Іонізуюче випромінювання

Іонізуюче випромінювання – це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють:

Корпускулярне – потік елементарних частинок із масою спокою, від­мінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних пе­ретвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це α- і β-частки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне – потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це γ-випромінювання, рентгенівське і ультрафіолетове випромінювання.

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різнома­нітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Про­никаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення.

Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на:

Природні іонізуючі випромінювання– випромінювання, що утворю­ються в результаті природного розпаду радіоактивних речовин і впливу космічного випромінювання.

У результаті сумарної їх дії на Землі склався радіаційний фон, який є нормою для всього живого і не викликає радіоактивних уражень.

Людина зазнає опромінення двома способами – зовнішнім та внутріш­нім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опроміню­ють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і по­трапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім. Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації.

Штучні джерела іонізуючих випромінювань – енергію випромінювання яких звільнили люди (ядерні вибухи, ядерніустановки для виробництва 120енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати).

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних раді­онуклідів і навчилося використовувати енергію атома як у військових цілях – для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних – для виробни­цтва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному устат­куванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізняють­ся. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші, ніж за рахунок при­родних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами ви­промінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов’язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов’язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є променева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить при­близна 1000 Зв на 1 млн. жителів.

Біологічна дія іонізуючих випромінюваньполягає в тому, що під впли­вом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин іоні­зуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією випромінювання, веде до розірвання зв’язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього організму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали Н+ та ОН-, а в присутності кисню – пероксидні сполуки, що є сильними окис­лювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не власти­ві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, при­121 ноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого випромі­нювання на організм людини:

• органи чуття не реагують на випромінювання;

• малі дози випромінювання можуть інтегрувати і накопичуватися в орга­нізмі (кумулятивний ефект);

• випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його спадкоємців (генетичний ефект);

• різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання. Най­сильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що ν дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Захист від випромінювань

Захист часом полягає в тому, щоб обмежити час t перебування в умовах опромінення та не допустити перевищення допустимої дози.

Захист відстанню грунтується на наступних фізичних засадах. Випромі­ню­вання точкового або локалізованого джерела поширюється у всі сторони рівно­мі­р­но, тобто є ізотропним. Звідси випливає, що інтенсивність випромінювання зменшується із збільшенням відстані R до джерела за законом обернених квадратів.

Принцип екранування або поглинання грунтується на використанні процесів взаємодії фотонів із речовиною.