Розділ 1 виховання дисциплінованості школярів – актуальна проблема теорії і практики сучасної освіти

1.1. Сутність поняття «дисциплінованість» у психолого-педагогічних дослідженнях

Проблема дисципліни завжди була важливою для педагогіки, їй приділяли увагу багато педагогів-класиків, сучасних вчених.

Так, Я. Коменський у відомому педагогічному творі «Велика дидактика» проблемі дисципліни присвятив цілий розділ «Про шкільну дисципліну», порушуючи ці питання й у інших роботах: «Закони добре організованої школи», «Про вигнання із шкіл відсталості», «Правила поведінки, зібрані для юнацтва в 1653-му році». Остання робота має характер своєрідної моральної профілактики: тут відомий педагог торкався питань, які досліджуються у розділах «Поведінка в школі», «Ставлення до вчителя», «Ставлення до товаришів»,де виклав ті основи моральної поведінки, які дають можливість людині «вести себе так, щоб подобатись Богу і добрим людям» [43, с.21].

Визначення видатним педагогом ролі шкільної дисципліни широко відоме світовій спільноті. З цією метою він використав чеську народну приказку: «Школа без дисципліни, що млин без води», акцентуючи на тому, що «…припиняється будь яка діяльність у школі, коли видалити з неї дисципліну», оскільки саме «…дисципліна є тим засобом, завдяки якому учні стають справжніми учнями» [15, с.79].

Аналіз педагогічних настанов Я. Коменського на означену проблему дозволив дійти висновку, що у вирішенні визначеної ним мети шкільної дисципліни відомий педагог виокремив такі умови: усталений порядок у школі та систематичне її відвідування; викладання наук як «мистецтво зваблювати розум», «мудрий розподіл часу як основа для діяльності»; розуміння і правильний вибір учителем «мети матеріалу та форми дисципліни»; врахування вікових особливостей та індивідуальних властивостей школярів; корекцій емоційного стану окремих учнів, «зрівноваження надлишків природних властивостей»; розподіл навчального матеріалу відповідно до ступенів психологічного розвитку учнів та вибір відповідних методів для його викладання; стимулювання пізнавальних запитань, діалогічних методів навчання з метою розвитку самостійності і критичного мислення учнів; відсутність « побоїв, ляпасів, криків, знущань» як стимулу до навчання [10, с.64].

Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704 рр.) у «Думках про виховання» (1693) стверджував, що людину треба навчити ще з дитинства керувати своєю поведінкою, вміти відмовлятися від власних бажань. Найважливіше завдання виховання дитини полягає у виробленні у неї дисципліни духу, яка виховується обмеженнями. Виконуючи законні бажання дитини, не можна їй потурати; рішуче припинення дитячих примх – найважливіша умова виховання дисципліни духу [42, с.13]. Дж. Локк підкреслював, що дитину треба виховувати не насильством, а ласкою, вмовлянням, роздумом, прищепленням корисних звичок і особистим прикладом вихователя. Він вважав, що кожен вихователь повинен добре знати характер дитини, яка від народження не має ні поганих, ні добрих якостей, а тією чи іншою стає внаслідок виховання. На думку Дж. Локка, слід вести боротьбу з лінощами, страхом, жорстокістю, привчати зносити біль, виховувати гуманне ставлення до людей і тварин [42, с.41].

Проте реальні можливості для дослідження дисципліни на серйозній науковій основі з’явилися лише у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У своїх працях такі видатні педагоги Т. Лубенець, М. Пирогов, С. Русова, К. Ушинський, Я. Чепіга та ін. розкривали сутність дисципліни, методи, прийоми і способи її формування у школі. У цей період дослідники звертали увагу, насамперед, на питання зовнішнього й внутрішнього порядку школи, на норми і правила поведінки, на ціннісні аспекти виховання. Саме в цей час власне шкільна дисципліна вивчалася як педагогічне явище [39, с.34].

Сучасного наукового обґрунтування проблема шкільної дисципліни набула з середини ХХ ст., коли на основі розвитку психолого-педагогічної науки відбулися зміни у розумінні її сутності, що призвело до посилення уваги науковців до проблеми свідомої дисципліни. У науковому доробку таких вчених, як А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Хвиль, М. Чобітько, Д. Шелухін та ін. розроблялися підходи до дисципліни учнів як до сукупності норм, що регулюють ставлення вихованців до процесу навчання, однокласників і педагогів. Підвищилася увага педагогів до ролі переконання у вихованні свідомої дисципліни і культури поведінки, шанобливого ставлення до особистості дитини, яке необхідно поєднувати із педагогічною вимогою [37, с.299].

Методичну основу для виховання дисципліни запропонував А.Макаренко, який відзначав, що дисципліна це – результат всієї суми виховного впливу, включаючи «і освітній процес, і процес організації характеру, і процес зіткнення, конфліктів, та вирішення конфліктів у колективі, у процесі дружби, і довіри» [34, с.12]. Видатний український педагог А.Макаренко в основу своєї методики виховання поклав положення про формування єдності свідомості й поведінки, переконання і звички. У лекції «Дисципліна, режим, покарання та заохочення» він доводить, що дисципліна є не засобом виховання, а його результатом, наслідком усього навчального процесу, а не окремих спеціальних заходів. Дисципліна повинна бути свідомою, вона – явище моральне і політичне [35, с.123].

Як показав аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського, педагог теоретично розробив і здійснив на практиці ряд педагогічних положень, які й сьогодні є цікавими й повчальними для вчителів, батьків, педагогічної громадськості у площині проблеми дослідження. Передусім варто зазначити, що найбільшим пріоритетом для всієї педагогічної системи В. Сухомлинського, його альфою й омегою було виховання без покарань. Причому він категорично заперечував не лише фізичні покарання, символом яких називав «стусани та ремені», а й названі ним «моральні різки», або «удари духовного ременя», до яких він зарахував моралізування, кепкування, образи, муштру, дріб’язковий контроль тощо. Як відомо, В. Сухомлинський був прихильником шкільно-сімейного виховання, тому застерігав учителів від необережних дисциплінарних записів у щоденниках учнів, які могли спровокувати батьківські стусани. «Ремінь і стусани у вихованні… Ганьба й сором нам, педагогам… Дитина дуже тонко розуміє й відчуває, що руку батька направляє вчитель. Вона починає ненавидіти батька й учителя, школу й книгу» [35, с.124]. Слід зауважити, що вчений-педагог не відкидав у формуванні дисциплінованості школярів таких засобів педагогічного впливу на них, як: наказ, заборона, вимога порядку, несхвалення, осуд «у десятках, сотнях різноманітних відтінків», вважав цілком допустимим вживання вчителем слів «можна», «не можна», «потрібно». На його погляд, якраз підґрунтям негативних моментів у формуванні само дисциплінованої особистості є ситуація, коли дитину з ранніх років не вчать керувати своїми бажаннями й правильно ставитись до зазначених понять.

В. Сухомлинський писав, що «повага до особистості вихованця, – це найголовніша передумова вимогливості колективу і педагога до людини, передумова справжньої, комуністичної дисципліни, яка неможлива без уміння людини змусити саму себе робити саме те, що необхідно і корисно суспільству» [100, с.37].

З кардинальною зміною вектору суспільного розвитку вітчизняна педагогічна наука долучилася до вивчення проблеми виховання дисциплінованості на демократичних засадах. Психолого-педагогічні умови формування дисциплінованої поведінки учнів на сучасному етапі проаналізовано такими науковцями, як М. Богуславський, Н. Довбня, Н. Проценко, С. Степанов, І. Титаренко та ін.

Так, сьогодні термін дисципліна (віл лат. – /disciplina – вчення/) вживається в двох значеннях: 1) окрема галузь наукового знання; 2) обов’язкове для всіх членів даного колективу додержання твердо встановленого порядку [82, с.25].

Словник С.Ожегова так трактує поняття дисципліна, як «обов’язкове всім членів якогось колективу підпорядкування встановленому порядку, правилам» [83, с.372].

Дисципліна служить вихованню необхідних моральних якостей молодої людини, їй властиве визнання авторитету вчителя, батьків, свідоме дотримання правил і норм шкільного життя, належна самоорганізація і самоконтроль, повага до інших. Дисципліна учня формується, насамперед, за умови чіткої організації режиму його життя, праці, узгодженості вимог до нього школи і сім’ї [66, с.9]. Вона одна з необхідних умов для навчання. Без дисципліни, без створення відомих зовнішніх умов не можна правильно побудувати навчальний процес. Створення належної дисципліни на уроці є важливою практичною проблемою, яка може бути складною не тільки для молодих педагогів, але й для вчителів з певним педагогічним стажем роботи. Досвідчені педагоги помічають, що хорошим, на їхню думку, є такий урок, де переважна більшість учнів працює з інтересом. Слухає вчителя, сприймає дзвінок, що продзвенів, як небажану перешкоду. Як видно, гарна дисципліна не є показником «хорошого уроку», це, зрозуміло, саме по собі [69, с.15]. Хороша дисципліна, з погляду педагогів, – це ситуація, в якій усі учні активно працюють за чітким планом учителя. Приміром, можливий на окремих елементах так званий «діловий шум», але він є результатом активної роботи. Слід відзначити, що в деяких випадках у класі стоїть тиша, а деякі учні нудьгують. У цьому випадку навряд чи слід оцінювати дисципліну як хорошу.

Вчені які займалися даною проблемою розрізняють різні види дисципліни: трудову, виробничу, технологічну, навчальну, громадську, військову та інших.

Трудова дисципліна – це виконання встановленого трудового розпорядку дня.

Виробнича дисципліна – дотримання ритмічності роботи, виконання вказівок і розпоряджень керівника, дбайливе ставлення до матеріальним засобам, дотримання правил охорони праці та техніки безпеки, протипожежної охорони.

Технологічна дисципліна – це дотримання режимів роботи устаткування, технічних умов, послідовності, методів та способів обробки предметів праці.

Навчальна дисципліна – це дотримання правил, вимог організації життєдіяльності школи і колективу учнів і сучасних педагогів, спрямованої на розвиток особистості учня.

Громадська дисципліна – обов’язкова підпорядкування громадському порядку всіх членів колективу

Побутова дисципліна – це дотримання правил, норм, традицій, звичаїв сім’ї у колі родичів і близьких друзів.

Військова дисципліна – це суворе і точне дотримання усіма військовослужбовцями порядку й правил, встановлених законами, військовими статутами і наказами командирів (начальників).

Але, як зазначають науковці, дотримання будь якого виду дисципліни по-справжньому буде ефективним тільки тоді, коли особистість усвідомлено виконуватиме ці норми та правила поведінки. У науково-педагогічній літературі використовуються різні підходи до розуміння і визначення поняття свідомої дисципліни.

Так, А. Бойко вважає, що свідома дисципліна – певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у колективі, засвоєння й виконання встановлених норм (правових, моральних, політичних, етичних) [11, с.14].

Б. Лихачов наголошує на тому, що ідея свідомої дисципліни виводиться з органічного поєднання інтересів особистості та суспільства, свідомого ставлення до праці та бережливого – до суспільної спадщини. Свідома дисципліна як суспільне явище визначається світоглядом. Громадськими переконаннями. Вона передбачає цілеспрямоване зосередження уваги, волі, усіх інтелектуально-творчих здібностей та фізичних сил на вирішення завдань оновлення [19, с.21].

Свідому дисципліну Ю. Бабанський визначає як виконання обов’язку державних, особистих, суспільних та дотримання прийнятих у суспільстві норм поведінки у співжитті, у ставленні до людей, праці та громадської власності [5, с.21].

Інші дослідники говорять, що свідома дисципліна – це виконання учнями своїх обов’язків, виходячи з особистих переконань: моя дисципліна потрібна мені, без неї мені не досягти омріяної мети, моя дисципліна потрібна моєму суспільству, бо без неї воно не може існувати [23, с.224]. Це й відповідальне ставлення до навчання, до різних видів праці, усвідомлене і добровільне виконання правил поведінки й статуту свого навчального закладу, режим його роботи. Навчальна дисципліна включає у собі наявність вірних уявлень, і понять про дисципліну як норму організації навчальної діяльності, готовність усвідомлено виконувати ці норми, самоконтроль і самооцінку поведінки, подолання власної недисциплінованості, самодисципліну. Вона виявляється в усвідомленому неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки. Показниками високого рівня дисципліни є: розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни у школі та за її межами [2, с.58].

Виховання свідомої дисципліни в учнів молодшого шкільного віку – це одне із важливих завдань школи. Порушення дисципліни спричиняють: низька якість виховного й навчального процесу, зумовлена непрофесійними діями вчителя (нецікавий виклад матеріалу, невміння організувати діяльність учнів). Іноді учні не можуть заспокоїтись після подій, що сталася перед уроком, або збуджені, очікуючи захід, запланований після занять. Нерідко порушення дисципліни викликане погіршенням особистих взаємин учнів з учителем, його грубим, нетактовним ставленням до дітей. Знання причин у кожному конкретному випадку дає вчителеві змогу знаходити способи для їх усунення.

Статутом середньої загальноосвітньої школи чітко вказано про те, що учні повинні дотримуватися правил і норм поведінки в школі, свідомо підпорядковуватися вимогам вчителя [96, с.1] (Додаток А).

Свідома дисципліна ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов’язку та відповідальності. В основі дисциплінованості – прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки. Дисциплінованість включає у собі моральну спрямованість особистості, спроможність до уявному проектування своєї поведінки та власне практичні дії.

Дисциплінованість, як зазначає тлумачний словник – це етичне поняття, що передбачає додержання певного порядку поведінки людей, що відповідає нормам права і моралі, які склалися в суспільстві, а також вимагає тієї чи іншої організації [31, с.321]. Вона передбачає сформованість цілої низки інших якостей особистості, як, самостійність, сумлінність, порядність. І водночас у процесі цілеспрямованої діяльності з виховання дисциплінованості надаємо вплив як безпосередньо, і опосередковано формування відновлення всього комплексу якостей особистості.

Вихідним визначення поняття «дисципліна» є широке поняття «поведінка». Поведінка – це активна взаємодія людини навколишнім світом, опосередковане зовнішніми і внутрішніми чинниками. Для педагога поведінка – це сукупність учинків людини у єдності з їхньою внутрішньою обумовленістю, тобто мотивацією [31, с.342].

На основі аналізу наукової літератури з’ясовано, що дисциплінованість характеризується такими основними показниками (характеристиками):

1)впевненістю в необхідності суворо дотримуватись вимог дисципліни у школі та поза її межами;

2)знанням порядку, правил, норм ,вимог, які підлягають точному та неухильному виконанню;

3)вмінням правильно виконувати вимоги дисципліни;

4)звичкою учнів до постійного дотримання усіх вимог дисципліни;

5)нестерпністю до порушень дисципліни, ставлення до них як до проблеми не тільки шкільної, але й моральної невихованості;

6)прагненням не тільки до підпорядкування, але й до активних проявів пильності та самовідданості при охороні шкільного порядку;

7)прагненням та вмінням постійно здійснювати самоконтроль.

Дисциплінованість передбачає додержання учнями правил поведінки в школі і поза її межами, режиму школи, чітке й організоване виконання ними своїх обов’язків. З одного боку, вона є результатом навчально-виховного процесу, організації всього життя шкільного колективу. З другого боку, передбачає певний рівень дисциплінованості, що має бути досягнутий у процесі поставки і реалізації вчителями єдиних педагогічних вимог [43, с.22]. Вона одна із форм суспільної дисципліни.

Видатний педагог-практик Ш. Амонашвілі, зауважив, що виховання дисциплінованості повинне ґрунтуватися на індивідуальному підході, на повазі до особистості дитини, на любові педагога до неї. Він писав: «Ми можемо бути впевнені, що дитина правильно вихована і дисциплінована, тільки якщо в основі виховання лежить безумовна любов». Педагог наголошував, що прагне «виховати в кожній дитині особистість. Клас – це ж не цех масового виробництва стандартного навчання і виховання дітей. Тут треба плекати кожну частинку душі дитини, просочувати кожну клітинку маленьких сердець почуттям любові до людини. Ми, вихователі, зобов’язані зрозуміти дитину і будувати наші виховні плани з урахуванням рухів її душі» [1, с.53].

Отже, проблема дисциплінованості є актуальною у дослідженнях вчених минулого і сьогодення. Особливо важливими питання виховання дисциплінованості є для практиків. Сучасна наукова психолого-педагогічна думка і практика роблять наголос на вихованні дисциплінованості як моральної якості особистості, як важливого елементу розвитку учня. В шкільній практиці нашого часу виховання дисциплінованості має ґрунтуватися на засадах індивідуального підходу і гуманістичного ставлення до особистості молодшого школяра, що і буде детальніше проаналізовано у наступному підрозділі.