноб, кашель.