2.Дослідження Меркурій у стародавній астрономії

Н айдавніші відомі записи спостережень Меркурію виявлено в таблицях астрологічної збірки «Мул Апін». Ці спостереження, скоріш за все, було зроблено ассирійськимиастрономами близько 14 ст. до н. е. Шумерську клинописну назву, що використовувалась для позначення Меркурію в таблицях «Муль Апін», транскрибують як Udu.Idim.Gu\u₄.Ud («планета, що стрибає»). Вавилонські записи про Меркурій належать до 1-го тисячоліття до нашої ери. Спочатку планету асоціювали з богом Нінуртою, але в пізніших записах її називають «Набу», на честь вавилонського бога писців та покровителя наук.

У Стародавній Греції у часи Гесіода планета була відома під назвами Στίλβων («Стілбон»), що означає мерехтіння, та Ἑρμάων («Гермаон»), що є формою імені бога Гермеса. Пізніше греки почали назвати планету «Апполон», коли вона була видимою на ранковому небі, і «Гермес», коли її було видно ввечері. Близько IV ст. до н. е. грецькі астрономи усвідомили, що насправді ці два об'єкти — одне й те саме небесне тіло. Римляни назвали планету на честь швидконогого бога торгівлі Меркурія, який є наступником грецького Гермеса, через те, що вона пересувається на небі швидше за інші планети. Давньогрецький астроном Клавдій Птолемейнаписав про можливе пересування планети через сонячний диск у своїй праці «Планетарні гіпотези». Він припустив, що таке проходження ніколи раніше не спостерігалось тому, що Меркурій є надто малою планетою, аби це помітити, або тому, що таке пересування відбувається дуже рідко.

У Стародавньому Китаї Меркурій мав назву Чень-сін , «Ранкова зоря». Він асоціювався з напрямком на північ, чорним кольором і елементом води в У-сін. За відомостями хроніки «Ханьшу», синодичний період Меркурія китайські учені вважали рівним 115,91 дням, а за відомостями «Хоу Ханьшу» — 115,88 дням. У сучасній китайській, корейській, японській тав'єтнамській культурах назва планети буквально означає «Водяна зірка» , базуючись на У-сін. В Індійській міфології для Меркурія використовували ім'я бога Будхи , сина Соми і покровителя середи. Бог Одін у германській міфології також асоціювався з планетою Меркурій і середою^[17]. Майя уявляли Меркурій як сову (або, можливо, як чотири сови, причому дві відповідали ранковому Меркурію, а дві — вечірньому), яка була посланцем замогильного світу.

В індійському астрономічному трактаті «Сур'я-сиддханта», написаному в V ст., діаметр Меркурія було оцінено у 4840 км; помилка в порівнянні зі справжнім діаметром (4880 км) менше за 1%. Проте ця оцінка базувалася на неточному припущенні про кутовий діаметр планети, який вважали за 3 кутові хвилини.

Середньовічний андалузький астроном Арзахель описав деферент геоцентричної орбіти Меркурія як овал на кшалт яйця або кедрового горіха. Попри те, здогадка не мала впливу на його астрономічну теорію й обчислення. У 12 сторіччі Ібн Баджаспостерігав «дві планети у вигляді чорних плям на поверхні сонця». Пізніше в 13 ст. астрономом марагінської обсерваторії Кутб ад-Дін Аш-Ширазі висловив припущення, що його попередник спостерігав проходження Меркурія та/чи Венери по диску Сонця (більшість таких середньовічних повідомлень про проходження пізніше визначено як спостереження сонячних плям). В Індії астроном кералійської школи Нілаканса Сомаяджи в 15 ст. розробив частково геліоцентричну планетарну модель, в якій Меркурій обертався навколо Сонця, яке в свою чергу оберталось навколо Землі. Ця система була схожа на гео-геліоцентричну систему Тихо Браге, розроблену в 16 ст.