Тема 2. Особливості нарахування пдв по окремих видах діяльності.

Податок на додану вартість — це податок на операції з про­дажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, виве­зення та ввезення товарів в Україну. Звільнення від обкладання податком окремих суб'єктів підприємницької діяльності супере­чило б суті податку, а також створювало податкову дискриміна­цію щодо інших платників податків. Тому Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений спеціальний порядок визначення бази оподаткування для окремих господарських опе­рацій (зовнішньоекономічних, посередницьких, операцій з реалі­зації сільгосппродукції власного виробництва та продуктів її пе­реробки тощо), а не для окремих платників. При оподаткуванні експортних операцій за ставкою 0 % плат­ник податків має право віднести до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) постачальникам податку при при­дбанні товарів, робіт, послуг (за винятком бартерних операцій у сфері ЗЕД, коли до 1 січня 2007 року продовжена дія п. 11.6 За­кону України «Про податок на додану вартість» за товар, який у подальшому вивозиться за межі України, проте суми нараховано­го ПДВ відносяться на валові витрати). При здійсненні ж опера­цій, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподатку­вання, права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, що використовуються у пільгових операціях, платники податків не мають. Структурно-логічна схема оподаткування ПДВ при екс­порті товарів наведена у додатку 15. Спеціальний порядок використання та сплати ПДВ встанов­лений до 1 січня 2007 року для підприємств, які займаються ви­робництвом та продажем сільськогосподарської продукції (рос линництва, тваринництва, птахівництва та послуг по обслугову­ванню сільського господарства). Зокрема, він стосується тих пла­тників, у кого виручка від продажу сільськогосподарської про­дукції власного виробництва більша 50 % загальної суми валового доходу. У такому разі податок на додану вартість до бюджету не сплачується, а використовується сільськогосподар­ськими виробниками за цільовим призначенням на власний роз­виток. Залежно від операцій сільгоспвиробники подають до ДПІ три декларації з ПДВ. Декларації № 1—2 (відображаються операції з продажу продукції рослинництва, тваринництва та птахівництва) подаються за скороченою формою. Нараховані суми ПДВ за ци­ми деклараціями платники не перераховують до бюджету, а ви­користовують на придбання необхідних товарів, матеріально-технічних ресурсів. Декларація № 3 заповнюється за повною фо­рмою незалежно від досягнення платником відповідних обсягів продажу. У ній відображаються: операції з продажу молока та м'яса в живій вазі (худоби) переробним підприємствам, підакци­зних товарів власного виробництва та покупних товарів, призна­чених для подальшого перепродажу або використання на неви­робничі цілі. За відповідною декларацією сільгоспвиробники нараховують ПДВ та при наявності позитивної різниці між сума­ми податкових зобов'язань і податкового кредиту перераховують позитивну суму податку до бюджету. Спеціальний порядок використання ПДВ був також встанов­лений у 2003 році для заготівельних підприємств, що займаються операціями з продажу відходів як вторинної сировини. У цьому випадку заготівельні підприємства повинні були подати одну де­кларацію за скороченою формою незалежно від обсягів цільових операцій (нарахований ПДВ залишався у власному розпоряджен­ні) та іншу декларацію за повною формою при досягненні відпо­відного обсягу операцій. Одночасно у першій декларації відо­бражалися тільки операції, пов'язані з придбанням та продажем вторинної сировини. Нарахований ПДВ у такому разі не перера­ховувався до бюджету, а використовувався за цільовим призна­ченням. У другій декларації відображалися всі інші операції, що не увійшли до першої. За такою декларацію заготівельні підпри­ємства проводили розрахунки з бюджетом. Проте починаючи з 2004 року дія пільги щодо використання ПДВ заготівельними підприємствами на власний розвиток була призупинена. При ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію Украї­ни імпортери-платники ПДВ можуть, згідно з п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», за власним бажан­ням надавати органам митного контролю простий вексель, один примірник якого залишається у них, другий надсилається орга­ном митного контролю до ДПІ за місцем реєстрації платника по­датку, а третій надається платнику податку. Строк погашення по­даткового векселя встановлено на тридцятий календарний день з дня надання такого векселя органу митного контролю. Кабінет Міністрів України має право визначати довші строки погашення векселя для окремих видів діяльності, які мають сезонний харак­тер або здійснюються з використанням довгострокових договорів. Проте українські імпортери при імпортуванні товарів на мит­ну територію України суму ПДВ, визначену у векселі, сплачують шляхом перерахування коштів до бюджету, якщо термін сплати зобов'язань за податковим векселем виникає до закінчення тер­міну подачі декларації до податкової інспекції за звітний (подат­ковий) період, у якому відбулася поставка векселя митниці, тобто з 1 до 20 числа місяця, наступного за звітним. При цьому зо­бов'язання по векселю не включаються до податкової декларації. Після обов'язкової сплати коштів по векселю до бюджету у на­ступній декларації імпортер має право включити сплачені суми до складу податкового кредиту. Платник податку, яким виданий вексель з терміном погашен­ня з 21 і до останнього числа місяця, наступного за звітним, включає суму по векселю до складу податкових зобов'язань по­даткової декларації за той місяць, в якому його було видано. За таких умов право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковому векселю виникає в імпортера лише у наступному звітному (податковому) періоді за умови погашення податкових зобов'язань шляхом перерахування коштів до Дер­жавного бюджету. Якщо імпортер має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша за суму зо­бов'язання по такому векселю, платник податку включає суму зобов'язань за податковим векселем до податкової декларації, і вексель вважається погашеним. Право на включення до складу податкового кредиту суми погашеного податкового векселя за наявності підтвердженого бюджетного відшкодування залиша­ється у платника, і він також має право включити суму ПДВ до рядка 12.2 декларації у наступному звітному періоді. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів встановлено Постановою Кабінету Міністрів від 01.10.1997 р. за № 1104. Після внесення у липні 2005 року змін до Закону Украї ни «Про податок на додану вартість» у грудні цього ж року ДПА України запроваджено Методичні рекомендації щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів, у то­му числі і порядок відображення даних податкових векселів у ря­дках та колонках податкової звітності (лист ДПА України від 22.12.2005 р. за № 25595/7/16-1517).